як ми гуцулу сердак шили
Сарда́к (серда́к) - верхній короткий сукняний одяг з рукавами, який був поширений у західних областях України, в тому числі у представників етнографічної групи українців гуцулів.
Гуцу́ли - субетнос українців, що живуть у Карпатах.
(wiki)
Дійові особи:
Олічка Щепна-художник, ткаля.
Юльця та, що любить тваринок-закрійник
Галюся-вишивальниця
Олічка Радіонова-швея-мотористка
Юльця Чернікова-адміністратор творчих процесів, бухгалтер, по сумісництву плете, гачкує, в*яже спицями
Оксанка-помічник всім всього та перукар бумбонів
і я.
Як не кожна коза стає волинкою, так і не кожен катран стає шедевром. Та цей кавалок добротного вовняного сукна я таки тримала для чогось особливого.
Але не довго. Василь Мельникович, більше відомий у народі як Гуцул Хуліган, захотів собі на зиму сердак. Хутко підняли підручники, енциклопедії та google, знайшли спільну мову та точку зору і я поїхала у штати. Всі замовлення за часу моєї відсутності безпроблемно дороблялися дівчатами, але сердак я залишила до свого приїзду - бо мала чуйку та якесь внутрішнє бачення, як то він має виглядати. Внутрішнє бачення то було, а от пояснити комусь я то не могла.
На питання сердак google видає шось отакє
Але оскільки ми прагнемо творити сучасне етно, то крій взяли типовий для чоловічої куртки на патенті з манжетами - і зручніше, і ніби сучасно) Стало питання вишивки та кольорів. Міксували з елементів дерева роду, примітивних квіточок, закрутасиків, листочків + поклали на центр композиції ромбика ( з баранячими ріжками та крапочкою всередині, що символізує настільки багато всього хорошого, що й не прописати все). Кольори - особлива тема. Якісь є типово жіночими, якісь чоловічими. Власне важко доречно ввести в чоловічий виріб одночасно рожевий, фіолетовий, бежевий та мятний колір. Тут якраз треба витримати межу, збалансувати, якось так.
А ше якшо врахувати що окрім відвертих насичених кольорів у куртці мали поєднуватися хутро, шнурування, косички, бумбони, закльопки... то тримати баланс треба було акуратно. Найважче - то мати завжди свіжий погляд на кожному етапі створення. Бо воно потім вигляда собі гармонійно так, ніби так і має бути, а якось в процесі не завжди розуміється як то воно - "гармонійно".
Отож, створивши композицію, та пересварившись через кольори ми віддали на вишивку Галі одну частину сердака - боковий клин. Взагалі вишивали ми його в чотири етапи, поступово додаючи більше й більше елементів вишивки. При насичених кольорах і активному декорі виріб має великі шанси бути крикливим та розбитим по композиції, тому тягнулося це все якось неймовірно довго. Враховуючи те, що вовняного сукна було рівно метр вісімдесять - перекроїти якшо шо немає з чого, того і права на помилку теж не було.
Принесла Галя клин. Ми всі потішилися, бо вимальовувалося те, шо й в голові. Це така кльова штука, як ніби ти - чарівник, спочатку бачення ... але такє, не досконале, а потім матеріалізація у просторі, це круто.
Зшиваєм.
Петлі та шнурування - натуральна нефарбована овеча вовна з натуральної нефарбованої карпатської вівці. Шльовки, борти та конструктивні лінії вистрочені декоративними строчками. Гудзики - імітація зрубу деревини. Оздоба натуральним каракулевим хутром.
Шнурування з 9ти ниток, порєдно.
Все по три рази збирається й розбирається знов, сукно троха моцне - важко гідно обробити.
Купа деталей, які вчасно за першим разом не зробиш. Почали робити бумбони. Рахували сто разів який має бути - вийшов більший за голову, потішились. Другий мав бути менший, вийшов реально "трохи" менший, склали два докупи - потягнуло на 5тий розмір. Розпустили другий - вийшло 6 таких як треба.
На бумбони та китички пішли всі залишки ниток у наближених кольорах. Кожна нитка хоче бути у виробі, а не пилитися у пакєті на полиці.
Нині дошили, повішали на манекен. Заходжу в цех, дивлюся, тішуся. Почуття щастя від того що роблю те, що роблю. Розуміння в голові шо я у всесвіті на своєму місці. І він мені як дитинка, яка пішла в школу. І шкода відпускати, і хочу шоб він жив окремим життям.
Завтра певно віддамо.
Гуцу́ли - субетнос українців, що живуть у Карпатах.
(wiki)
Дійові особи:
Олічка Щепна-художник, ткаля.
Юльця та, що любить тваринок-закрійник
Галюся-вишивальниця
Олічка Радіонова-швея-мотористка
Юльця Чернікова-адміністратор творчих процесів, бухгалтер, по сумісництву плете, гачкує, в*яже спицями
Оксанка-помічник всім всього та перукар бумбонів
і я.
Як не кожна коза стає волинкою, так і не кожен катран стає шедевром. Та цей кавалок добротного вовняного сукна я таки тримала для чогось особливого.
Але не довго. Василь Мельникович, більше відомий у народі як Гуцул Хуліган, захотів собі на зиму сердак. Хутко підняли підручники, енциклопедії та google, знайшли спільну мову та точку зору і я поїхала у штати. Всі замовлення за часу моєї відсутності безпроблемно дороблялися дівчатами, але сердак я залишила до свого приїзду - бо мала чуйку та якесь внутрішнє бачення, як то він має виглядати. Внутрішнє бачення то було, а от пояснити комусь я то не могла.
На питання сердак google видає шось отакє
Але оскільки ми прагнемо творити сучасне етно, то крій взяли типовий для чоловічої куртки на патенті з манжетами - і зручніше, і ніби сучасно) Стало питання вишивки та кольорів. Міксували з елементів дерева роду, примітивних квіточок, закрутасиків, листочків + поклали на центр композиції ромбика ( з баранячими ріжками та крапочкою всередині, що символізує настільки багато всього хорошого, що й не прописати все). Кольори - особлива тема. Якісь є типово жіночими, якісь чоловічими. Власне важко доречно ввести в чоловічий виріб одночасно рожевий, фіолетовий, бежевий та мятний колір. Тут якраз треба витримати межу, збалансувати, якось так.
А ше якшо врахувати що окрім відвертих насичених кольорів у куртці мали поєднуватися хутро, шнурування, косички, бумбони, закльопки... то тримати баланс треба було акуратно. Найважче - то мати завжди свіжий погляд на кожному етапі створення. Бо воно потім вигляда собі гармонійно так, ніби так і має бути, а якось в процесі не завжди розуміється як то воно - "гармонійно".
Отож, створивши композицію, та пересварившись через кольори ми віддали на вишивку Галі одну частину сердака - боковий клин. Взагалі вишивали ми його в чотири етапи, поступово додаючи більше й більше елементів вишивки. При насичених кольорах і активному декорі виріб має великі шанси бути крикливим та розбитим по композиції, тому тягнулося це все якось неймовірно довго. Враховуючи те, що вовняного сукна було рівно метр вісімдесять - перекроїти якшо шо немає з чого, того і права на помилку теж не було.
Принесла Галя клин. Ми всі потішилися, бо вимальовувалося те, шо й в голові. Це така кльова штука, як ніби ти - чарівник, спочатку бачення ... але такє, не досконале, а потім матеріалізація у просторі, це круто.
Зшиваєм.
Петлі та шнурування - натуральна нефарбована овеча вовна з натуральної нефарбованої карпатської вівці. Шльовки, борти та конструктивні лінії вистрочені декоративними строчками. Гудзики - імітація зрубу деревини. Оздоба натуральним каракулевим хутром.
Шнурування з 9ти ниток, порєдно.
Все по три рази збирається й розбирається знов, сукно троха моцне - важко гідно обробити.
Купа деталей, які вчасно за першим разом не зробиш. Почали робити бумбони. Рахували сто разів який має бути - вийшов більший за голову, потішились. Другий мав бути менший, вийшов реально "трохи" менший, склали два докупи - потягнуло на 5тий розмір. Розпустили другий - вийшло 6 таких як треба.
На бумбони та китички пішли всі залишки ниток у наближених кольорах. Кожна нитка хоче бути у виробі, а не пилитися у пакєті на полиці.
Нині дошили, повішали на манекен. Заходжу в цех, дивлюся, тішуся. Почуття щастя від того що роблю те, що роблю. Розуміння в голові шо я у всесвіті на своєму місці. І він мені як дитинка, яка пішла в школу. І шкода відпускати, і хочу шоб він жив окремим життям.
Завтра певно віддамо.