Кладовища на цвинтар!
Кладовище - річ дуже неоптимальна. Купа території використовується просто для зберігання тіл мертвих людей. Як на мене, традиційний обряд поховання варто було б замінити на прогресивнішу штуку, типу кремації.
По-перше, це компактно. Рештки кількох людей можуть зберігатись на одному квадратному метрі! У таких собі "етажерках". Чи як це українською - поверхівках? Урни з прахом кількох поколінь можуть зберігатися в одній такій фамільній поверхівці.
Або урни можна зберігати на коминних полицях. Чи розвіяти над морським узбережжям.
.
По-друге, кремація може мати корисні побічні ефекти. При спалюванні тіл можна виробляти електроенергією. Лише заради цього я готовий записатися у чергу до крематорію! Необхідно забезпечити щоправда фільтрацію, аби всіляка зола і попіл не накривали околиці, як вулкан Ейяф'ятдайокудль (я написав цю назву за раз!).
Але ролі самого лише палива для ТЕЦ мені було б замало. Я хотів би стати ще й добривом для дерев. Бо нащо зберігати десь урну з моїм прахом, чи тим паче, ціле тіло в землі? Можна просто висипати попіл у землі і зверху посадити деревце. Хай росте собі, компенсує кисень, витрачений на спалення тіла.
Тут спливає один нюанс - цвинтарі є не лише найгіршим засобом утилізації мертвих тіл, а й місцем збереження пам'яті про власників цих тіл. А подекуди й реалізацією понтів у формі викаблучних надгробків чи пам'ятників. Це не погано, якщо це не несмак. То ж, якщо всі підуть на добрива для парків, тоді не кожен зможе отримати право на матеріальне втілення пам'яті про нього?
Я гадаю, що утилізація тіла та зберігання пам'яті про власника цього тіла - речі не обов'язково пов'язані.
Для тих, хто заповів висадити на своєму попелі дерево, чи розвіяти свій порох над узбережжям, можна влаштувати меморіальні парки. Це парки для тихого відпочинку, з лавочками, газонами, ставочками й табличками з інфою про померлих людей. Таблички мають бути красивими, щоб не псувати відпочинок відвілувачам парку. Вони можуть бути оформлені у різних стилях, залежно від релігії, культури чи професії, до якої належали померлі. Таким чином, замість кладовища ми отримуємо цілком функціональне місце, яке взяло від цвинтаря лише найнеобхіднішу функцію. Ці парки можуть нести й історичну функцію - можна згрупувати таблички за періодами і вказати, за яких історичних подій жили зображені на них люди.
А, і авжеж, дерева у цих парках можуть рости на людському попелі!
Місце на табличці платне, але недороге. Особливо, порівняно з нинішніми витратами на поховання! Це ж просто еталон неоптимальності! За рахунок цих оплат парки й створюватимуться. Додатково можна замовити персональну табличку, чи взяти більше місце на груповій, аби вмістилась епітафія.
Плюс, можна оплатити іменні лавочки! Як у західних країнах. Лавочка у пам'ять покійного дідуся. Чи за додаткову платню назвати на честь дідуся одну з алей цього парку.
Таким чином, парки булуть самоокупними, пам'ять про померлих фіксуватиметься на матеріальних носіях, а їхні тіла утилізовуватимуться із користю для екології!