Аффтарський креатифф: Нью-феодалізм по-українськи
Моя стаття з нового вересневого номеру "Українського журналу", що присвячена знову Лозінському. Чесне слово - мені її замовили, тему не сам вибирав) Декілька ідей безбожно нахабно вкрадено у пана skorkin_k.
http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/709/
Нью-феодалізм по-українськи
За останні пару місяців прізвище „Лозинський“ почало викликати ідіосинкразію у більшості українців. Ім'я володаря Голованівського району Кіровоградщини не сходить з перших шпальт газет та журналів, про нього теревенять по телебаченню, про нього ж гудить Інтернет. Всі смакують криваві подробиці, відшукують нові, невідомі широкому загалу моменти. Тепер ось із запалом обговорюють версії, чи вдалося йому втекти з країни або в якому глухому селі його переховують друзі-депутати. При цьому роблять вигляд, ніби цей випадок - щось екстраординарне. І не помічають страшного факту, що тим самим ми підіграємо усім лозинським цієї країни. Насправді вбивство безневинної людини, що скоїв екс-народний депутат - не більш ніж показник „крутості“ для наших „елітаріїв“, які сприймають будь-який владний пост в якості презумпції невинності та права на те, щоб коїти будь-що і ні перед ким за це не відповідати. Це є прямим породженням „демократичної“ системи влади, яка ніяк не годиться для феодального суспільства, яким, по суті, є Україна.
„Неприємне те, що якби на носі не були вибори президента, цієї справи б не було, - розповів автору у приватній бесіді один зі слідчих у цій справі. - Даю 99 % гарантії, що у звичайний час ця справа одразу була б покладена під сукно. Працювати стало взагалі неможливо“.
17 червня один із кіровоградських інтернет-порталів розповсюдив інформацію про те, що народний депутат від фракції БЮТ Віктор Лозинський, прокурор Голованівського району Євген Горбенко і колишній начальник місцевої міліції Михайло Ковальський вбили місцевого жителя Валерія Олійника під час полювання в районі села Грузьке Кіровоградської області. Чоловік йшов звичайною сільською дорогою до лісу, коли ззаду зненацька з’явився джип з фігурантами справи. Чолов’яга почав тікати від них, але любителі сафарі на людей швидко наздогнали його і збили машиною, при цьому зламавши ногу. Що сталося потім, конкретно не зазначалося, але викликаний самим начальником міліції патруль знайшов на місці пригоди вже закривавлений труп з численними ознаками жорсткого побиття та 9 вогнепальними пораненнями. Через кілька днів справжній міні-кінофільм проце відзняв телеканал „Інтер“. Саме цей сюжет можна вважати реальним початком скандалу. Цікаво те, що саме цей телеканал належить олігарху Фірташу, який знаходиться у стані різкого конфлікту з Юлією Тимошенко, до чиєї фракції входив герой нашої історії.
„Наближення виборів, звичайно, стало каталізатором настільки швидкого розгляду справи, - каже Віктор Чумак, директор програм політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень. - Думаю, якби не це, то справа цілком могла б і зависнути. Пригадайте лишень, як ця ситуація розвивалася. Коли про вбивство заявив місцевий представник ВО „Свобода“, - до речі, теж політичної партії, - то реальних дій після цієї заяви з боку правоохоронних органів не було. І лише після того, як до справи долучилися депутати з вищого пулу Партії регіонів, почалося розслідування на рівні Верховної Ради, підключилася Генеральна прокуратура тощо. Тобто, мова йде про підвищення статусу справи через передвиборчу боротьбу“.
З кожним днем інформація про вбивство Олійника почала обростати скандальними подробицями. Причому, характерно, що спочатку однопартійці нардепа та місцева влада намагалися досить незграбно вигородити Лозинського - вони стверджували, нібито Олійник мав з собою два (!) пістолети та мисливський ніж. І як тільки побачив машину, одразу почав стріляти і… тікати. Це при тому, що Олійник був психічно хворою людиною, фактично, бомжем, який заробляв собі на життя збиранням пляшок.
Доблесні служителі Феміди та нардеп вирішили затримати небезпечного злочинця, який чинив відчайдушний спротив і навіть поранив благородного депутата. Ну, а в процесі затримання помер. Буває - що тут скажеш. Колега Лозинського по фракції Володимир Пилипенко договорився до того, що депутату-вбивці потрібно дати орден за мужність - він же самотужки затримував небезпечного злочинця.
„Для мене одним з найбільш негативних аспектів у цій справі стала перша реакція однопартійців Лозинського на відомості про його вчинок, - стверджує Віктор Чумак. - Це є показником просто-таки шаленої прогнилості системи партійно-корпоративної солідарності. Адже всі ці депутати прекрасно бачили, що з самого початку пахло серйозним злочином. І все ж, не дивлячись на це, вони почали вигороджувати однопартійця“.
22 червня Лозинський збирає прес-конференцію, де демонструє відеозапис з матір’ю покійного Олійника, яка розповідає, що син їй погрожував пістолетом. Та й взагалі - „міг вбити людину“. Щоправда, схилити громадську думку на свій бік це йому не допомагає.
Далі події розвиваються ще швидше. Шквал звинувачень та доказів вини Лозинського починають зростати з кожним днем. Лозинський пробує зробити хід конем і публічно просить забрати в нього депутатську недоторканість. „Він просто сподівався, що Юля його не віддасть, - розповіло автору джерело з БЮТ, яке побажало залишитися неназваним. - Просто у Тимошенко була домовленість з Юрою (Луценком - прим. ред.), що вона прикриває його зад після „зальоту“ у Франкфурті, а той тепер відпрацьовує по Лозинському. Але цей мужик з Кіровограду - він же взагалі звірюка якась, зовсім з котушок злетів. А тут про це ще „Ющу“ доповіли - і той одразу захотів крові. Так що довелося-таки його здати. Хоча йому все одно дали два дні на те, щоб спокійно зібратися та втекти“.
3 липня Верховна Рада знімає з Віктора Лозинського депутатську недоторканість, а СБУ миттєво, за дорученням Генеральної прокуратури, оголошує його у розшук. Але Віктор Лозинський зникає у невідомому напрямку. Розпочинаються його пошуки, що тривають й дотепер. Майже щодня звучать нові версії того, де він знаходиться. Спочатку кричали, що він переховується у Придністров’ї, потім виплив Ізраїль та вілла у Натанії. Остання версія - Лозинський досі знаходиться в Україні, мовляв, кордон він все ж не перетинав.
Насправді, де саме знаходиться Лозинський, не має великого значення. Адже українське суспільствоне вірить у те, що його буде покарано, навіть якщо його якимсь дивом таки спіймають. Адже, як показує практика, навіть якщо його буде спіймано - це ще не гарантія отримання ним покарання. Пригадайте лишень справу Калиновського, який у жіночому одязі втікав з лікарні на чартерний літак до Ізраїлю.
І це ж суспільство не простить еліті, якщо розслідування цієї справи перетвориться на черговий фарс. „Для людей це стане показником, що можна і потрібно боротися - навіть якщо це районний прокурор чи депутат Верховної Ради, - зазначає Віктор Чумак. - Але ж проблема в тому, що з Лозинським боролися і до цієї ситуації чимало людей, - щоправда, з нульовим результатом. Взагалі, зараз справді побільшало випадків, коли ми чуємо, що десь якогось чиновника схопили за руку. Але зверніть увагу, що все це чиновники сільського та районного масштабу - не більше. Більше того, мова йде, зазвичай, про голів місцевих рад“. Тобто, наша еліта так і не зрозуміла, що для того, щоб бути елітою в повному розумінні слова, тобто кращими і вищими людьми, треба усіляких лозинських не покривати, а хапати заруку. Вона вважає, що можна час від часу кинути на розтерзання натовпу якусь сошку - і цього буде достатньо для отримання карт-бланшу на своє беззаконня і надалі.
Українська псевдо-еліта зараз стоїть перед Рубіконом. Якщо не будуть доведені до кінця гучні справи останніх місяців, які були розпочаті в якості передвиборчих трюків, вона остаточно втратить контроль над цією країною. А значить, і свій статус еліти.
На часі - гетьман
Давайте спробуємо розібратися, яким же чином Україна докотилася до справи Лозинського. Адже, повторюся, цей випадок аж ніяк не є нічим екстраординарним, це цілком нормальне відображення нашої реальності, в якій живуть 46 (поки що?) мільйонів людей, що йменують себе українцями.
Тож варто пригадати регулярні випадки кривавих ДТП за участі народних обранців та їхніх дітей. Калиновський, Петросян, Кравець - ці прізвища на слуху. Але найстрашніше у всіх цих випадках навіть не сам факт загибелі людей, а те, наскільки легко та невимушено ці люди уникнули будь-якої відповідальності за скоєне. Що своєю чергою дало чіткий сигнал усім можновладцям - вбивай, скільки хочеш, аби лиш соціальний статус дозволяв це. Тобто, фактично, ми прийшли до моторошної ситуації, коли сенс соціального ліфту і кар’єрного зростання в нашій країні - це „ліцензія на відстріл“. Людей.
Наша так звана еліта вважає себе „надлюдьми“, яким дозволено все. Всі, хто не входить у їхнє коло - це бидло, яке не заслуговує на жодне право. Окрім права добровільно, сумлінно та мовчки обслуговувати їхні інтереси. В разі ж будь-якої непокори - кулю в лоб. Причому, враховуючи справу Лозинського, особливим шиком тепер вважається це зробити власноруч, вже навіть не користуючись послугами правоохоронних органів, які раніше залюбки таку функцію виконували. Це досить сильно нагадує часи ХІ-ХІІІ століття в Європі, де кожний феодал був повним володарем життя та долі своїх кріпаків.
Власне, нічого особливо дивного в цьому немає. Україна зараз знаходиться на стадії феодалізму, роздрібненості на сотні маленьких князівств, які тільки формально об’єднані в єдину державу. Кожен з таких лозинських, які є в кожному районі цієї багатостраждальної країни, захищає лише свої власні конкретні інтереси. І, як нормальний хижак, ревно охороняє свою територію.
Отже, якщо йти за логікою історичного процесу, невдовзі на Україну очікує період посилення національної держави та національного абсолютизму. Класичним прикладом якого є, наприклад, Франція часів Людовіка ХІV. З одного боку, це означає, що наша держава має пройти через авторитарний режим, з іншого - в Україні цілком можуть виникнути соціальні заворушення з боку „третього стану“ проти „феодалів“, які гальмують процес прогресу та не бажають ділитися владою та статками.
Якщо ж пригадати, що в українському суспільстві, за даними соціологів, сформувався чіткий запит на „сильну руку“, то справа Лозинського здається ще більш симптоматичною. Причому, ця „сильна рука“ - це не, наприклад, російський „цар-батюшка“, самодержець і вседержитель. Ні - прообразом українського варіанту „сильної рук“ є гетьман. Всенародно обраний авторитарний правитель,що має досить велику владу. Але - і це дуже важливо - якого, в разі невиконання ним його обов’язків, можна з цієї посади зняти.
Тож, нехай тішаться Лозинський і подібні йому своєю безкарністю. Їх час спливає - невпинно. Навіть своїми звірствами та відвертим знущанням вони роблять добру справу - наближають крах псевдодемократичної системи управління, яка дає їм усі можливості відчувати себе феодалами у своїх маленьких і не дуже вотчинах. Час йде вже на роки.
ЗИ: Музика - це те, що рятує мене. Завжди. Сьогодні концерт - значить, живу.
http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/709/
Нью-феодалізм по-українськи
За останні пару місяців прізвище „Лозинський“ почало викликати ідіосинкразію у більшості українців. Ім'я володаря Голованівського району Кіровоградщини не сходить з перших шпальт газет та журналів, про нього теревенять по телебаченню, про нього ж гудить Інтернет. Всі смакують криваві подробиці, відшукують нові, невідомі широкому загалу моменти. Тепер ось із запалом обговорюють версії, чи вдалося йому втекти з країни або в якому глухому селі його переховують друзі-депутати. При цьому роблять вигляд, ніби цей випадок - щось екстраординарне. І не помічають страшного факту, що тим самим ми підіграємо усім лозинським цієї країни. Насправді вбивство безневинної людини, що скоїв екс-народний депутат - не більш ніж показник „крутості“ для наших „елітаріїв“, які сприймають будь-який владний пост в якості презумпції невинності та права на те, щоб коїти будь-що і ні перед ким за це не відповідати. Це є прямим породженням „демократичної“ системи влади, яка ніяк не годиться для феодального суспільства, яким, по суті, є Україна.
„Неприємне те, що якби на носі не були вибори президента, цієї справи б не було, - розповів автору у приватній бесіді один зі слідчих у цій справі. - Даю 99 % гарантії, що у звичайний час ця справа одразу була б покладена під сукно. Працювати стало взагалі неможливо“.
17 червня один із кіровоградських інтернет-порталів розповсюдив інформацію про те, що народний депутат від фракції БЮТ Віктор Лозинський, прокурор Голованівського району Євген Горбенко і колишній начальник місцевої міліції Михайло Ковальський вбили місцевого жителя Валерія Олійника під час полювання в районі села Грузьке Кіровоградської області. Чоловік йшов звичайною сільською дорогою до лісу, коли ззаду зненацька з’явився джип з фігурантами справи. Чолов’яга почав тікати від них, але любителі сафарі на людей швидко наздогнали його і збили машиною, при цьому зламавши ногу. Що сталося потім, конкретно не зазначалося, але викликаний самим начальником міліції патруль знайшов на місці пригоди вже закривавлений труп з численними ознаками жорсткого побиття та 9 вогнепальними пораненнями. Через кілька днів справжній міні-кінофільм проце відзняв телеканал „Інтер“. Саме цей сюжет можна вважати реальним початком скандалу. Цікаво те, що саме цей телеканал належить олігарху Фірташу, який знаходиться у стані різкого конфлікту з Юлією Тимошенко, до чиєї фракції входив герой нашої історії.
„Наближення виборів, звичайно, стало каталізатором настільки швидкого розгляду справи, - каже Віктор Чумак, директор програм політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень. - Думаю, якби не це, то справа цілком могла б і зависнути. Пригадайте лишень, як ця ситуація розвивалася. Коли про вбивство заявив місцевий представник ВО „Свобода“, - до речі, теж політичної партії, - то реальних дій після цієї заяви з боку правоохоронних органів не було. І лише після того, як до справи долучилися депутати з вищого пулу Партії регіонів, почалося розслідування на рівні Верховної Ради, підключилася Генеральна прокуратура тощо. Тобто, мова йде про підвищення статусу справи через передвиборчу боротьбу“.
З кожним днем інформація про вбивство Олійника почала обростати скандальними подробицями. Причому, характерно, що спочатку однопартійці нардепа та місцева влада намагалися досить незграбно вигородити Лозинського - вони стверджували, нібито Олійник мав з собою два (!) пістолети та мисливський ніж. І як тільки побачив машину, одразу почав стріляти і… тікати. Це при тому, що Олійник був психічно хворою людиною, фактично, бомжем, який заробляв собі на життя збиранням пляшок.
Доблесні служителі Феміди та нардеп вирішили затримати небезпечного злочинця, який чинив відчайдушний спротив і навіть поранив благородного депутата. Ну, а в процесі затримання помер. Буває - що тут скажеш. Колега Лозинського по фракції Володимир Пилипенко договорився до того, що депутату-вбивці потрібно дати орден за мужність - він же самотужки затримував небезпечного злочинця.
„Для мене одним з найбільш негативних аспектів у цій справі стала перша реакція однопартійців Лозинського на відомості про його вчинок, - стверджує Віктор Чумак. - Це є показником просто-таки шаленої прогнилості системи партійно-корпоративної солідарності. Адже всі ці депутати прекрасно бачили, що з самого початку пахло серйозним злочином. І все ж, не дивлячись на це, вони почали вигороджувати однопартійця“.
22 червня Лозинський збирає прес-конференцію, де демонструє відеозапис з матір’ю покійного Олійника, яка розповідає, що син їй погрожував пістолетом. Та й взагалі - „міг вбити людину“. Щоправда, схилити громадську думку на свій бік це йому не допомагає.
Далі події розвиваються ще швидше. Шквал звинувачень та доказів вини Лозинського починають зростати з кожним днем. Лозинський пробує зробити хід конем і публічно просить забрати в нього депутатську недоторканість. „Він просто сподівався, що Юля його не віддасть, - розповіло автору джерело з БЮТ, яке побажало залишитися неназваним. - Просто у Тимошенко була домовленість з Юрою (Луценком - прим. ред.), що вона прикриває його зад після „зальоту“ у Франкфурті, а той тепер відпрацьовує по Лозинському. Але цей мужик з Кіровограду - він же взагалі звірюка якась, зовсім з котушок злетів. А тут про це ще „Ющу“ доповіли - і той одразу захотів крові. Так що довелося-таки його здати. Хоча йому все одно дали два дні на те, щоб спокійно зібратися та втекти“.
3 липня Верховна Рада знімає з Віктора Лозинського депутатську недоторканість, а СБУ миттєво, за дорученням Генеральної прокуратури, оголошує його у розшук. Але Віктор Лозинський зникає у невідомому напрямку. Розпочинаються його пошуки, що тривають й дотепер. Майже щодня звучать нові версії того, де він знаходиться. Спочатку кричали, що він переховується у Придністров’ї, потім виплив Ізраїль та вілла у Натанії. Остання версія - Лозинський досі знаходиться в Україні, мовляв, кордон він все ж не перетинав.
Насправді, де саме знаходиться Лозинський, не має великого значення. Адже українське суспільствоне вірить у те, що його буде покарано, навіть якщо його якимсь дивом таки спіймають. Адже, як показує практика, навіть якщо його буде спіймано - це ще не гарантія отримання ним покарання. Пригадайте лишень справу Калиновського, який у жіночому одязі втікав з лікарні на чартерний літак до Ізраїлю.
І це ж суспільство не простить еліті, якщо розслідування цієї справи перетвориться на черговий фарс. „Для людей це стане показником, що можна і потрібно боротися - навіть якщо це районний прокурор чи депутат Верховної Ради, - зазначає Віктор Чумак. - Але ж проблема в тому, що з Лозинським боролися і до цієї ситуації чимало людей, - щоправда, з нульовим результатом. Взагалі, зараз справді побільшало випадків, коли ми чуємо, що десь якогось чиновника схопили за руку. Але зверніть увагу, що все це чиновники сільського та районного масштабу - не більше. Більше того, мова йде, зазвичай, про голів місцевих рад“. Тобто, наша еліта так і не зрозуміла, що для того, щоб бути елітою в повному розумінні слова, тобто кращими і вищими людьми, треба усіляких лозинських не покривати, а хапати заруку. Вона вважає, що можна час від часу кинути на розтерзання натовпу якусь сошку - і цього буде достатньо для отримання карт-бланшу на своє беззаконня і надалі.
Українська псевдо-еліта зараз стоїть перед Рубіконом. Якщо не будуть доведені до кінця гучні справи останніх місяців, які були розпочаті в якості передвиборчих трюків, вона остаточно втратить контроль над цією країною. А значить, і свій статус еліти.
На часі - гетьман
Давайте спробуємо розібратися, яким же чином Україна докотилася до справи Лозинського. Адже, повторюся, цей випадок аж ніяк не є нічим екстраординарним, це цілком нормальне відображення нашої реальності, в якій живуть 46 (поки що?) мільйонів людей, що йменують себе українцями.
Тож варто пригадати регулярні випадки кривавих ДТП за участі народних обранців та їхніх дітей. Калиновський, Петросян, Кравець - ці прізвища на слуху. Але найстрашніше у всіх цих випадках навіть не сам факт загибелі людей, а те, наскільки легко та невимушено ці люди уникнули будь-якої відповідальності за скоєне. Що своєю чергою дало чіткий сигнал усім можновладцям - вбивай, скільки хочеш, аби лиш соціальний статус дозволяв це. Тобто, фактично, ми прийшли до моторошної ситуації, коли сенс соціального ліфту і кар’єрного зростання в нашій країні - це „ліцензія на відстріл“. Людей.
Наша так звана еліта вважає себе „надлюдьми“, яким дозволено все. Всі, хто не входить у їхнє коло - це бидло, яке не заслуговує на жодне право. Окрім права добровільно, сумлінно та мовчки обслуговувати їхні інтереси. В разі ж будь-якої непокори - кулю в лоб. Причому, враховуючи справу Лозинського, особливим шиком тепер вважається це зробити власноруч, вже навіть не користуючись послугами правоохоронних органів, які раніше залюбки таку функцію виконували. Це досить сильно нагадує часи ХІ-ХІІІ століття в Європі, де кожний феодал був повним володарем життя та долі своїх кріпаків.
Власне, нічого особливо дивного в цьому немає. Україна зараз знаходиться на стадії феодалізму, роздрібненості на сотні маленьких князівств, які тільки формально об’єднані в єдину державу. Кожен з таких лозинських, які є в кожному районі цієї багатостраждальної країни, захищає лише свої власні конкретні інтереси. І, як нормальний хижак, ревно охороняє свою територію.
Отже, якщо йти за логікою історичного процесу, невдовзі на Україну очікує період посилення національної держави та національного абсолютизму. Класичним прикладом якого є, наприклад, Франція часів Людовіка ХІV. З одного боку, це означає, що наша держава має пройти через авторитарний режим, з іншого - в Україні цілком можуть виникнути соціальні заворушення з боку „третього стану“ проти „феодалів“, які гальмують процес прогресу та не бажають ділитися владою та статками.
Якщо ж пригадати, що в українському суспільстві, за даними соціологів, сформувався чіткий запит на „сильну руку“, то справа Лозинського здається ще більш симптоматичною. Причому, ця „сильна рука“ - це не, наприклад, російський „цар-батюшка“, самодержець і вседержитель. Ні - прообразом українського варіанту „сильної рук“ є гетьман. Всенародно обраний авторитарний правитель,що має досить велику владу. Але - і це дуже важливо - якого, в разі невиконання ним його обов’язків, можна з цієї посади зняти.
Тож, нехай тішаться Лозинський і подібні йому своєю безкарністю. Їх час спливає - невпинно. Навіть своїми звірствами та відвертим знущанням вони роблять добру справу - наближають крах псевдодемократичної системи управління, яка дає їм усі можливості відчувати себе феодалами у своїх маленьких і не дуже вотчинах. Час йде вже на роки.
ЗИ: Музика - це те, що рятує мене. Завжди. Сьогодні концерт - значить, живу.