Аффтарський креатифф: Країна "шарікових"
Ранок розпочався ось з цієї новини Експерти прогнозують чергову хвилю молодіжної еміграції з України.
Впевнений, і до вас ця думка останнім часом приходила, особливо, якщо вам менше 35 і ви не працюєте в топ-менеджменті якогось банку. Справді, руки часто опускаються - якась тупо дупа в країні коїться, і не видно реальних засобів це все зупинити. І одразу знаходиться стільки "за" за те, щоб поїхати. А вкриті мохом розумності а-ля "гарно там, де нас немає" взагалі не хочеться чути. І якось згадуєш, що найкращі умови для молодіжної еміграції надає Австралія та Нова Зеландія, і що краще працювати в макдональдсі та мати шанси, ніж сидіти в конторі все життя, трясучись, щоб не звільнили і з острахом очікуючи чергової платіжки за комуналку та виборів. І як набридло постійно, усюди бачити людей, що не на своєму місці, що в цій країні так важко займатись тим, що хочеться і що постійно потрібно робити щось для тупого, банального виживання.
Брєдік в тему з позаминулого номеру "Тижня".
Країна «шарікових»
Найбільша проблема сучасної України - це те, що, за рідким виключенням, люди займаються не «сродною працею», а тим, що дає змогу вижити. Злам епох і не передбачає «молочних рік та кисільних берегів», гаразд. Зрозуміло, що саме в такі часи на поверхню і вилазить бездарна сірість, успішно роблячи вигляд, ніби вона такою не є. Але така кількість агресивних невігласів, «шарікових», які завжди лізуть не у свою справу, загрожує виживанню всієї країни. Бо їх «космічного масштабу поради космічної ж тупості» остаточно ламають те, що й так якось працює всупереч всім проблемам та негараздам.
______________________________________________
І все ж, впевнений, що більшість з нас або через лінь, або через острах великих змін, або ще через щось таки залишаться. А значить, треба розуміти, що найкращі, творчі роки нашого життя пройдуть саме в цій країні. І щось таки треба робити. І не через голосні слова про дітей, яких більшість з нас не має, і - будьмо відвертими - поки що не сильно-то й хоче мати. Просто хочется ЖИТИ, а не виживати. Тож, здається єдиний вихід, в усякому разі для мене - теорія малих справ. Себто, кожен на своєму місці щось робить правильно - не бере відкатів за рекламу, не пише відверту "джинсу", платить за проїзд в маршрутці. Смішно? Може й так. Але тільки так можна чогось добитись. Бо доброго царя не буде - здається, це вже всі зрозуміли. І Гетьмана ніякого не буде, допоки ми не заслужимо його.
Впевнений, і до вас ця думка останнім часом приходила, особливо, якщо вам менше 35 і ви не працюєте в топ-менеджменті якогось банку. Справді, руки часто опускаються - якась тупо дупа в країні коїться, і не видно реальних засобів це все зупинити. І одразу знаходиться стільки "за" за те, щоб поїхати. А вкриті мохом розумності а-ля "гарно там, де нас немає" взагалі не хочеться чути. І якось згадуєш, що найкращі умови для молодіжної еміграції надає Австралія та Нова Зеландія, і що краще працювати в макдональдсі та мати шанси, ніж сидіти в конторі все життя, трясучись, щоб не звільнили і з острахом очікуючи чергової платіжки за комуналку та виборів. І як набридло постійно, усюди бачити людей, що не на своєму місці, що в цій країні так важко займатись тим, що хочеться і що постійно потрібно робити щось для тупого, банального виживання.
Брєдік в тему з позаминулого номеру "Тижня".
Країна «шарікових»
Найбільша проблема сучасної України - це те, що, за рідким виключенням, люди займаються не «сродною працею», а тим, що дає змогу вижити. Злам епох і не передбачає «молочних рік та кисільних берегів», гаразд. Зрозуміло, що саме в такі часи на поверхню і вилазить бездарна сірість, успішно роблячи вигляд, ніби вона такою не є. Але така кількість агресивних невігласів, «шарікових», які завжди лізуть не у свою справу, загрожує виживанню всієї країни. Бо їх «космічного масштабу поради космічної ж тупості» остаточно ламають те, що й так якось працює всупереч всім проблемам та негараздам.
______________________________________________
І все ж, впевнений, що більшість з нас або через лінь, або через острах великих змін, або ще через щось таки залишаться. А значить, треба розуміти, що найкращі, творчі роки нашого життя пройдуть саме в цій країні. І щось таки треба робити. І не через голосні слова про дітей, яких більшість з нас не має, і - будьмо відвертими - поки що не сильно-то й хоче мати. Просто хочется ЖИТИ, а не виживати. Тож, здається єдиний вихід, в усякому разі для мене - теорія малих справ. Себто, кожен на своєму місці щось робить правильно - не бере відкатів за рекламу, не пише відверту "джинсу", платить за проїзд в маршрутці. Смішно? Може й так. Але тільки так можна чогось добитись. Бо доброго царя не буде - здається, це вже всі зрозуміли. І Гетьмана ніякого не буде, допоки ми не заслужимо його.