Як ми собаку загубили.
Це було тими ж канікулами, коли ми з сестрою за тортом полювали :)
Ну пам'ятаєте - сніну по коліно, зима, о 4й годині вже темно. Нам все сумно, робить толком нема чого.
Вирішили сходить до магазину, цього разу - по пепсі, бгг. Після пригод з тортом Нюша чомусь відмовилась іти, пішли ми з Шуріком, та за нами ув'язався дурнуватий песик Друпі :)
Ходили ми вже не на вокзал а в сільский магаз з романтичною назвою "Кручена цицька". Туди ще дійшли нормально, без пригод, тільки декілька раз доводилось витягувать Друпі зі снігу, бо замети були зависокы для нього.
А от вийшовши з магазіну, помітили шо песика нема... А песик - бабин улюбленець, мать його так.
Шо робить? Пішли шукать. Романтіка, йопт... Ніч, з одного боку річка, з другого - кладовище. Ходять 2 тіла, гукають собачку. Коли чуємо - гавкотить! Побігли у той бік, кличемо Друпі. Він гавка, а ми кличемо. Наче знайшли двір, звідки лунає гавкіт. Залізли повище щоб побачити побільше.
Тут відчиняються двері, виглядає господар двору та тої собаки, яку ми прийняли за Друпі. Мовчки на нас дивиться.
Ніч. Гори снігу. Один ліхтар на всю вулицю, під ним стоять два довбойоба, волають у чужий двір "Друууууупі! Друууупі"...
Йдемо подому, понуривши носи. Загубили бабиного собаку, розбудили ні в чому не винного дядька.
Розмишляємо шо ж ми скажемо бабі. Доходимо до двору, а там на столі
скаче ця дрібна падлюка, та радісно гавка.
П.с. а двір, у який ми волали, виявився двором голови сільради...
Ну пам'ятаєте - сніну по коліно, зима, о 4й годині вже темно. Нам все сумно, робить толком нема чого.
Вирішили сходить до магазину, цього разу - по пепсі, бгг. Після пригод з тортом Нюша чомусь відмовилась іти, пішли ми з Шуріком, та за нами ув'язався дурнуватий песик Друпі :)
Ходили ми вже не на вокзал а в сільский магаз з романтичною назвою "Кручена цицька". Туди ще дійшли нормально, без пригод, тільки декілька раз доводилось витягувать Друпі зі снігу, бо замети були зависокы для нього.
А от вийшовши з магазіну, помітили шо песика нема... А песик - бабин улюбленець, мать його так.
Шо робить? Пішли шукать. Романтіка, йопт... Ніч, з одного боку річка, з другого - кладовище. Ходять 2 тіла, гукають собачку. Коли чуємо - гавкотить! Побігли у той бік, кличемо Друпі. Він гавка, а ми кличемо. Наче знайшли двір, звідки лунає гавкіт. Залізли повище щоб побачити побільше.
Тут відчиняються двері, виглядає господар двору та тої собаки, яку ми прийняли за Друпі. Мовчки на нас дивиться.
Ніч. Гори снігу. Один ліхтар на всю вулицю, під ним стоять два довбойоба, волають у чужий двір "Друууууупі! Друууупі"...
Йдемо подому, понуривши носи. Загубили бабиного собаку, розбудили ні в чому не винного дядька.
Розмишляємо шо ж ми скажемо бабі. Доходимо до двору, а там на столі
скаче ця дрібна падлюка, та радісно гавка.
П.с. а двір, у який ми волали, виявився двором голови сільради...