Місто сили
Вийшло так, що я дуже багато часу провела в Дирдині та Городищі. Хочу трохи розповісти про своє місто сили.
Кажуть що саме місто було засновано в далекому 1049 році, але я не на стільки стара, шоб то пам'ятати. Але місця там дуже дивовижні.
Взагалі я народилась в Сімферополі, але мої батьки саме з Городища. Батько з заводу, мати з Дирдина. Кожне літо на 3 місяці мене одвозили до баби. Стільки спогадів звідти. Маленьке містечко проросло корінням у мої душі на все життя, і я дуже хворію, коли довго там не з'являюсь. Вранішня рибалка, потім визбирання сальвії на городі, шоб баба пустила на Кирпичний... А як там храмували? Збиралось все село, баби співали такими голосами, що куди нинішнім "співачкам". А як бились Будківка-Хлистунівка, або Дирдин та Завод. Поки не приїзджала міліція, і ті, що бились, об'єднувались та починали молотить міліцію. А Митик на моцику з косою? А голос за спиною "ОЙЙЙ!Дівчата! А я тількишо посцяв".
Цього літа я знов там була та трохи погуляла з фотіком. Почала свій шлях від автостанції, навпроти якої є старий єврейський цвинтар. Ще малою читала оті написи білою фарбою, та чекала коли ж з'явиться новий надпис про те, що могилу відвідували, але так і не дочекалась
Завжди дивувала оця споруда в самому центрі міста, на площі Миру. Колись давно нам, малим дітям, хтось ляпнув що то буде тюрма. То, звісно, не так, але якось воно вбилось в пам'ять. Я досі не знаю що воно мало бути, але йому геть не місце там, де воно є, принаймні в такому вигляді.
Трохи далі, за будинком культури, є дерев'яні скульптури 12 місяців. Зацікавило що деякі місяці маюсть старі назви. Наприклад студень,сечень, цветень.
Далі на шляху була Михайлівська церква, але про неї пишуть геть всі, я хочу відмітити тільки дуже привітного дядьку, який в той час ремонтував покрівлю. Побачивши шо я фотографую, він почав всміхатись та махати мені рукою.
А оце було на дверях відділення Ощадбанку. Кажуть воно там висіло вже не перший тиждень
Все, що залишилось од колись величного цукрозаводу. Там працювала моя баба, доки не вийшла на пенсію. Ще досі пам'ятаю гудки на вранішню та вечірню зміни. Якось в 90ті роки зарплатню давали цукром та плівкою для рафінаду. Був у нас хавірник, затягнутий рафінадом, то було весело.
Колись при в'їзді до села стояла табличка з назвою Дирдин, але цього року ії не застала, замість неї стоїть хрест з оцим:
Майже завтавка віндовс))))
Ну а оце наш будинок з вікна потягу. Якість погана, але дім найкращий.
Щоранку я в вікно кухні бачила майже оце. У діда був свій невеличкий ставок (там у багатьох було, навкруги дуже багато води, озер, куди не піди - впрешся або в став, або в ліс. В нас було улюблене місце біля лісового ставку). Сам берег було засіяно конюшиною.Зараз то покинули робити, і все поросло осокою, але я досі згадую як воно пахло влітку. Ще там був острівець з м'ятою. Ми з сестрою на Трійцю ходили збирати усілякі трави, шоб прикрасити хату. Крім мене ніхто не міг знайти саме м'яту, вона неначе ховалась.
А ще там сама смачна вода з криниці
та смак дитинства, виноград Ізабелла.
Дорогою до школи... В будинку з номером 8 жила моя подруга. Ох, скільки ми з нею одбігали на танці)))) Скільки смішного там було. Треба буде трошки потім розповісти з наших пригод. Зліва від школи є садок, в якому нема ні одного рівного деревця. Кажуть що в таких місцях дуже сильна енергія, і я чомусь в це вірю. Бо там завжди якось не так, як інде.
Перед школою росли величезні, дуже гарні явори, під якими було сидіти справжнє задоволення. Дуже-дуже тихо, прохолодна тінь, і тихенький шепіт листя. Навесні іх спиляли. Голові сільради було замало бабла, то вона випиляла пів села дерев. Я багато що можу пробачити, але за оті явори бажаю ій багатоденної профузної срачки, шоб грошей не вистачало на туалетний папір.
Окремо хочу написати про мою давнішню слабкість. Кукурудза з черкащини. Ніде в світі нема такої кукурудзи. Заради неї я буду їздить і їздить, замовлять сюди додому через знайомих та не знайомих. У відношенні до неї я як Рокфор з його "СИиииирррррр". Тіко в мене вуса так не закручуються)
На останок самий рідний захід сонця. Сподіваюсь я побачу його там ще не один раз.
Кажуть що саме місто було засновано в далекому 1049 році, але я не на стільки стара, шоб то пам'ятати. Але місця там дуже дивовижні.
Взагалі я народилась в Сімферополі, але мої батьки саме з Городища. Батько з заводу, мати з Дирдина. Кожне літо на 3 місяці мене одвозили до баби. Стільки спогадів звідти. Маленьке містечко проросло корінням у мої душі на все життя, і я дуже хворію, коли довго там не з'являюсь. Вранішня рибалка, потім визбирання сальвії на городі, шоб баба пустила на Кирпичний... А як там храмували? Збиралось все село, баби співали такими голосами, що куди нинішнім "співачкам". А як бились Будківка-Хлистунівка, або Дирдин та Завод. Поки не приїзджала міліція, і ті, що бились, об'єднувались та починали молотить міліцію. А Митик на моцику з косою? А голос за спиною "ОЙЙЙ!Дівчата! А я тількишо посцяв".
Цього літа я знов там була та трохи погуляла з фотіком. Почала свій шлях від автостанції, навпроти якої є старий єврейський цвинтар. Ще малою читала оті написи білою фарбою, та чекала коли ж з'явиться новий надпис про те, що могилу відвідували, але так і не дочекалась
Завжди дивувала оця споруда в самому центрі міста, на площі Миру. Колись давно нам, малим дітям, хтось ляпнув що то буде тюрма. То, звісно, не так, але якось воно вбилось в пам'ять. Я досі не знаю що воно мало бути, але йому геть не місце там, де воно є, принаймні в такому вигляді.
Трохи далі, за будинком культури, є дерев'яні скульптури 12 місяців. Зацікавило що деякі місяці маюсть старі назви. Наприклад студень,сечень, цветень.
Далі на шляху була Михайлівська церква, але про неї пишуть геть всі, я хочу відмітити тільки дуже привітного дядьку, який в той час ремонтував покрівлю. Побачивши шо я фотографую, він почав всміхатись та махати мені рукою.
А оце було на дверях відділення Ощадбанку. Кажуть воно там висіло вже не перший тиждень
Все, що залишилось од колись величного цукрозаводу. Там працювала моя баба, доки не вийшла на пенсію. Ще досі пам'ятаю гудки на вранішню та вечірню зміни. Якось в 90ті роки зарплатню давали цукром та плівкою для рафінаду. Був у нас хавірник, затягнутий рафінадом, то було весело.
Колись при в'їзді до села стояла табличка з назвою Дирдин, але цього року ії не застала, замість неї стоїть хрест з оцим:
Майже завтавка віндовс))))
Ну а оце наш будинок з вікна потягу. Якість погана, але дім найкращий.
Щоранку я в вікно кухні бачила майже оце. У діда був свій невеличкий ставок (там у багатьох було, навкруги дуже багато води, озер, куди не піди - впрешся або в став, або в ліс. В нас було улюблене місце біля лісового ставку). Сам берег було засіяно конюшиною.Зараз то покинули робити, і все поросло осокою, але я досі згадую як воно пахло влітку. Ще там був острівець з м'ятою. Ми з сестрою на Трійцю ходили збирати усілякі трави, шоб прикрасити хату. Крім мене ніхто не міг знайти саме м'яту, вона неначе ховалась.
А ще там сама смачна вода з криниці
та смак дитинства, виноград Ізабелла.
Дорогою до школи... В будинку з номером 8 жила моя подруга. Ох, скільки ми з нею одбігали на танці)))) Скільки смішного там було. Треба буде трошки потім розповісти з наших пригод. Зліва від школи є садок, в якому нема ні одного рівного деревця. Кажуть що в таких місцях дуже сильна енергія, і я чомусь в це вірю. Бо там завжди якось не так, як інде.
Перед школою росли величезні, дуже гарні явори, під якими було сидіти справжнє задоволення. Дуже-дуже тихо, прохолодна тінь, і тихенький шепіт листя. Навесні іх спиляли. Голові сільради було замало бабла, то вона випиляла пів села дерев. Я багато що можу пробачити, але за оті явори бажаю ій багатоденної профузної срачки, шоб грошей не вистачало на туалетний папір.
Окремо хочу написати про мою давнішню слабкість. Кукурудза з черкащини. Ніде в світі нема такої кукурудзи. Заради неї я буду їздить і їздить, замовлять сюди додому через знайомих та не знайомих. У відношенні до неї я як Рокфор з його "СИиииирррррр". Тіко в мене вуса так не закручуються)
На останок самий рідний захід сонця. Сподіваюсь я побачу його там ще не один раз.