Про Тарантіно і ку-клус-клан
Про «Виротків» вже написано тонни постів, рецензій і думок. Роблю це в останніх рядах, але так вже співпало.
Chapter I.
Про Тарантіно
Чому я його люблю? Тому що враження людини про його фільми можуть дещо сказати про характер чи інтереси цього персонажу. Це такий швидкий тест-гра, як у школі: «А ти який музон слухаєш? Металіку? О, тоді давай дружити!». Щоразу, коли мені здається, що він нам каже про певні очевидні речі, знаходиться хтось із друзів або знайомих, хто бачить зовсім інше. Крутість Тарантіно у тому, що кожен бачить у його стрічках те, що хоче і може побачити. Це як сучасні священні книги, у яких потім з’являється безліч трактувань, згодом засновуються секти, бо розуміння текстів у декількох людей співпадає. Просто виглядають вони бурлескно, несерйозно і навіть попсово.
Виротками Тарантіно досягнув уже практично піку його здатності догодити всім, особливо масам, бо зробив кіно за формою комедії. Хочете відключити мозок і пореготати? ПрОшу, регочіть, доки в горлянці не застрягне попкорн, як у бандита Федора з «8,5 доларів». Бо ж його останній фільм "Доказ смерті" багатьох капітально напружив : "А що це було?"
Можна, звісно, поман’ячити-пошукати паралелі з попередніми його фільмами - гарна жінка босоніж у відповідальний момент, як у «Чтиві» та «Вбити Білла»; деякі музичні композиції з «Убити Білла»; може, ще якісь деталі знайдуться. Всі ж знають, що Тарантіно ліпить фільми з нарізаних епізодів класичних фільмів.
Шановний френд kontrolfrik влучно сказав, що Тарантіно знімає кіно про кіно. А дохтор padluchcho зауважив, що Виротки, безперечно нагадують «Дефіляду» Кожелянка, який, на жаль, рівно рік тому помер і не побачив реалізації схожого задуму. Зараз дуже популярні історичні «якбитології», а Тарантіно завжди або вирізняв тренди, або сам їх створював.
Chapter II.
Про Збіги.
А збіг у тому, що через день після другого перегляду (а я дивилася фільм у кінотеатрі двічі) у суперовому романі «ТІК»(Тайная Історія Кіно) Євдокімова наштовхнулася на згадку про американський фільм 1915 року «Народження нації» режисера Девіда Уорка Гріффіта. Існує думка, що саме він створив монтаж, принаймні, ввів у кіно прийоми монтажу і термінологію: паралельний монтаж, перехресний і короткий монтаж. Дядько нафільмував більше 25 стрічок, а в 1936 році отримав Оскара за внесок в індустрію.
Театр з "Народження нації" дуже подібний за форматом на малий кінотеатр із Виротків.
Промо-акція перед кінотеатром, можна повчитися промоушену.
Ще дві з багатьох версій афіш. Цікаво, що у стрічці, де загалом знялося біля 1000 чоловік, не зняли жодного чорношкірого - це все блідолиці актори, натерті якимось ваксом.
Звісно, назва «Народження нації» миттєво нагадала кіно в кіні - «Гордість нації», буцімто німецький пропагандиський фільм. А от «Народження нації», про яку американці неохоче зараз згадують, - це фільм-сага про ку-клус-клан.
На одному з сайтів таке (на рівні байки):
«В 1915-м году в Белом Доме состоялась премьера «Рождения нации» - первого голливудского полнометражного фильма (реж. У. Гриффит), собравшего огромную кассу. Президент Вудро Вильсон аплодировал стоя. Он был автором текста к фильму - настоящего расистского гимна Ку-клукс-клану».
Зразу ще одна паралель із фільмом - над «Гордістю нації» у Тарантіно працював сам рейхсміністр пропаганди Йозеф Геббельс.
До речі, Вудро Вільсон, 28-й президент США, переобирався двічі, а в 1919 році отримав Нобельку за мир. Його батько боровся за рабовласництво до і після громадянської війни, а сам він читать умів лиш по складам і голосно пердів в компанії дам не вмів читати до 12 років. Але як потім рвонув!
Отже, Тарантіно знову вміло зашифрував одну історію під іншу, тобто зробив вдалий парафраз. Отут якраз збігу не може бути. Ніколи не повірю, що Тарантіно не знав про «Народження нації» - фільм, яким ще довго пишалася Америка, і який був про подвиги расистів, а не нацистів. До речі, цей фільм зпровокував 2-гу хвилю ку-клус-клану, вивів організацію на державний рівень, подарував клану його символ - палаючий хрест. У фільмі ж є момент, де головний герой бачить білих дітей, що лякають негренят, замотавшись у білі простирадла. А негри на той час вже розвели страшний беспрєдєл і капітально всіх доканали. І герой вирішує використати цей образ білого караючого привида. Пастор методиської церкви У. Дж. Сіммонс, що став новим батьком клану, розмістив рекламу куклусклану поряд з рекламою фільму в газеті - вдалий піар-хід спрацював.
Ще один цікавий момент - серед саундтреку до фільму зустрічається популярний хіт улюбленого композитора Гітлера - «Політ валькірій». Не знаю, чи любив дєдушка творчість Вагнера вже у 1915 році, але якщо ні - то німецьке пропагандиське кіно вкупі з саундтреками ледь не виходить своїм корінням із американського офіційного кінематографу. І ось ілюстрація. Це кадр із наступної стрічки Гріффіта, 1916 року - «Нетерпимість». Я розумію, що це Вавилон і нема чого все до купи мішати, але ж як ці всі герби, колони і штандарти нагадують сценографію Третього Рейху…
Словом, Тарантіно у своєму репертуарі, як завжди, просто цього разу глибше копнув.
Chapter I.
Про Тарантіно
Чому я його люблю? Тому що враження людини про його фільми можуть дещо сказати про характер чи інтереси цього персонажу. Це такий швидкий тест-гра, як у школі: «А ти який музон слухаєш? Металіку? О, тоді давай дружити!». Щоразу, коли мені здається, що він нам каже про певні очевидні речі, знаходиться хтось із друзів або знайомих, хто бачить зовсім інше. Крутість Тарантіно у тому, що кожен бачить у його стрічках те, що хоче і може побачити. Це як сучасні священні книги, у яких потім з’являється безліч трактувань, згодом засновуються секти, бо розуміння текстів у декількох людей співпадає. Просто виглядають вони бурлескно, несерйозно і навіть попсово.
Виротками Тарантіно досягнув уже практично піку його здатності догодити всім, особливо масам, бо зробив кіно за формою комедії. Хочете відключити мозок і пореготати? ПрОшу, регочіть, доки в горлянці не застрягне попкорн, як у бандита Федора з «8,5 доларів». Бо ж його останній фільм "Доказ смерті" багатьох капітально напружив : "А що це було?"
Можна, звісно, поман’ячити-пошукати паралелі з попередніми його фільмами - гарна жінка босоніж у відповідальний момент, як у «Чтиві» та «Вбити Білла»; деякі музичні композиції з «Убити Білла»; може, ще якісь деталі знайдуться. Всі ж знають, що Тарантіно ліпить фільми з нарізаних епізодів класичних фільмів.
Шановний френд kontrolfrik влучно сказав, що Тарантіно знімає кіно про кіно. А дохтор padluchcho зауважив, що Виротки, безперечно нагадують «Дефіляду» Кожелянка, який, на жаль, рівно рік тому помер і не побачив реалізації схожого задуму. Зараз дуже популярні історичні «якбитології», а Тарантіно завжди або вирізняв тренди, або сам їх створював.
Chapter II.
Про Збіги.
А збіг у тому, що через день після другого перегляду (а я дивилася фільм у кінотеатрі двічі) у суперовому романі «ТІК»(Тайная Історія Кіно) Євдокімова наштовхнулася на згадку про американський фільм 1915 року «Народження нації» режисера Девіда Уорка Гріффіта. Існує думка, що саме він створив монтаж, принаймні, ввів у кіно прийоми монтажу і термінологію: паралельний монтаж, перехресний і короткий монтаж. Дядько нафільмував більше 25 стрічок, а в 1936 році отримав Оскара за внесок в індустрію.
Театр з "Народження нації" дуже подібний за форматом на малий кінотеатр із Виротків.
Промо-акція перед кінотеатром, можна повчитися промоушену.
Ще дві з багатьох версій афіш. Цікаво, що у стрічці, де загалом знялося біля 1000 чоловік, не зняли жодного чорношкірого - це все блідолиці актори, натерті якимось ваксом.
Звісно, назва «Народження нації» миттєво нагадала кіно в кіні - «Гордість нації», буцімто німецький пропагандиський фільм. А от «Народження нації», про яку американці неохоче зараз згадують, - це фільм-сага про ку-клус-клан.
На одному з сайтів таке (на рівні байки):
«В 1915-м году в Белом Доме состоялась премьера «Рождения нации» - первого голливудского полнометражного фильма (реж. У. Гриффит), собравшего огромную кассу. Президент Вудро Вильсон аплодировал стоя. Он был автором текста к фильму - настоящего расистского гимна Ку-клукс-клану».
Зразу ще одна паралель із фільмом - над «Гордістю нації» у Тарантіно працював сам рейхсміністр пропаганди Йозеф Геббельс.
До речі, Вудро Вільсон, 28-й президент США, переобирався двічі, а в 1919 році отримав Нобельку за мир. Його батько боровся за рабовласництво до і після громадянської війни, а сам він читать умів лиш по складам і голосно пердів в компанії дам не вмів читати до 12 років. Але як потім рвонув!
Отже, Тарантіно знову вміло зашифрував одну історію під іншу, тобто зробив вдалий парафраз. Отут якраз збігу не може бути. Ніколи не повірю, що Тарантіно не знав про «Народження нації» - фільм, яким ще довго пишалася Америка, і який був про подвиги расистів, а не нацистів. До речі, цей фільм зпровокував 2-гу хвилю ку-клус-клану, вивів організацію на державний рівень, подарував клану його символ - палаючий хрест. У фільмі ж є момент, де головний герой бачить білих дітей, що лякають негренят, замотавшись у білі простирадла. А негри на той час вже розвели страшний беспрєдєл і капітально всіх доканали. І герой вирішує використати цей образ білого караючого привида. Пастор методиської церкви У. Дж. Сіммонс, що став новим батьком клану, розмістив рекламу куклусклану поряд з рекламою фільму в газеті - вдалий піар-хід спрацював.
Ще один цікавий момент - серед саундтреку до фільму зустрічається популярний хіт улюбленого композитора Гітлера - «Політ валькірій». Не знаю, чи любив дєдушка творчість Вагнера вже у 1915 році, але якщо ні - то німецьке пропагандиське кіно вкупі з саундтреками ледь не виходить своїм корінням із американського офіційного кінематографу. І ось ілюстрація. Це кадр із наступної стрічки Гріффіта, 1916 року - «Нетерпимість». Я розумію, що це Вавилон і нема чого все до купи мішати, але ж як ці всі герби, колони і штандарти нагадують сценографію Третього Рейху…
Словом, Тарантіно у своєму репертуарі, як завжди, просто цього разу глибше копнув.