Проекти реформування вищої освіти: № 9655 КМУ versus № 9655-1 ФЗ, або Січневі тези: частина 3,4,5
ТРЕТЄ. Неврегульованість проблем, пов’язаних із кризою систем фінансування і державне замовлення
Навіть найширша фінансова автономія не звільняє державу від гарантій фінансування з її боку базових університетських потреб. При всьому недофінансуванні потреб вищої школи - навіть кошти, передбачені бюджетом, втрачаються - в зв’язку з їх розкраданням і недолугим адмініструванням
Урядовий проект (9655) - попри декларативні заклики президента - нічого по суті в цій сфері не змінює. Як і раніше, так звані, «бюджетні» місця в нас отримують не за рівнем якості освітньої, наукової та інноваційної діяльності, не за місцем у національному рейтингу, не за готовністю абітурієнтів навчатися в цьому університеті - а за мірою лояльності до Дмитра Табачника. Так би мовити, за швидкістю добігання до кабінету міністра.
За цим же алгоритмом держава замовляє фахівців не відповідно до власних потреб чи запитів ринку, а згідно з тим, за що платить батько абітурієнта чи вміє робити викладач. У підсумку, й так невеликі кошти платників податків вилітають у трубу. Або «відкатами» - в чиюсь кишеню.
«Мене турбує питання формування державного замовлення… Через його недосконалість майже 2/3 молодих фахівців не знаходять собі після закінчення навчання роботи за спеціальністю…” (з виступу Президента України під час засідання Громадської гуманітарної ради 26.08.2010 р.).
“На часі - зміна концепції державного замовлення у вищій освіті” (з виступу Президента України під час засідання Керуючої ради Комітету з економічних реформ 12.05.2011 р.)
При цьому урядовий проект (9655) не містить суттєвих змін (порівняно з чинним законодавством) у порядку формування, розміщення та виконання державного замовлення (ч. 9 ст. 66).
Натомість проект ФЗ (9655-1) пропонує в даній сфері низку принципових нововведень.
1. Відповідно до них університет, з одного боку, диверсифікує позабюджетні джерела фінансування разом із дозволом вільно розпоряджатися заробленими коштами, з іншого - отримує механізм відкритого, прозорого і конкурсного розподілу державного замовлення.
При цьому КОШТИ ЗАКРІПЛЮЮТЬСЯ не за міністерством, а ЗА КРАЩИМИ ВСТУПНИКАМИ.
2. Частині абітурієнтів, що досягли найбільших успіхів за підсумками незалежного оцінювання, проект ФЗ гарантує право навчання у будь-якому навчальному закладі за державний кошт. Саме вони отримають, так звані, «максимальні» персональні державні гранти на здобуття вищої освіти.
3. Решті кращих вступників держава забезпечує часткову оплату вартості навчання. А також встановлює обсяг «соціальних» грантів відповідно до вимог чинного законодавства і попередніх зобов’язань у даній сфері.
У такий спосіб, з одного боку, громадянин отримує кошти на здобуття вищої освіти відповідно до власних здібностей, потреб суспільства у функціонуванні, так званого, «соціального ліфта» і розрахунків держави на просування найбільш талановитої і здібної молоді. З іншого боку, вищий навчальний заклад може розраховувати на багатоканальне фінансування з коштів державного бюджету - у вигляді студентських грантів, базового фінансування державних ВНЗ, проектного фінансування дослідницьких ВНЗ, а також державного замовлення на підготовку спеціалістів і магістрів на основі освітнього ступеня бакалавра.
Серед принципових нововведень у даній сфері - забезпечення рівності різних форм власності. Зокрема, державне замовлення на підготовку фахівців розміщується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки у акредитованих вищих навчальних закладах України незалежно від форми власності на конкурсній основі.
ЧЕТВЕРТЕ. Відсутність контролю над якістю освіти
П’ЯТЕ. Криза систем ліцензування й акредитації ( + ліцензований обсяг)
Серед найбільш принципових новацій проекту ФЗ - ВПРОВАДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОГО КОНТРОЛЮ НАД ЯКІСТЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ.
Наразі дієвих інструментів такого контролю чинним законодавством не передбачено. Ніхто з освітніх управлінців досі не переймається, до прикладу, рівнем підготовки юристів, яких у надмірній кількості випускає більшість університетів країни. Хоча елементарне зовнішнє кваліфікаційне оцінювання впродовж короткого часу мало б дати відповідь на це надто «складне» для Міносвіти питання. І принагідно мотивувати нарешті навчальні заклади до конкуренції за кращого студента, за якісне викладання і за відповідний кінцевий результат.
«Багато нарікань є до вирішення питань ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів. Ці проблеми потрібно вирішувати невідкладно» (з виступу Президента України на Громадській гуманітарній раді 26.08.2010 р.).
Проектом ФЗ (9655-1) передбачено ВПРОВАДЖЕННЯ КОНТРОЛЮ НАД ЯКІСТЮ ОСВІТИ, яке, з одного боку, забезпечується 1) ЗОВНІШНІМ ОЦІНЮВАННЯМ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ І ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИПУСКНИКІВ вишів за участю незалежних агенцій забезпечення якості вищої освіти та сертифікаційних центрів.
З іншого боку, гарантується відповідною 2) СИСТЕМОЮ ЛІЦЕНЗУВАННЯ Й АКРЕДИТАЦІЇ, ЩО ВИВОДИТЬСЯ З-ПІД КОНТРОЛЮ МІНОСВІТИ і передається до повноважень незалежного органу - Освітньої ліцензійної палати.
За такої моделі ЛІЦЕНЗУВАННЯ надає право на освітню діяльність у даній сфері, тим часом як АКРЕДИТАЦІЯ здійснюється задля отримання статусів університету, академії, дослідницького ВНЗ і права навчати студентів за кошти державних грантів і державного замовлення.
Між тим як Урядовий проект (9655) нових інструментів контролю над якістю освіти не пропонує, а МЕХАНІЗМ ВИКОРИСТАННЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ Й АКРЕДИТАЦІЇ ЛИШЕ ЗАПЛУТУЄ.
З одного боку, проект ускладнює обов’язкові умови надання ліцензії (абз. 4 ч. 1 ст. 26 проекту КМУ - таких жорстких умов чинне законодавство (абз. 5 ч. 1 ст. 28) не передбачає).
З іншого боку, проектом передбачені напрочуд схожі за змістом і майже ідентичні за формулюванням терміни - «акредитація» (п. 3 ст. 1), «акредитація спеціальності» (п. 4 ст. 1) і «ліцензування» (п. 20 ст. 1).