Два млина та дві Церкви на Київщині
Клуб мандрівників "Добре, що поїхали" знову покликав нас в дорогу...
І ми, звичайно ж, поїхали :-)
Цього разу недалеко - в район Білої Церкви, що на Київщині, і ненадовго - всього на один день.
Погода в минулу неділю (8 лютого), самі знаєте, яка була! Спочатку туман, потім дощ! І оце ми замість того, щоб сидіти вдома та лежати під ковдрою біля телевізора, поїхали на екскурсію :-) І не пошкодували! Стільки всього цікавого почули та побачили, що вражень вистачить надовго.
Спочатку я розповім про млини: водяні млини на річці Рось. Ми їх бачили аж два, обидва були побудовані ще в 19 ст., і зараз вважаються пам'ятками архітектури місцевого значення. Той, що знаходиться в с.Городище-Пустоварівське, функціонує і досі, правда, його переробили з водяного на електричний, а той, що в Білій Церкві - не працює вже давно, від нього залишилися самі стіни...
Млин в с.Городище-Пустоварівське
Щоб не повторювати популярну панораму цього млина (в нас вона теж є :-)), зробили другу, ось таку:
Водяний млин в м.Біла Церква
Директор Пустоварівського млина приїхав в неділю спеціально для нас, запустив спочатку млин, а потім і нас до нього. Я вперше в житті була всередині млина, запрошую тепер всіх:
Спочатку ми потрапили в "кАнтору". Все "офісне" обладнання на місці: стіл, стілець (прикольний!), сейф та, головне, ваги, а он там і готова продукція
(прошу вибаченняза білі кульки на фото - то, мабуть, після дощу залишилось на об'єктиві):
Тут готове борошно засипають у мішки
Це теж пристрій для готової продукції
Головна героїня цього фото - мітла :-)
Ось доказ, що цей млин був збудований в 19 ст. Одразу видно - старовинна річ.
Фірма! На віки робилось...
Не знаю, для чого ця річ, але директор млина включав її у нашій присутності.
При чому робив він це тим дротиком, що тримає в руці. Повторювати цю дію на камеру відмовився :-)
Отаких колес та ременів в млині аж декілька поверхів.
Збагнути цю складну систему передачі руху з першого поверху аж на четвертий, щоб працювало все обладнання, непідготовленій людині просто неможливо!
Консервна банка класна! :-) В неї мазут стікає
А це такі труби. По ним пересипають зерно та борошно з поверху на поверх
Ну ось, нарешті, і продукція, яку зокрема виготовліє цей млин, - дерть!
Це борошно грубого млива для годівлі тварин
Його зсипають прямо на підлогу на відміну від білого борошна, яке зберігається у спеціальних ящиках.
А це сито!
Воно здоровенне, і рухається як справжнє сито ( можна тут подивитися )
Ця складна та чудернацька машина, виявляється, виготовляє мою улюблену гречку!
Ось вона - на підлозі валяється
Мішки з борошном та гречкою зашивають на спеціальній швацькій машинці.
Наш гід Роман Маленков демонструє, як це воно робиться :-)
Жорна, якими зерно мелеться
"Правильна фільтрація - це найголовніше в нашій справі" - вчить нас мельник
"А чи можуть ваш млин закрити?" - питаємо ми.
"Поки я живий, цей млин буде працювати!" - відповідь людини, яка віддана своїй справі!
Залишаємо ми Пустоварівський млин з теплими почуттями, хоча й не дуже добре розібралися що там до чого, незважаючи на всю науку пана мельника :-).
А тепер ми завітаємо в с.Пархомівка, що знаходиться неподалік. Моя розповідь навмисно переставила пункти нашої екскурсії, насправді ж з Пархомовки ми починали.
Отже, с.Пархомівка начебто нічим і не відрізняється від своїх сусідів - ті ж самі будиночки, городи, садки, великий ставок...
Але в цьому селі є щось таке, що зробило його дуже відомим навіть за межами нашої країни - це Церква. Так, я не помилилася, бо це дійсно Церква з великої літери.
Вона унікальна, вона не схожа на жодну православну церкву, вона виростає перед вами наче величезні декорації до східної казки... Її навіть два роки не хотіти освячувати через те, що архітектура та декор не відповідає канонам православної церкви!
Я не буду тут переказувати її історію. Прочитати це можна, набравши в пошуковій системі Google тільки два слова: "Пархомівка Реріх". Я тільки покажу тут пару її фоток та деякі деталі зовнішнього декору.
В той туманний ранок ми побачили Пархомівську Церкву ось такою:
Я дуже перепрошую перед тими, хто бачив її тільки раз в житті, та ще й в тумані.
Я розумію, що це знущання,
але я показую наступне фото не для того, щоб похизуватись, а тільки для того, щоб сказати:
"Люди, обов'язково поїдьте туди ще раз, коли буде гарна погода, і ви побачите її ось такою:
(витягла на світ наше фото майже трирічної давнини)
А в цей день вона все таки була ось така, мокра :-)
Тому ми й зосередились на деталях,
тим більше що наш гід заінтригував нас, сказавши що на ній є навіть свастика,
цей давній ведичний знак. Свастику ми знайшли тільки всередині храму серед настінних розписів,
але зовні яких тільки знаків ми не побачили!
Ліворуч - знак змії та якоїсь дивної тварини, праворуч - хрест, дивні символи та стріла:
Далі - без коментарів
Мозаїка над аркою (одна з двох), що виготовлена за ескизами Миколи Реріха, та ще декілька цікавих хрестів
Яких тільки форм не набувають тут хрести!
А цей дивний хрест дуже гарно вписується в арку воріт
Це боковий вхід. Зацікавили двері та форма порталу -
вона схожа на арочну форму воріт на попередньому фото
Пархомівський храм, з його символізмом та еклектикою, можна розглядати до безкінечності. Йому треба присвячувати окремі пости, статті, книги, передачі. Ми ж, прості туристи, просто вдячні своїй країні за таке багацтво!
Останній пункт нашої мандрівки - м.Біла Церква.
Скільки разів ми проїзжали повз це місто, або навіть самим містом, наприклад, до відомого Олександрійського парку, але ніколи не могли уявити, наскільки старовинним воно є, яку багатющу історію має та яким цікавим культурним життям живе зараз.
Так званий БРУМ (Браницьких універсальний магазин).
Торгові ряди 19 ст, збудовані власниками міста польськими панами Браницькими
Старовинні будинки в центрі міста. Зелений - це колишня хоральна синагога
Мости Білої Церкви.
Цікаво: плакат на лівому мості нагадує мешканцям про 24 Серпня цілий рік, навіщо? :-)
Річка Рось має дуже мальовничий вигляд через меандри (круті повороти).
Це я нове слово вивчила, завдяки нашому гіду! :-)
На правому фото - змагання "Відкрита першість м.Біла Церква з вилову риби мормишкою з льоду".
Ось яка довга назва! Щось таке ми й підозрювали, коли дивилися на це із замкової гори.
Бідні, там від того льоду вже майже нічого не залишилось.
Але наші люди вперті - судячи з усього, змагання добігли свого кінця :-)
Розповідь про храми Білої Церкви розпочну з найвизначнішої пам'ятки - Микільської церкви. Її збудував Іван Мазепа в 1706 р. Ця церква є тільки маленькою частиною храму, який він задумав збудувати, але зробити цього так і не встиг...
Свято-Преображенський кафедральний собор збудували поряд з Микільською церквою в 19 ст.
Ця споруда цікава тим, що має висоту 40 м, але зовсім не виглядає високою, і на фото добре видно чому
Костьол Св. Йоана Хрестителя є культурним центром міста і зараз більш відомий як Органний зал.
Двічі на тиждень тут проходять концерти органної музики
Церква Св. Марії Магдалини була діючою навіть за радянських часів.
За словами нашого гіда, тут надзвичайно намолене та енергетично привабливе місце
Зараз біля церкви будується великий жіночий монастир, який був заснований не так давно.
Здивувало те, що споруда нагадує більше фортецю, ніж монастир.
Цікаво: від кого це в ньому збираються оборонятися в наші часи? :-)
На останньому фото - гребля, яка колись змушувала крутитися той самий водяний млин, архітектурну пам'ятку міста Біла Церква, який я показала на початку розповіді (друга панорама зверху).
Від водяного млина відкривається цей чудовий вид на Рось та на церкву Св. Марії Магдалини
Особисто для мене це фото буде тепер візиткою Білої Церкви,
тому що символізує все те нове та цікаве, що ми дізналися про неї.
І ми, звичайно ж, поїхали :-)
Цього разу недалеко - в район Білої Церкви, що на Київщині, і ненадовго - всього на один день.
Погода в минулу неділю (8 лютого), самі знаєте, яка була! Спочатку туман, потім дощ! І оце ми замість того, щоб сидіти вдома та лежати під ковдрою біля телевізора, поїхали на екскурсію :-) І не пошкодували! Стільки всього цікавого почули та побачили, що вражень вистачить надовго.
Спочатку я розповім про млини: водяні млини на річці Рось. Ми їх бачили аж два, обидва були побудовані ще в 19 ст., і зараз вважаються пам'ятками архітектури місцевого значення. Той, що знаходиться в с.Городище-Пустоварівське, функціонує і досі, правда, його переробили з водяного на електричний, а той, що в Білій Церкві - не працює вже давно, від нього залишилися самі стіни...
Млин в с.Городище-Пустоварівське
Щоб не повторювати популярну панораму цього млина (в нас вона теж є :-)), зробили другу, ось таку:
Водяний млин в м.Біла Церква
Директор Пустоварівського млина приїхав в неділю спеціально для нас, запустив спочатку млин, а потім і нас до нього. Я вперше в житті була всередині млина, запрошую тепер всіх:
Спочатку ми потрапили в "кАнтору". Все "офісне" обладнання на місці: стіл, стілець (прикольний!), сейф та, головне, ваги, а он там і готова продукція
(прошу вибаченняза білі кульки на фото - то, мабуть, після дощу залишилось на об'єктиві):
Тут готове борошно засипають у мішки
Це теж пристрій для готової продукції
Головна героїня цього фото - мітла :-)
Ось доказ, що цей млин був збудований в 19 ст. Одразу видно - старовинна річ.
Фірма! На віки робилось...
Не знаю, для чого ця річ, але директор млина включав її у нашій присутності.
При чому робив він це тим дротиком, що тримає в руці. Повторювати цю дію на камеру відмовився :-)
Отаких колес та ременів в млині аж декілька поверхів.
Збагнути цю складну систему передачі руху з першого поверху аж на четвертий, щоб працювало все обладнання, непідготовленій людині просто неможливо!
Консервна банка класна! :-) В неї мазут стікає
А це такі труби. По ним пересипають зерно та борошно з поверху на поверх
Ну ось, нарешті, і продукція, яку зокрема виготовліє цей млин, - дерть!
Це борошно грубого млива для годівлі тварин
Його зсипають прямо на підлогу на відміну від білого борошна, яке зберігається у спеціальних ящиках.
А це сито!
Воно здоровенне, і рухається як справжнє сито ( можна тут подивитися )
Ця складна та чудернацька машина, виявляється, виготовляє мою улюблену гречку!
Ось вона - на підлозі валяється
Мішки з борошном та гречкою зашивають на спеціальній швацькій машинці.
Наш гід Роман Маленков демонструє, як це воно робиться :-)
Жорна, якими зерно мелеться
"Правильна фільтрація - це найголовніше в нашій справі" - вчить нас мельник
"А чи можуть ваш млин закрити?" - питаємо ми.
"Поки я живий, цей млин буде працювати!" - відповідь людини, яка віддана своїй справі!
Залишаємо ми Пустоварівський млин з теплими почуттями, хоча й не дуже добре розібралися що там до чого, незважаючи на всю науку пана мельника :-).
А тепер ми завітаємо в с.Пархомівка, що знаходиться неподалік. Моя розповідь навмисно переставила пункти нашої екскурсії, насправді ж з Пархомовки ми починали.
Отже, с.Пархомівка начебто нічим і не відрізняється від своїх сусідів - ті ж самі будиночки, городи, садки, великий ставок...
Але в цьому селі є щось таке, що зробило його дуже відомим навіть за межами нашої країни - це Церква. Так, я не помилилася, бо це дійсно Церква з великої літери.
Вона унікальна, вона не схожа на жодну православну церкву, вона виростає перед вами наче величезні декорації до східної казки... Її навіть два роки не хотіти освячувати через те, що архітектура та декор не відповідає канонам православної церкви!
Я не буду тут переказувати її історію. Прочитати це можна, набравши в пошуковій системі Google тільки два слова: "Пархомівка Реріх". Я тільки покажу тут пару її фоток та деякі деталі зовнішнього декору.
В той туманний ранок ми побачили Пархомівську Церкву ось такою:
Я дуже перепрошую перед тими, хто бачив її тільки раз в житті, та ще й в тумані.
Я розумію, що це знущання,
але я показую наступне фото не для того, щоб похизуватись, а тільки для того, щоб сказати:
"Люди, обов'язково поїдьте туди ще раз, коли буде гарна погода, і ви побачите її ось такою:
(витягла на світ наше фото майже трирічної давнини)
А в цей день вона все таки була ось така, мокра :-)
Тому ми й зосередились на деталях,
тим більше що наш гід заінтригував нас, сказавши що на ній є навіть свастика,
цей давній ведичний знак. Свастику ми знайшли тільки всередині храму серед настінних розписів,
але зовні яких тільки знаків ми не побачили!
Ліворуч - знак змії та якоїсь дивної тварини, праворуч - хрест, дивні символи та стріла:
Далі - без коментарів
Мозаїка над аркою (одна з двох), що виготовлена за ескизами Миколи Реріха, та ще декілька цікавих хрестів
Яких тільки форм не набувають тут хрести!
А цей дивний хрест дуже гарно вписується в арку воріт
Це боковий вхід. Зацікавили двері та форма порталу -
вона схожа на арочну форму воріт на попередньому фото
Пархомівський храм, з його символізмом та еклектикою, можна розглядати до безкінечності. Йому треба присвячувати окремі пости, статті, книги, передачі. Ми ж, прості туристи, просто вдячні своїй країні за таке багацтво!
Останній пункт нашої мандрівки - м.Біла Церква.
Скільки разів ми проїзжали повз це місто, або навіть самим містом, наприклад, до відомого Олександрійського парку, але ніколи не могли уявити, наскільки старовинним воно є, яку багатющу історію має та яким цікавим культурним життям живе зараз.
Так званий БРУМ (Браницьких універсальний магазин).
Торгові ряди 19 ст, збудовані власниками міста польськими панами Браницькими
Старовинні будинки в центрі міста. Зелений - це колишня хоральна синагога
Мости Білої Церкви.
Цікаво: плакат на лівому мості нагадує мешканцям про 24 Серпня цілий рік, навіщо? :-)
Річка Рось має дуже мальовничий вигляд через меандри (круті повороти).
Це я нове слово вивчила, завдяки нашому гіду! :-)
На правому фото - змагання "Відкрита першість м.Біла Церква з вилову риби мормишкою з льоду".
Ось яка довга назва! Щось таке ми й підозрювали, коли дивилися на це із замкової гори.
Бідні, там від того льоду вже майже нічого не залишилось.
Але наші люди вперті - судячи з усього, змагання добігли свого кінця :-)
Розповідь про храми Білої Церкви розпочну з найвизначнішої пам'ятки - Микільської церкви. Її збудував Іван Мазепа в 1706 р. Ця церква є тільки маленькою частиною храму, який він задумав збудувати, але зробити цього так і не встиг...
Свято-Преображенський кафедральний собор збудували поряд з Микільською церквою в 19 ст.
Ця споруда цікава тим, що має висоту 40 м, але зовсім не виглядає високою, і на фото добре видно чому
Костьол Св. Йоана Хрестителя є культурним центром міста і зараз більш відомий як Органний зал.
Двічі на тиждень тут проходять концерти органної музики
Церква Св. Марії Магдалини була діючою навіть за радянських часів.
За словами нашого гіда, тут надзвичайно намолене та енергетично привабливе місце
Зараз біля церкви будується великий жіночий монастир, який був заснований не так давно.
Здивувало те, що споруда нагадує більше фортецю, ніж монастир.
Цікаво: від кого це в ньому збираються оборонятися в наші часи? :-)
На останньому фото - гребля, яка колись змушувала крутитися той самий водяний млин, архітектурну пам'ятку міста Біла Церква, який я показала на початку розповіді (друга панорама зверху).
Від водяного млина відкривається цей чудовий вид на Рось та на церкву Св. Марії Магдалини
Особисто для мене це фото буде тепер візиткою Білої Церкви,
тому що символізує все те нове та цікаве, що ми дізналися про неї.