Цей день в історії Неньки: Валуєвський циркуляр
Оригінал взято у hnem (Хроніки ненькиної малечі) в Цей день в історії Неньки: Валуєвський циркуляр
18 липня 1863 року відбулась подія, яка яскраво засвідчує всю глибину споконвічної братерської любові росіян до українців. В цей день було видано розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва, згідно з яким заборонялась публікація релігійних та освітніх книг українською мовою. Щоправда, тимчасово дозволялось публікувати україномовні художні тексти, але і цей атракціон нечуваної щедрості і національної толерантності було припинено через 13 років, так званим Емським указом, який взагалі заборонив вживати українську мову в культурній сфері життя українців.
Отакий прояв братніх почуттів - цілу націю було позбавлено права на освіту рідною мовою, культуру рідною мовою, публічне використання рідної мови.
Дивуватися тут нема чому, це стандартний підхід росіян до братерства з іншими народами. «Ви нам звісно ж брати, але розмовляйте тою мовою, якою нам треба, і ведіть себе з нами так, як ми хочемо!»
Подібні речові модулі звучать зараз у кожному другому випуску російських пропагандистських передач, типу «Воскресного вечера» або «Большой политики». «Ми дуже хочемо дружити з українським народом, але не з тим, який є в Україні зараз…»
Звиняйте, іншого українського народу у нас для вас немає! Не подобається цей - йдіть нахуй! Живіть там, за своїм порєбріком, у своїй великій казковій державі, і нас не чіпайте! Ми ніколи вже не будемо такими, як вам хочеться. Подякуйте самі собі за це. І сильно не засмучуйтесь, що у вас вже немає можливості впровадити тут, в Україні, черговий Валуєвський циркуляр і знову перетворити нас на таких українців, які будуть вам до вподоби - шароварно-півучих малоросів, які знають своє маленьке місце поруч із «старшим братом». Забудьте про це! Українці вже навчились жити заради своїх дітей, а не заради купки малограмотних кремлівських злодіїв.
Але це таке, емоції. А історичними наслідками впровадження Валуєвського циркуляру стали закріплення та поглиблення колоніального становища України, різке зменшення видань українських книг (з подальшою повною забороною книговидання українською), закриття недільних шкіл, витіснення української мови із публічного вжитку, арешти і заслання.
Ми, тобто нащадки українців, яким так зухвало і грубо закрили рота Валуєвським циркуляром і Емським указом, маємо зараз чітко розуміти, навіщо Російська імперія забороняла українську мову. Це було зроблено саме для того, щоб позбавити українців будь-якого шансу на свою власну державу, щоб розчинити «малоросів» у російській спільноті, щоб припинити будь-які спроби українського народу самоорганізуватися, звільнитися та об’єднатися з цивілізованою частиною світу.
Українська держава може існувати лише коли існує українська мова і лише коли є спільнота, яка цю мову вживає. Українська мова дійсно є тим, що нас відрізняє від інших народів, що нас відособлює в окрему націю і окрему державу. Вона є одним із стрижнів, який зшиває тіло українського народу, причому і російськомовної і україномовної його частини, в єдину державну спільноту.
Переконатися в цьому ми можемо прямо зараз, під час чергової активізації братської любові Росії до України, наслідком якої стала війна і страждання тисяч людей. Цей поганий «руський мир», з його вічною відсталістю, з його утисками всього і вся, з його перманентними злиднями, війнами, безкультур’ям і безправ’ям проліз і закріпився в Україні лише там, де українська мова була в найгіршому становищі - в Криму і в східних частинах Донбасу. А інші українські регіони, в тому числі і з переважним вжитком російської мови, залишилися Україною. І таке випадіння з «руського миру» та залишення в лоні України дає цим регіонам перспективи колись жити в мирі, злагоді та заможності (звісно якщо ми будемо не пасивно чекати цього, а працювати, вчитися і розвиватися).
Тож при всій повазі до будь-яких інших мов і культур, при безсумнівному праві українців говорити зручною для них мовою, ми завжди маємо особливо цінувати і шанувати українську мову, яка об’єднує нас і відкриває перед нами перспективи нормального, європейського, цивілізованого розвитку.
Знайте історію своєї держави, будьте мудрими і будуйте заможну красиву Україну!
18 липня 1863 року відбулась подія, яка яскраво засвідчує всю глибину споконвічної братерської любові росіян до українців. В цей день було видано розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва, згідно з яким заборонялась публікація релігійних та освітніх книг українською мовою. Щоправда, тимчасово дозволялось публікувати україномовні художні тексти, але і цей атракціон нечуваної щедрості і національної толерантності було припинено через 13 років, так званим Емським указом, який взагалі заборонив вживати українську мову в культурній сфері життя українців.
Отакий прояв братніх почуттів - цілу націю було позбавлено права на освіту рідною мовою, культуру рідною мовою, публічне використання рідної мови.
Дивуватися тут нема чому, це стандартний підхід росіян до братерства з іншими народами. «Ви нам звісно ж брати, але розмовляйте тою мовою, якою нам треба, і ведіть себе з нами так, як ми хочемо!»
Подібні речові модулі звучать зараз у кожному другому випуску російських пропагандистських передач, типу «Воскресного вечера» або «Большой политики». «Ми дуже хочемо дружити з українським народом, але не з тим, який є в Україні зараз…»
Звиняйте, іншого українського народу у нас для вас немає! Не подобається цей - йдіть нахуй! Живіть там, за своїм порєбріком, у своїй великій казковій державі, і нас не чіпайте! Ми ніколи вже не будемо такими, як вам хочеться. Подякуйте самі собі за це. І сильно не засмучуйтесь, що у вас вже немає можливості впровадити тут, в Україні, черговий Валуєвський циркуляр і знову перетворити нас на таких українців, які будуть вам до вподоби - шароварно-півучих малоросів, які знають своє маленьке місце поруч із «старшим братом». Забудьте про це! Українці вже навчились жити заради своїх дітей, а не заради купки малограмотних кремлівських злодіїв.
Але це таке, емоції. А історичними наслідками впровадження Валуєвського циркуляру стали закріплення та поглиблення колоніального становища України, різке зменшення видань українських книг (з подальшою повною забороною книговидання українською), закриття недільних шкіл, витіснення української мови із публічного вжитку, арешти і заслання.
Ми, тобто нащадки українців, яким так зухвало і грубо закрили рота Валуєвським циркуляром і Емським указом, маємо зараз чітко розуміти, навіщо Російська імперія забороняла українську мову. Це було зроблено саме для того, щоб позбавити українців будь-якого шансу на свою власну державу, щоб розчинити «малоросів» у російській спільноті, щоб припинити будь-які спроби українського народу самоорганізуватися, звільнитися та об’єднатися з цивілізованою частиною світу.
Українська держава може існувати лише коли існує українська мова і лише коли є спільнота, яка цю мову вживає. Українська мова дійсно є тим, що нас відрізняє від інших народів, що нас відособлює в окрему націю і окрему державу. Вона є одним із стрижнів, який зшиває тіло українського народу, причому і російськомовної і україномовної його частини, в єдину державну спільноту.
Переконатися в цьому ми можемо прямо зараз, під час чергової активізації братської любові Росії до України, наслідком якої стала війна і страждання тисяч людей. Цей поганий «руський мир», з його вічною відсталістю, з його утисками всього і вся, з його перманентними злиднями, війнами, безкультур’ям і безправ’ям проліз і закріпився в Україні лише там, де українська мова була в найгіршому становищі - в Криму і в східних частинах Донбасу. А інші українські регіони, в тому числі і з переважним вжитком російської мови, залишилися Україною. І таке випадіння з «руського миру» та залишення в лоні України дає цим регіонам перспективи колись жити в мирі, злагоді та заможності (звісно якщо ми будемо не пасивно чекати цього, а працювати, вчитися і розвиватися).
Тож при всій повазі до будь-яких інших мов і культур, при безсумнівному праві українців говорити зручною для них мовою, ми завжди маємо особливо цінувати і шанувати українську мову, яка об’єднує нас і відкриває перед нами перспективи нормального, європейського, цивілізованого розвитку.
Знайте історію своєї держави, будьте мудрими і будуйте заможну красиву Україну!