Передчуття
Originally posted by sabrina_lite at Передчуття
Я єсть народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була.
Павло Тичина
Слово, чому ти не твердая криця.
Що серед бою так грізно іскриться?
Леся Українка
Колись Сальвадор Далі написав потворну картину "Передчуття громадянської війни" яка добре відбразила стан людини, що перебуває в очікуванні небезпеки. У випадку з Україною мова теж іде про війну, але не про громадянську. Це, думаю, не секрет ні для кого, навіть для тих, хто зі мною не погодиться.
Після останніх терактів Европа похитнулася. Скептики уже говорять, що Захід навряд чи зможе й надалі підтримувати українців, адже який сенс іти на толоку, коли у власному домі пожежа? А на нашу країну чекають нові випробування. І все б нічого, якби не одна гнітюча обставина... Криза - це не так страшно. Дефолт - теж не апокаліпсис. Кава без цукру і хліб без масла - жити можна. Найстрашніша проблема - це ворог біля воріт. Біля самісінької брами. Вже хто-хто, а він ґав не ловитиме. І спробує скористатися усіма негараздами. Й урвати собі якнайбільший шматок. Яку долю готують для України зайди? Проковтнути цілком не вийде, бо кусень завеликий, хоч і смачний. Розділити на кілька частин? Це вже більш реальний варіянт. Ось тобі Новоросія-Малоросія-Галичина - який шматочок сьогодні бажаєте? А перед цим треба зчинити гармидер: най хохли самі себе виснажать, щоб не мати сил для подальшого опору. А тоді вже бери їх тепленькими, під соусом чи без.
Мали рацію ті, хто від самого початку говорили: яких би потужніх союзників ми не мали де-ін-де, але перемогу доведеться здобувати самим. Випробування можуть розпочатися вже незабаром, хоч ватяні воїни обіцяють хунті розплату аж навесні. Однак не треба забувати, що й сам агресор має безліч проблем і дуже обмежений в часі, тому й змушений буде діяти швидко. Особисто я вже вирішила: у разі небезпеки піду рити окопи, як це робили жителі Маріуполя. Я не амазонка-валькірія і не Лара Крофт, але впевнена, що й мої мурашині потуги не пропадуть і принесуть користь. Як влучно сказав один мій дописувач, дуже розумна людина:
"У цьому матчі ми не глядачі на трибунах, а гравці на лаві запасних."
І це треба усвідомлювати. І сподіватись на краще. Вистояли Майдан - вистоїмо і тепер. Хто б сумнівався.
На певний час ми усі повинні стати кіборгами. Аби відстояти все людське. Я не жартую.
Тримаймося.
Я єсть народ, якого правди сила
Ніким звойована ще не була.
Павло Тичина
Слово, чому ти не твердая криця.
Що серед бою так грізно іскриться?
Леся Українка
Колись Сальвадор Далі написав потворну картину "Передчуття громадянської війни" яка добре відбразила стан людини, що перебуває в очікуванні небезпеки. У випадку з Україною мова теж іде про війну, але не про громадянську. Це, думаю, не секрет ні для кого, навіть для тих, хто зі мною не погодиться.
Після останніх терактів Европа похитнулася. Скептики уже говорять, що Захід навряд чи зможе й надалі підтримувати українців, адже який сенс іти на толоку, коли у власному домі пожежа? А на нашу країну чекають нові випробування. І все б нічого, якби не одна гнітюча обставина... Криза - це не так страшно. Дефолт - теж не апокаліпсис. Кава без цукру і хліб без масла - жити можна. Найстрашніша проблема - це ворог біля воріт. Біля самісінької брами. Вже хто-хто, а він ґав не ловитиме. І спробує скористатися усіма негараздами. Й урвати собі якнайбільший шматок. Яку долю готують для України зайди? Проковтнути цілком не вийде, бо кусень завеликий, хоч і смачний. Розділити на кілька частин? Це вже більш реальний варіянт. Ось тобі Новоросія-Малоросія-Галичина - який шматочок сьогодні бажаєте? А перед цим треба зчинити гармидер: най хохли самі себе виснажать, щоб не мати сил для подальшого опору. А тоді вже бери їх тепленькими, під соусом чи без.
Мали рацію ті, хто від самого початку говорили: яких би потужніх союзників ми не мали де-ін-де, але перемогу доведеться здобувати самим. Випробування можуть розпочатися вже незабаром, хоч ватяні воїни обіцяють хунті розплату аж навесні. Однак не треба забувати, що й сам агресор має безліч проблем і дуже обмежений в часі, тому й змушений буде діяти швидко. Особисто я вже вирішила: у разі небезпеки піду рити окопи, як це робили жителі Маріуполя. Я не амазонка-валькірія і не Лара Крофт, але впевнена, що й мої мурашині потуги не пропадуть і принесуть користь. Як влучно сказав один мій дописувач, дуже розумна людина:
"У цьому матчі ми не глядачі на трибунах, а гравці на лаві запасних."
І це треба усвідомлювати. І сподіватись на краще. Вистояли Майдан - вистоїмо і тепер. Хто б сумнівався.
На певний час ми усі повинні стати кіборгами. Аби відстояти все людське. Я не жартую.
Тримаймося.