Ще один крок, щоб вирватися з "русского мира"
Шановні учасники, хочу звернути увагу на проблему, яка, можливо, комусь видасться дражливою, оскільки більшість записів у цій спільноті написано російською. Як і багато україномовних, я толерантно ставлюсь до російської. Але натрапивши на міркування одного патріота, чий патріотизм аж ніяк не збираюсь ставити під сумнів, відчула, що необхідно
( Read more... )
Я майже повністю російськомовна в минулому людина, ще й колишня громадянка РФ. В певний момент усвідомила, що перейти хоча б частково на українську мені заважають не якісь принципові питання, а небажання напружуватися та щось змінювати. Виправдань та пояснень, чому мені можна не напружуватися, я можу вигадати безліч. )))
Насправді російськомовні знайомі та навіть росіяни розуміють українську, якщо, звісно, не стоять на позиції "я не буду розбиратися у тій телячій мові". Перевірено експериментально.
Підштовхнуло мене до дії усвідомлення, що оце "немає значення, якою мовою розмовляти" логічно призводить до зросійщення (хоча це не єдина причина). Через банальний механізм - україномовні зазвичай знають російську та переходять на російську в розмові з російськомовними, українською ж розмовляють виключно у суцільно україномовному середовищі. Російськомовні керуються принципом "немає значення, якою мовою ти розмовляєшь" та завжди, за рідкісними виключеннями, розмовляють російською. Дуже швидко виникає щось накшталт україномовного гетто. Кількість україномовних поступово зменшується. Кількість українського контенту зменшується. Власне, таке україномовне гетто існувало у нас до війни, що буде далі, я не знаю.
Я цього бажаю? Ні.
Чи є сенс "примушувати" іншу людину розмовляти та писати українською? Ні.
Але я можу сама перейти на українську.
Це як майдан - ти просто робиш те, що вважаєш правильним. ))) Якщо інші підтягнуться - добре, ні - я не перестану вчиняти так, як вважаю за потрібне.
При цьому я зовсім не вважаю, що російськомовні менші патріоти, справа не в патріотизмі, а в звичці, небажанні напружуватися, звичному пошуку виправдань та помилковій логіці.
Ще одна причина - я помітила, що оту "російськомовність" постійно використовують прихильники ідеї, що український та російський народи - це один народ. Деякі з них проти Путіна та війни, але все одно вважають, що будь-який поділ є штучним, і принаймні в майбутньому ми зіллємося в одне. Російськомовність значної кількості українців підкріплює їхні ілюзії.
Я вважаю, що ця теза не лише не відповідає дійсності, але й є дуже шкідливою для нас. В наших інтересах, щоб вона назавжди згинула, бо вона вже не раз призводила до війні. Так, ті, хто підтримує ту тезу, можуть бути проти війни й взагалі за України. Але це не має значення, війну розв*язують не інтелигенти, а люди зовсім іншого складу, але вони користуються ідеями, які вигадали інтелигенти. Те, що у мрійника - про мир, дружбу, жвачку та благорастворєніє воздуха, те у гопніка, фашиста, колишнього військового - про право силою нав*язувати свій порядок.
Я цим людям не бажаю підігрувати. Їхні мрії про один народ, про Україну як колиску для відродження Росії (угу, у нас мало проблем, ми ще маємо Росії допомагати, вони з нами воюють, а ми їх будемо "спасати" - імхо, це вже просто нездорові фантазії, щось з трикутника Карпмана) - мають зазнати краху, реальність має ці мрії знищити. Ми маємо вийти з цього замкненого кола.
Збільшення кількості української в побуті - шлях до цього. Те незначне, що я можу зробити.
Reply
Reply
Leave a comment