Люди в пошуках щастя
Приємна прохолода огортала моє тіло коли я піднімався по стежині вгору. Навколо було темно і тихо. Так приємно. Вітер колихав вже майже голі гілки, а листя, падаючи, торкалось мого волосся і плечей. Обережно, ще крок, ще один, трохи вище. Все, на вершині, тепер пройти трохи праворуч і буду на місці. Вже легше - тут рівно.
Здійнявся вітер. Стало якось сумно, чи то настільки тихо, що до мене долинали всі звуки природи, які тільки можуть лунати прохолодного жовтневого вечора. Приємно. Люблю таке відчуття. Воно сумне, спокійне, навіть трохи моторошне, а дерева попереду здаються якимись готичними. Відчувається якась містичність в цих випадках і прокидається туга за чимось,злгадується дитинство і хороша джазова музика.
Ось це місце. Чудовий краєвид на місто, яке здалека горить яскраво-жовтими вогнями ліхтарів, та фарами машин з червоними цятками. Неонові вивіски від назв магазинів, кафе і торгових марок дивляться як родзинки тієї картини.. Жити в місті, де відразу, біля його меж розташовані, хоч невеликі, але, гори просто шикарно. А ще й такі як Вовчинецькі гори, що в Івано-Франківську.
Сьогодні особливий день. Чому? Не знаю, точніше не впевнений. Адже відчуття справді нове. Таке враження, що зі мною ось-ось має трапитись щось казкове, дійсно хороше, те, чого я так довго чекав. Тому я й тут, на місці, яке раніше для мене не мало особливого значення, проте зараз воно, це місце, просто притягує мене. Я навіть не знав куди йду, просто дізнався від себе самого ж, що їду в гори. Ось після такого незвичайного дня, який почався якось по-особливому, який приніс мені багато корисних новин, порад, потішив зустріччю з друзями, цікавими розмовами, листуваннями, розмовами в Інтернеті, текстовими повідомленнями, обіймами, прощаннями, але теплими; хорошою музикою.
Я сів, вмостився на траві і закутався в покривало, яке прихопив з дому. Дістав пляшку вина, яке нещодавно відкрив для себе: такого, з вишневим смаком і красивою пляшкою; з цікавою назвою, і приємним смаком. Вино ніс під курткою, щоб зігріти його, тоді воно має якийсь інший смак, який не притаманний цьому напитку.
Включив музику, яку сьогодні випадково включив і в яку закохався. Цей голос, ритм, манера, стиль музики. Елла Фіджеральд просто полонила мене красою своїх слів, а джаз на сьогодні став частиною мене. Сиджу, зараз, п*ю ледь тепле вино і слухаю чудову музику. Вона настільки чіпає за живе, що аж дихання збивається, серце б’ється частіше і в очах темніє. Вона наповнює мене змістом.
Життя прекрасне. Я сиджу на чудовому місці. П*ю хороше вино, слухаю хорошу музику, а десь там, є моя половинка, котра, можливо, зараз теж сидить сама і відчуває подібні відчуття, або гуляє зі своїм теперішнім бойфрендом; чи вчиться,- читає, пише, говорить по телефону, або слухає Еллу Фіджеральд, Луї Армстронга чи когось ще. Хто вона? Я її знаю? Звідки вона? З цього чудового міста, яке, для мене, перше в рейтингу улюблених міст - з рідного Івано-Франківська. А може з Києва, Львова, Хмельницького, Вінниці, Кіровограду, Миколаєва, Харкова, Запоріжжя, Севастополя? А може вона з іншої країни, або вже, може й, з іншої планети? Хто зна? Ху ноуз? Кажуть, що наш мозок вже запрограмований на певний шлях в житті, тоді він знає хто вона? Як це дізнатись? Адже я не хочу губити жодної хвилини. Що ж тоді? Сидіти і чекати? Так не справедливо!
І вино не нескінченне. Пляшка спорожніла, а вітер ще раз повіяв мені в лице. Що він хотів сказати? Я не розчув, але почув ледь чутний голос дівчини. Такий ніжний і трохи хрипкий. Приємний…
Дивні звуки прозвучали в моїх вухах. Це був її голос. Голос дівчини, котра, чомусь імітувала шум вітру.
А може це все музика? Незвичайна музика.
Все, збираюсь, час додому. Час повертатись до цього красивого міста з жовтими вогнями, яке покрилось туманом. Час спускатись до таких же-ж як і я. До людей в пошуках щастя.
.
Здійнявся вітер. Стало якось сумно, чи то настільки тихо, що до мене долинали всі звуки природи, які тільки можуть лунати прохолодного жовтневого вечора. Приємно. Люблю таке відчуття. Воно сумне, спокійне, навіть трохи моторошне, а дерева попереду здаються якимись готичними. Відчувається якась містичність в цих випадках і прокидається туга за чимось,злгадується дитинство і хороша джазова музика.
Ось це місце. Чудовий краєвид на місто, яке здалека горить яскраво-жовтими вогнями ліхтарів, та фарами машин з червоними цятками. Неонові вивіски від назв магазинів, кафе і торгових марок дивляться як родзинки тієї картини.. Жити в місті, де відразу, біля його меж розташовані, хоч невеликі, але, гори просто шикарно. А ще й такі як Вовчинецькі гори, що в Івано-Франківську.
Сьогодні особливий день. Чому? Не знаю, точніше не впевнений. Адже відчуття справді нове. Таке враження, що зі мною ось-ось має трапитись щось казкове, дійсно хороше, те, чого я так довго чекав. Тому я й тут, на місці, яке раніше для мене не мало особливого значення, проте зараз воно, це місце, просто притягує мене. Я навіть не знав куди йду, просто дізнався від себе самого ж, що їду в гори. Ось після такого незвичайного дня, який почався якось по-особливому, який приніс мені багато корисних новин, порад, потішив зустріччю з друзями, цікавими розмовами, листуваннями, розмовами в Інтернеті, текстовими повідомленнями, обіймами, прощаннями, але теплими; хорошою музикою.
Я сів, вмостився на траві і закутався в покривало, яке прихопив з дому. Дістав пляшку вина, яке нещодавно відкрив для себе: такого, з вишневим смаком і красивою пляшкою; з цікавою назвою, і приємним смаком. Вино ніс під курткою, щоб зігріти його, тоді воно має якийсь інший смак, який не притаманний цьому напитку.
Включив музику, яку сьогодні випадково включив і в яку закохався. Цей голос, ритм, манера, стиль музики. Елла Фіджеральд просто полонила мене красою своїх слів, а джаз на сьогодні став частиною мене. Сиджу, зараз, п*ю ледь тепле вино і слухаю чудову музику. Вона настільки чіпає за живе, що аж дихання збивається, серце б’ється частіше і в очах темніє. Вона наповнює мене змістом.
Життя прекрасне. Я сиджу на чудовому місці. П*ю хороше вино, слухаю хорошу музику, а десь там, є моя половинка, котра, можливо, зараз теж сидить сама і відчуває подібні відчуття, або гуляє зі своїм теперішнім бойфрендом; чи вчиться,- читає, пише, говорить по телефону, або слухає Еллу Фіджеральд, Луї Армстронга чи когось ще. Хто вона? Я її знаю? Звідки вона? З цього чудового міста, яке, для мене, перше в рейтингу улюблених міст - з рідного Івано-Франківська. А може з Києва, Львова, Хмельницького, Вінниці, Кіровограду, Миколаєва, Харкова, Запоріжжя, Севастополя? А може вона з іншої країни, або вже, може й, з іншої планети? Хто зна? Ху ноуз? Кажуть, що наш мозок вже запрограмований на певний шлях в житті, тоді він знає хто вона? Як це дізнатись? Адже я не хочу губити жодної хвилини. Що ж тоді? Сидіти і чекати? Так не справедливо!
І вино не нескінченне. Пляшка спорожніла, а вітер ще раз повіяв мені в лице. Що він хотів сказати? Я не розчув, але почув ледь чутний голос дівчини. Такий ніжний і трохи хрипкий. Приємний…
Дивні звуки прозвучали в моїх вухах. Це був її голос. Голос дівчини, котра, чомусь імітувала шум вітру.
А може це все музика? Незвичайна музика.
Все, збираюсь, час додому. Час повертатись до цього красивого міста з жовтими вогнями, яке покрилось туманом. Час спускатись до таких же-ж як і я. До людей в пошуках щастя.
.