Шалений Арсенал або MAKE BOOKS NOT WAR
Побували мої підмальовані оченятка, понтовий бейджик «преса» на синій шнурівці, і вся я ціла докупи, на відкритті п*ятого Книжкового Арсеналу.
Нестача фотоапарату відчувалася гостро, як голка в тому самому місці, забута неуважною швачкою. Але я мужньо пригадала про котіків і «ацутствіє тєхнікі харошему фатографу нє памєха», і кинулася в бій зі своїм тєлєхвончіком (хай благословить бог техніки його дванадцятипіксельну камєру).
Як збіса правильний журналіст-патєряшка на прес-конференцію для ЗМІ я спізнилася (читай - пропустила вапщє), але побачивши програмку заходу, зрозуміла, шо не так вже й багато втратила. Бо чудо це, формату А3, в шість розворотів, було списане вщент одинадцятим Calibri, худими стовпчиками по чотири на сторінку. Події накладалися одна на одну, як штукатурка на обличчі деяких дівчат. Всього їх, за п*ять днів фестивалю, нараховується більше чотирьохста. На вісімнадцяти різних майданчиках здоровенного комплексу Мистецького Арсеналу. У режимі нон-стоп.
Сказати, шо я трішки від того обалділа, то не сказати нічого. В мене виникло тіки одне питання: панове, хтось навчився бути в усіх місцях водночас п*ять днів в нон-стоп режимі? Бо я цього все ще вмію. Може, пора брати майстер-клас? Бо якщо плануєш втрапити хоча б на половину всього, що відбуватиметься, про сон і їжу можна забути. Взагалі. Про роботу теж. Ну і навчитися клонуватися. Прям на місці. Або бігати колами по всьому комплексу без упину.
До речі, ідея хороша. Бо я, наприклад, пробігаючи чергове коло в сьомій годині, встигла побачити урочисте відкриття на сцені «Кафе Європа», почути шматок лекції Ярини Цимбал в залі «Папір», шматок презентації «Поцілунку Елли Фіцжеральд» Лишеги в залі «Хоку», подивитися один ролик з фестивалю відеопоезії CYCLOP у кінозалі, вчути кілька слів про фотовиставку «Від Майдану до війни» у медіа-центрі, і наштовхнутися на веселу компанію навколо майданчику літературного простору Meridian Czernowitz, яка літературно пригощалася вином і мацою. І, підозрюю, шо пробігши в тому ж темпі ще одне коло, з радіусом побільше, я б іще щось знайшла, шо першого разу впустила.
В такому ритмі витримані всі п*ять днів фестивалю, і щось мені здається, що це трішки напряжно. Дійсно важко зберігати таку концентрацію, аби всьо тримати в голові (бо програмка завелика і незручна, щоб постійно в неї зазирати, ніби носиш з собою газетку, аби затулятися від дядьок, шо розглядають тебе в метро). При цьому, в тому-таки комплексі, діє Арсенал ідей, куди можна з чистою совістю здати дитину на всі п*ять днів, бо там дійсно є чим зайнятися.
До речі, цього року Книжковий Арсенал наголошує на тому, що вперше запускає в рамках фестивалю велику дитячу програму «під знаком Дому», як сказали на відкритті. Судячи з того, шо я вичитала у програмці, і встигла побачити краєм ока, поки клацала світлини і спілкувалася з людьми, то програма дійсно велика, насичена, і з пєчально актуальним нині акцентом на благодійність і дітей, що позбавлені дому внаслідок всього того нєхарошого, що відбувається зараз в країні. Тому приводьте з собою малечу, як то робить пані Карпа, і хай вони будуть щасливі на всіх тих майстер-класах і всяких хороших божевіллях, що їх пропонує Книжковий Арсенал.
Двічі за свої пробіги наштовхнулася на стенди «Польової пошти Майдану», засипані гарнєцькими листівочками, як можна прямо на місці підписати, ляпнути марочку, і вкинути в скриньку. Мені ідея до душі. Тим паче, що листівки в них гарні. І вдвічі дешевші, ніж в усіх інших. Діти взагалі від процесу наліплювання марок в захваті. Зважаючи на те, шо посткросінг в нас схожий на динозавра - всі чули, але ніхто не бачив, - «Пошта Майдану» передає електронному поколінню дітлахів, як то воно - підписувати і надсилати комусь справжні паперові листівки.
В залі малих видавництв згрупувалися різні хороші, давно знайомі люди, несправедливо відірвані від інших стендів Арсеналу. Тут журнали «Жила» і «Люблю каву», листівки і стікери від Mirabella, які я ніжно люблю, Шабакі (твоє настільне мі-мі-мі) і Песики Форева:) від Же Васильєва , REDWOODENFLAG, Катя Слонова, галерея-книгарня «Чорна Ящірка», Сіма Видає, Братське, і ще купа-купезна креативного люду. Я взагалі до них дійшла першою, бо по старій-добрій традиції звернула наліво, а не направо, де, власне, тусять всі великі видавництва.
У основний зал я втрапила, просто ідучи по колу. Трохи очманіла від кількості людей після камерного затишку «Зали малих видавництв», зітхнула, дістала бойового друга, і пішла фоткати стенди, незлим тихим словом поминаючи цвєтопєрєдачу і баланс білого в налаштуваннях телефонокамери. Про те, скільки крутих світлин великим планом можна було б зробити хоча б з тою ж «Соні», я намагалася не думати.
Навколо сцени «Кафе Європа» згрупувалися стенди іноземних видавництв - Чехії, Німеччини, Польщі, Франції. На польському стенді біля кошика з яблуками відшукався український Їжачок, той, шо в тумані. Навколо купа триногів з камерами, журналістів і гостей. Якою мовою говорять визначити важко, я чула і німецьку, і французьку, і англійську.
Далі, вглиб зали, знайомі «Темпора», «Лаурус», «Грані-Т», «Фонтан казок» з Андрусяком у бонус, «Видавництво Старого Лева», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Клуб сімейного дозвілля» з Карпою і дітлахами, на і навколо диванчику відповідно, «Чулан&Чуланчик», «Криївка», «Брайт Букс», «Київський будинок книги», «Родовід», «Час майстрів». Всього, якщо вірити тим, хто каже зі сцени, близько ста п*ятидесяти видавництв і книгарень. Я не перераховувала. Як книгоїд і книжковий хробак до мозку кісток, я просто підібрала щелепу, кілька разів глибоко вдихнула, і змусила себе не підпускати занадто близько думки про те, шо я, мабуть, в Раю. Стоси книжок на дерев*яних піддонах вкрали моє серце миттєво і назавжди (тому буде многа-многа фотографій стосів книжок).
Порадувало мене розмаїття літератури англійською мовою, яку нє сищєщ нігдє - гарненькі «1000 Pin-up girls» і «Movie Icons», сила силенна книжок з дизайну, будь якого (о, нещасні бідні студенти), патерни, графіка, каліграфія, художні альбоми, мода і мистецтво. Я плакаль від щастя.
Дитячих книжок - не передивитись. Я їх люблю і збираю, майбутнім дітям для майбутнього читання, і обожнюю гортати сторіночки з картиночками (в душі мені шість, і я хочу рожевий триколісний ровер і бути феєю, ага). Як казала Аліса: «Яка користь від книжок без малюнків і діалогів?». Ця ж Аліса, від видавництва «Віват», з*їла добрячий шматок мого часу на роздивляння шикарнючих ілюстрацій. Як і дуже красива серія «Картины в рассказках» від видавництва «Час майстрів» - книжечки, сформовані парами - кольорова, з картинками від художника, і розмальовка, аби малеча могла розвивати свій художній смак. Симпатична і скуйовджена «Хуха-Моховинка» захопила розкладки ледь не всіх видавництв і книгарень. Хоч по вуха закопуйся у всі ці різнокольорові палітурки. І Гаррі Поттером зверху. Шоб мало не здалося.
Вопщєм, на всі смаки, роки, захцянки і ізвращєнія знайдеться книжка. Ще й не одна. Ще й листівочку докладуть.
Поки писала оце все графоманство, знайома нагадала, шо варто було б зустрітися. Я порадила їй піднімати нижні дев*яносто з дивану, і топати до мене на Книжковий Арсенал. І доньку із собою взяти. Попереду ще чотири дні.
Вони обіцяють бути шалено цікавими.
Всі фотографії мого авторства, тому якщо вам раптом захочеться поцупити шось з цієї криворукої самодіяльності, пам*ятайте, що навіть на самодіяльність діють авторські права. Вкажіть автора, будь ласочка.