те, що проходить крізь тебе

Apr 08, 2015 20:30




Все в нашому житті рано чи пізно закінчується. Ми проживаємо тисячі днів, знайомимось з тисячами людей. Крізь нас проходять десятки міст і місць, якісь повз і назавжди, якісь лишаються, якісь повертаються, раз по разі. До чогось ми повертаємось самі. Кожен прагне зберегти, втримати біля себе якомога більше цих клаптиків швидкоплинного життя, що розмотується перед нами десятками кінострічок водночас. Хтось згодом випускає товстенну книгу мемуарів, перечитує стоси щоденників і заміток. Хтось витягає, або навпаки, складає на горище, напхом напхані фотоальбоми, що поступово перетворюються на такі ж напхані жорсткі диски - тисячі, мільйони фотографій, аби була пам*ять. Але навряд їх так вже часто переглядають.

Їдучи кудись далеко, ми намагаємось запам*ятати якнайбільше подій, історій, речей. І все пробігає повз і крутиться навколо барвистим калейдоскопом - Апалачі, Синевір, Ейфелева вежа, Китайська стіна. Тільки б не впустити з віконечка фотоапарату жодної дрібки цієї чужої величі, цих незнайомих будинків, стін, озер і башт, які ми будемо збирати все життя.

Але є пейзажі, які дорожчі за всі ці туристичні знімки, за всі ці зрозумілі всім символи країн і міст. Пейзажі і місця, що проходять наскрізь. Місця, лишаючи які, здається, ніби повертаєшся з подорожі, хоча нікуди не їхав. І їх цінність набагато вища за всі туристичні перлини світу, бо це твої власні місця. Ті, що стали частиною твого становлення. Ті, що дійсно пройшли крізь тебе.

Коли попереду ціле життя, можна з цікавою посмішкою, покидаючи одне з таких "своїх" місць, задуматись, а скільки їх ще в майбутньому? Скільки їх буде ще? Адже ніколи не пізно полишити одне, і піти до іншого. Як не пізно у тридцять вісім навчитись кататися на ролерсерфі, або у двадцять два змінити професію. І хай інколи буває трішки сумно, як сумно буває, коли закінчується подорож, і ти сідаєш на потяг додому, проте цей сум лишається для тебе сонячним світлом на дахах і вулицях міст, трасах, вікнах і гірських річках, які ти збережеш у собі, як свої найдорожчі туристичні маршрути.


подорож, любов, Київ, Ліна, думки, весна, життя

Previous post Next post
Up