Копі- без царя Соломона
Журналістика помирає.
Її трупний запах засмічує і засмучує.
Це не смерть, - обуриться той-хто-перебуває-на-вістрі-тенденцій, - а лише необхідна трансформація, модернізація, біг у ногу з дедалі швидшим прискоренням часу. І матиме рацію - нові часи потребують нової преси. А нова преса потребує нової журналістики.
«Многабукаф», - кривиться модернізований читач нової преси й роздратовано перегортає сторінку з великою аналітичною статтею, шукаючи «картинки». Або просто клікає мишкою на цікавіший банер.
Коментарі з кулуарів Держдепу вказують на підготовку США до війни в Ірані? Події «Арабської весни» вплинуть на енергетичну ситуацію в Європі? За яскравою прем'єрою в Оперному прихований товстий шар театральних інтриг, через які талановиті вихованці вітчизняних консерваторій змушені ставати примами за кордоном, не маючи змоги пробитися в штат корумпованих музичних закладів на батьківщині?
«Ах оставьтє», кого це цікавить у той час, коли Моніка Левінськи збирається видати мемуари про орально-овальний роман із Клінтоном, у Януковича годинник на півмільйона дорожчий, ніж у президента Німеччини (кому потрібне його ім'я), а в молодої дружини лідера Компартії під спідницею далеко не модельні ноги. Про прем'єру в Оперному, втім, можна й почитати - а чи була там Волочкова і з якої глибини декольте під руку з сином депутата прийшла на виставу чергова ВІА-Гра.
Для того, щоб поставити на сайт новину про цицьки депутатської подруги, журналістам 99,6% видань досить натиснути простеньку комбінацію: Ctrl+C, Ctrl+V. У складніших випадках проміжною ланкою між першою та другою частиною операції служить сервіс Google Translate. Верх пілотажу - змінити в тому, що вийшло, кілька слів. Вичитувати на предмет стилістичних та орфографічних помилок, жертвуючи дорогоцінними хвилинами для «написання» наступної «новини» - неприпустима розкіш для багнета сучасної журналістської армії.
Тому цій армії потрібен не журналіст. До її лав призивають «копів» і «копіків». У кращому разі - копірайтерів. У гіршому - копіпастерів. Недарма останнім часом позиція «журналіст» на сайтах вакансій у 99,6% випадках супроводжується прикладкою «копірайтер».
На запитання «Редакторського порталу», чому з престижної «Газети виборчої» він перейшов на роботу у Фонд міжнародної солідарності при МЗС, багаторічний кореспондент і оглядач цього видання Марчін Войцеховський відповідає: утримувати міжнародний відділ для газети дорого, а для того, щоб моніторити інтернет, достатньо студентів. «Так економіка (міжнародка = дорого) змінила суть професії: вигідніше найняти студента-практиканта, який стежитиме за повідомленнями агенцій, а компетентному авторові час від часу замовляти статті», - описує ситуацію авторка матеріалу Леся Ганжа.
Україна принаймні в чомусь від Польщі не відстає - на ринку журналістської праці нині домінують копі-. І навчальні заклади теж ідуть у ногу з часом: журналістів, як раніше юристів та менеджерів, нині готує чи не кожен український виш. Їх тисячі - молоденьких ланцетників клавіатури (замість акул пера), які фактично не вміють писати самі, та від них цього й не потребують. Копі-«творчість» обходиться власникам новітніх ЗМІ дешевше. А попит - більший.
Так що там у нас сьогодні під спідницею в Ангели Меркель?..
P.S. Я, звісно, утрирую. І серйозні матеріали, як і серйозні журналісти та видання, у світі ще залишаються затребуваними. Щонайменше 0,04% читачів.
P.Р.S. Шукаємо нову роботу, а вона - така, щоб нормальна - не знаходиться.
Нікому не потрібні журналісти для написання ексклюзивних авторських текстів?