Барселона весняна-2011 (не про футбол, а нові враження від міста)
Весна в Барселоні (кінець березня - початок квітня) - таки файний час.
Удень - уже +27, сонце, позитив, квіти, зелень, море, гори й пагорби над містом, ігри на свіжому повітрі, легкий алкоголь, "тріска на тріску лізе".
Авжеж, Середземномор'я, хоч і північне :)
Мандарини дикорослі, нікому не потрібні.
На вулицях - папуги галасують...
Голубки парами…
Коли ми приїхали в Барселону вперше, спочатку вона нам не сподобалася. Ще б пак - після 13-годинного переїзду з Ніцци в переповненому автобусі «Євролайнсу» ми, розбещені картами Парижа, Брюсселя, тієї ж Ніцци та інших попередніх маршрутів, були переконані, що від автовокзалу «Барселона Норд» до нашого готелю йти якихось півгодини. Але виявилося, що відстані в Барсі - зовсім інший масштаб. І з важезними рюкзаками по проспекту (авенгуді) Діагональ, який розтягнувся всього-то на 13 км, довелося пиляти ледве не півтори години.
На авенгуді Діагональ.
Потім, дослухавшись до порад бувалих, ми взяли на два дні квиток на «Барселона турістік бус», і Барселона нам стала значно симпатичнішою:)
Відтоді квитки на двоповерховий «хоп он - хоп офф» бус подорожчали - якщо два роки тому дводенний коштував 27 євро (одноденний - 21), то тепер ціна, відповідно, 30 і 23 євро. Але ми все одно вирішили повторити свій досвід і цього разу. Бо знову - вже з друзями - повернулися в Барселону. Яка, зізнатися, з кожним днем після від'їзду подобалася нам усе більше й більше. І зрештою в спогадах ми її неабияк полюбили:)
Вид на Барсу з парку Гуель (ми про нього вже писали, навіть півтора рази).
Саграда Фамілія (собор Святого Сімейства) здалеку.
Хоча, якщо чесно, все одно це не «наше» місто - величезні території, специфічна архітектура та не така вже й давня історія… Зате є море, є розкішні тераси на дахах, де можна засмагати або просто приймати повітряні ванни. І є свій безумовний, дуже специфічний шарм.
Шарм цей зумовлений далеко не самими лише шедеврами модерну авторства Ґауді та його численних учнів і послідовників. Ідеться про якийсь особливий, несказанний приморсько-каталонський субтропічний характер.
Словом, ми б у Барсі жили. Хоча надаємо перевагу все ж більш компактним, більш затишним, меншим приморським містечкам.
Види на район площі Іспанії від Національного палацу.
На площі Іспанії.
Найкраще враження про реальні розміри Барселони можна скласти, дивлячись на неї згори.
Варіантів кілька. Можна милуватися містом з легендарної (особливо після Громадянської війни, коли в однойменному замку назавжди зникали противники правлячого на той момент режиму) гори Монжуїк.
Вид із Монжуїка на приморський район із Мірадор де Колон.
Основа постаменту того самого пам'ятника Колумбу.
У барселонському порту (вид із Монжуїка).
Природа. Теж із Монжуїка.
Заодно на Монжуїку можна відвідати олімпійський стадіон та знаменитий басейн для стрибків у воду (ніколи не забудемо кадри з Олімпіади-1992, на яких стрибунки летять з десятиметрової вишки вниз на тлі мальовничих краєвидів Барселони).
Біля Олімпійського стадіону, спорудженого для Олімпіади-1992.
Площа перед ареною зі "спортивною" телекомунікаційною вежею, поруч - фонтани й палац спорту (алишилися за цим кадром).
І отакі дерева, не викорчувані під час глобальних будівельних робіт на схилах пагорба.
На цьому стадіоні зараз грає ФК "Еспаньйол" - ворог ФК "Барселона", а ще відбувався чемпіонат Європи з легкої атлетики 2010 року.
Цього разу замість стрибунок у басейні «рєзвілісь» величезні чайки - ніби їм моря мало.
Може, там вода не хлорована? :)
Там же, на Монжуїку, можна сісти на маленьку «канатку» «Телеферіко» або на велику канатну дорогу, з вагончиками на кільканадцять осіб, яка проходить над портом.
Велика канатна дорога.
Але якщо ви хочете побачити Барселону в усій красі, та ще й помилуватися її околицями - вам на гору Тібідабо.
Від однойменної станції метро чи автобусної зупинки до найвищої точки міста доведеться добиратися в кілька етапів: спершу сісти на знаменитий Блакитний трамвай або автобус, який дублює його недовгий маршрут, а далі за 4 євро (в обидва боки) проїхатися 300 метрів фунікулером.
Вулиця Тібідабо із зупинкою Блакитного трамвая.
По вул. Тібідабо ходять красиві дівчата...
…і стоять красиві будинки.
Нам не пощастило (чи навпаки?) двічі.
По-перше, Блакитний трамвай ходить тільки по вихідних, а ми приїхали у п'ятницю. Але погода була чудова, тому пройтися пішки кілометр із гаком, хоч і під досить круту гору, було самим задоволенням.
Тим паче, що по дорозі можна помилуватися розташованими вздовж авінгуди де Тібідабо віллами.
Одна з вілл захищена від злодіїв в отакий оригінальний спосіб: у верхню грань високого муру сторчма вклеєні друзки битого скла.
Шкода, що цікавезну книжку Карлоса Руїса Сафона «Тінь вітру» ми прочитали вже після подорожі в Барселону. А то б обов'язково подивилися, що зараз стоїть на місці зловісної вілли «Янгол імли» за адресою вул. Тібідабо, 32:)
Будинок - наче зі сторінок Сафона (щоправда, район не Тібідабо :)
Друге невезіння полягало в тому, що фунікулер був на ремонті. Замість нього ходив автобус, який ті самі 300 метрів угору долає іншим маршрутом - об'їзним гірським серпантином - за півгодини. Але й то добре - помилувалися краєвидами ще й на шляху до власне найвищої точки Барселони (512 м).
На Тібідабо є телевежа, піднявшись на яку, можна ще більше підвищити рівень стояння над містом (ми не піднімалися).
Телевежа.
Також там розташований парк атракціонів, де є як сторічні каруселі, так і новітні гірки-гойдалки-головоморочилки. Парк також працює лише у вихідні, а вхід коштує щось із 25 євро на людину.
Головна старовинна карусель парку Тібідабо.
Але найкрасивішим «атракціоном», з нашої точки зору, є все-таки чудовий храм Сакре Кьор… Тобто, пардон, Sagrat Cor. Що втім, означає одне й те саме - Святого Серця Христового. Й ідея та сама: будівничих барселонської церкви явно надихнув однойменний паризький храм, який на сто з гаком років старший. Втім, каталонське Святе Серце теж красиве - і зовні, і всередині.
Храм Саграт Кор.
До речі, в ясну погоду з Тібідабо видно навіть скелі монастиря Монсеррат, що за 60 км звідси. Але під час нашого візиту в повітрі висіла, як чудовою артикульованою БРИТАНСЬКОЮ англійською сказали туристи з Вашингтона, «хейз» (воно ж «льогкая димка»), тому монастир ми не роздивилися:)
Туристи з Вашингтона, які мають родичів зі Львова.
Вид на центр Барселони з усе ще не збудованим собором проекту Ґауді Саграда Фамілія.
Ще одне "в'ю" з Тібідабо.
Але це нічого - все одно наступного дня поїхали в Мосеррат і побачили все на власні очі. Й навіть розгледіли телевежу на Тібідабо :)
Про Монсеррат - один із наших наступних постів.
А тут тримайте ще трохи фоток із весняної Барселони-2011.
Загалом, цей звіт про місто в жодному разі не вичерпний, а просто настроєво-враженнєво-естетичний.
Більш детальні наші звіти про Барселону читайте в архіві за 2009 рік - там і Барселона Гауді, і не-Гауді, і ще щось, здається.
"Пікейні жилети" на початку знаменитого проспекту Рамбла.
І сам Рамблас.
Барселонський трамвай (просто, може, комусь цікаво, як він виглядає).
Тріумфальна арка, біля якої ми жили в 1-зірковому, але дуже непоганому готелі "Ла Сьюдаделла" з видом на парк Сьютадела.
Горгулья на арці.
Ліхтар Гауді в парку біля арки.
Там же - пам'ятник арагонському адміралу ХІІІ ст. Руджеро Лаурії (Рохеру Йюрії).
Настінний живопис на вулиці Атлантиди й одна з парковок велосипедів напрокат, приморський район Барселонета.
Гра світла й тіней увечері в кварталі Баррі Готік - найстарішому районі Барселони.
Наш улюблений сувенірний магазин із футболками з картинами Сальвадора Далі в Баррі Готік :)
Одна з вуличок у центрі.
Яхти в Барселонеті.
Гра світла й тіней на адресі, що на огорожі.
Люди.
Сеньйорита за кермом потрапила в оказію.
Якщо у Франції - ш'єни, в Німеччині - хунди, а в Італії - кани, то в Іспанії - пери :)
Мильнокуледув у парку Гуель.
Гарна негра, еге ж?
Ну й хаммммммммммони в супермаркеті, няммммм.
Удень - уже +27, сонце, позитив, квіти, зелень, море, гори й пагорби над містом, ігри на свіжому повітрі, легкий алкоголь, "тріска на тріску лізе".
Авжеж, Середземномор'я, хоч і північне :)
Мандарини дикорослі, нікому не потрібні.
На вулицях - папуги галасують...
Голубки парами…
Коли ми приїхали в Барселону вперше, спочатку вона нам не сподобалася. Ще б пак - після 13-годинного переїзду з Ніцци в переповненому автобусі «Євролайнсу» ми, розбещені картами Парижа, Брюсселя, тієї ж Ніцци та інших попередніх маршрутів, були переконані, що від автовокзалу «Барселона Норд» до нашого готелю йти якихось півгодини. Але виявилося, що відстані в Барсі - зовсім інший масштаб. І з важезними рюкзаками по проспекту (авенгуді) Діагональ, який розтягнувся всього-то на 13 км, довелося пиляти ледве не півтори години.
На авенгуді Діагональ.
Потім, дослухавшись до порад бувалих, ми взяли на два дні квиток на «Барселона турістік бус», і Барселона нам стала значно симпатичнішою:)
Відтоді квитки на двоповерховий «хоп он - хоп офф» бус подорожчали - якщо два роки тому дводенний коштував 27 євро (одноденний - 21), то тепер ціна, відповідно, 30 і 23 євро. Але ми все одно вирішили повторити свій досвід і цього разу. Бо знову - вже з друзями - повернулися в Барселону. Яка, зізнатися, з кожним днем після від'їзду подобалася нам усе більше й більше. І зрештою в спогадах ми її неабияк полюбили:)
Вид на Барсу з парку Гуель (ми про нього вже писали, навіть півтора рази).
Саграда Фамілія (собор Святого Сімейства) здалеку.
Хоча, якщо чесно, все одно це не «наше» місто - величезні території, специфічна архітектура та не така вже й давня історія… Зате є море, є розкішні тераси на дахах, де можна засмагати або просто приймати повітряні ванни. І є свій безумовний, дуже специфічний шарм.
Шарм цей зумовлений далеко не самими лише шедеврами модерну авторства Ґауді та його численних учнів і послідовників. Ідеться про якийсь особливий, несказанний приморсько-каталонський субтропічний характер.
Словом, ми б у Барсі жили. Хоча надаємо перевагу все ж більш компактним, більш затишним, меншим приморським містечкам.
Види на район площі Іспанії від Національного палацу.
На площі Іспанії.
Найкраще враження про реальні розміри Барселони можна скласти, дивлячись на неї згори.
Варіантів кілька. Можна милуватися містом з легендарної (особливо після Громадянської війни, коли в однойменному замку назавжди зникали противники правлячого на той момент режиму) гори Монжуїк.
Вид із Монжуїка на приморський район із Мірадор де Колон.
Основа постаменту того самого пам'ятника Колумбу.
У барселонському порту (вид із Монжуїка).
Природа. Теж із Монжуїка.
Заодно на Монжуїку можна відвідати олімпійський стадіон та знаменитий басейн для стрибків у воду (ніколи не забудемо кадри з Олімпіади-1992, на яких стрибунки летять з десятиметрової вишки вниз на тлі мальовничих краєвидів Барселони).
Біля Олімпійського стадіону, спорудженого для Олімпіади-1992.
Площа перед ареною зі "спортивною" телекомунікаційною вежею, поруч - фонтани й палац спорту (алишилися за цим кадром).
І отакі дерева, не викорчувані під час глобальних будівельних робіт на схилах пагорба.
На цьому стадіоні зараз грає ФК "Еспаньйол" - ворог ФК "Барселона", а ще відбувався чемпіонат Європи з легкої атлетики 2010 року.
Цього разу замість стрибунок у басейні «рєзвілісь» величезні чайки - ніби їм моря мало.
Може, там вода не хлорована? :)
Там же, на Монжуїку, можна сісти на маленьку «канатку» «Телеферіко» або на велику канатну дорогу, з вагончиками на кільканадцять осіб, яка проходить над портом.
Велика канатна дорога.
Але якщо ви хочете побачити Барселону в усій красі, та ще й помилуватися її околицями - вам на гору Тібідабо.
Від однойменної станції метро чи автобусної зупинки до найвищої точки міста доведеться добиратися в кілька етапів: спершу сісти на знаменитий Блакитний трамвай або автобус, який дублює його недовгий маршрут, а далі за 4 євро (в обидва боки) проїхатися 300 метрів фунікулером.
Вулиця Тібідабо із зупинкою Блакитного трамвая.
По вул. Тібідабо ходять красиві дівчата...
…і стоять красиві будинки.
Нам не пощастило (чи навпаки?) двічі.
По-перше, Блакитний трамвай ходить тільки по вихідних, а ми приїхали у п'ятницю. Але погода була чудова, тому пройтися пішки кілометр із гаком, хоч і під досить круту гору, було самим задоволенням.
Тим паче, що по дорозі можна помилуватися розташованими вздовж авінгуди де Тібідабо віллами.
Одна з вілл захищена від злодіїв в отакий оригінальний спосіб: у верхню грань високого муру сторчма вклеєні друзки битого скла.
Шкода, що цікавезну книжку Карлоса Руїса Сафона «Тінь вітру» ми прочитали вже після подорожі в Барселону. А то б обов'язково подивилися, що зараз стоїть на місці зловісної вілли «Янгол імли» за адресою вул. Тібідабо, 32:)
Будинок - наче зі сторінок Сафона (щоправда, район не Тібідабо :)
Друге невезіння полягало в тому, що фунікулер був на ремонті. Замість нього ходив автобус, який ті самі 300 метрів угору долає іншим маршрутом - об'їзним гірським серпантином - за півгодини. Але й то добре - помилувалися краєвидами ще й на шляху до власне найвищої точки Барселони (512 м).
На Тібідабо є телевежа, піднявшись на яку, можна ще більше підвищити рівень стояння над містом (ми не піднімалися).
Телевежа.
Також там розташований парк атракціонів, де є як сторічні каруселі, так і новітні гірки-гойдалки-головоморочилки. Парк також працює лише у вихідні, а вхід коштує щось із 25 євро на людину.
Головна старовинна карусель парку Тібідабо.
Але найкрасивішим «атракціоном», з нашої точки зору, є все-таки чудовий храм Сакре Кьор… Тобто, пардон, Sagrat Cor. Що втім, означає одне й те саме - Святого Серця Христового. Й ідея та сама: будівничих барселонської церкви явно надихнув однойменний паризький храм, який на сто з гаком років старший. Втім, каталонське Святе Серце теж красиве - і зовні, і всередині.
Храм Саграт Кор.
До речі, в ясну погоду з Тібідабо видно навіть скелі монастиря Монсеррат, що за 60 км звідси. Але під час нашого візиту в повітрі висіла, як чудовою артикульованою БРИТАНСЬКОЮ англійською сказали туристи з Вашингтона, «хейз» (воно ж «льогкая димка»), тому монастир ми не роздивилися:)
Туристи з Вашингтона, які мають родичів зі Львова.
Вид на центр Барселони з усе ще не збудованим собором проекту Ґауді Саграда Фамілія.
Ще одне "в'ю" з Тібідабо.
Але це нічого - все одно наступного дня поїхали в Мосеррат і побачили все на власні очі. Й навіть розгледіли телевежу на Тібідабо :)
Про Монсеррат - один із наших наступних постів.
А тут тримайте ще трохи фоток із весняної Барселони-2011.
Загалом, цей звіт про місто в жодному разі не вичерпний, а просто настроєво-враженнєво-естетичний.
Більш детальні наші звіти про Барселону читайте в архіві за 2009 рік - там і Барселона Гауді, і не-Гауді, і ще щось, здається.
"Пікейні жилети" на початку знаменитого проспекту Рамбла.
І сам Рамблас.
Барселонський трамвай (просто, може, комусь цікаво, як він виглядає).
Тріумфальна арка, біля якої ми жили в 1-зірковому, але дуже непоганому готелі "Ла Сьюдаделла" з видом на парк Сьютадела.
Горгулья на арці.
Ліхтар Гауді в парку біля арки.
Там же - пам'ятник арагонському адміралу ХІІІ ст. Руджеро Лаурії (Рохеру Йюрії).
Настінний живопис на вулиці Атлантиди й одна з парковок велосипедів напрокат, приморський район Барселонета.
Гра світла й тіней увечері в кварталі Баррі Готік - найстарішому районі Барселони.
Наш улюблений сувенірний магазин із футболками з картинами Сальвадора Далі в Баррі Готік :)
Одна з вуличок у центрі.
Яхти в Барселонеті.
Гра світла й тіней на адресі, що на огорожі.
Люди.
Сеньйорита за кермом потрапила в оказію.
Якщо у Франції - ш'єни, в Німеччині - хунди, а в Італії - кани, то в Іспанії - пери :)
Мильнокуледув у парку Гуель.
Гарна негра, еге ж?
Ну й хаммммммммммони в супермаркеті, няммммм.