Кладовище Монмартр: оаза затишку серед "гнєзда разврата"
Паризькі цвинтарі - це окрема глава будь-якої мандрівки до "міста, яке завжди з тобою". Вони світлі, умиротворені, цікаві. Тут варто проводити екскурсії на тему життя видатних людей для любителів мистецтва всіх напрямів. Про смерть тут думаєш найменше - натомість просто відпочиваєш.
Ну й цвинтарна архітектура у Франції - особливий шик.
Минулих візитів до Парижа ми відвідали цвинтарі Пер-Лашез ( описали) і Монпарнас (наразі засвітлинили лише в контексті Петлюри), тепер же сходили на Монмартр.
Ішли пішки, бо жили порівняно недалеко - кілометрів за чотири. Якщо надумаєте їхати на метро, то вам до станції Place de Clichy.
Так, кладовище Монмартр розташовується зовсім поруч із бульваром Кліші на Монмартрі - районом із не вельми доброю славою, який колись зробили знаменитим художники й митці, а тепер його обличчя здебільшого визначають повії, секс-шопи й кишенькові злодії. Про Монмартр ми писали окремий пост за минулий рік.
Але цвинтар-парк є справжньою оазою посеред цього "гнєзда разврата". Робиш якусь сотню кроків убік - і опиняєшся в осередку спокою площею 11 гектарів.
На Монмартрі поховано більше сотні знаменитостей - кладовище має репутацію місця останнього спочинку відомих письменників та художників і може за цим "показником" досить гідно конкурувати з самим Пер-Лашез.
Загалом тут 20 тисяч могил, і захоронення відбуваються надалі - до 500 щорічно. У день, коли ми сюди зайшли, теж була прощальна церемонія. Прості люди - не якісь круті.
Цвинтар відкрили 1 січня 1825 року на місці кар'єру, де добували гіпс. Ясна річ, тоді це була міська околиця, тепер навколо житлові квартали, готелі, ресторани, шпиталі, автостоянки тощо.
Похованнями, які можна вважати "обличчями" Монмартру, мабуть, є могили танцівника Ніжинського (до речі, уродженця Києва), співачки Даліди та поета Гейне.
А безперечною "фішкою"-особливістю цього цвинтаря вже віддавна стала величезна популяція котів, які мешкають на кладовищі. Звісно, кицьки мешкають і на інших відомих цвинтарях, але тут їх у рази більше. Вони - скрізь, і переважають чорні.
Типу такого:
Як його знайти
Із потраплянням на сам цвинтар у нас вийшла цікава історія.
Ми вже звикли. що на кожне нормальне кладовище в нормальному місті є як мінімум по одному входу з кожного боку. Тож дивимося на карту, бачимо, що до Cimetière de Montmartre підходять вулиці з кількох сторін, а алеї на самому цвинтарі роходяться на всі боки й приблизно підходять до тих самих вулиць. Логічно припустити, що на кладовище можна потрапити багатьма шляхами.
Ага, щас. Ідемо по рю Коленкур (rue Caulaincourt), вона широка, типу проспекту, відходить від бульвару Кліші (boulevard de Clichy). Вулиця переходить у міст - цвинтар під ним.
Ідемо по мосту, роздивляємося мету нашої подорожі - алеї й могили - згори.
Перед мостом входу ніде не видно. Значить, мислимо собі, треба дійти до кінця мосту - і якийсь із входів буде там. А нема. Мур заввишки метрів три.
Ідемо взовж цієї стіни. Ну на кожному ж нормальному цвинтарі входи з різних боків, має ж бути й тут. Далебі. Д. жартує: "От буде прикол, коли обійдемо його по периметру й вийдемо назад!" Регочемо.
Ха. Ви будете сміятися, але ми такий обійшли цей "Сіметьєг де Монмагтг" по периметру.
Прошпацірували зайвих кілометрів три, ознайомилися з навколишніми кварталами.
До речі, на протилежному боці, тому, що далі від Кліші, - госпіталь і доволі затишні, охайні двори та житлові будинки. Є кав'ярні, все спокйно й чинно. Приблизно отак:
Виявилося, що вхід на цвинтар захований по правий бік від мосту.
Візуально здається, ніби з вулиці Коленкур треба заходити на лівий бік, ось через цю автостоянку:
(Кам'яна стіна справа - це вже цвинтар, тут же, праворуч,починається міст.)
Але тут входу на цвинтар нема. Він - на протилежній стороні.
Там донизу ведуть круті, досить довгі звивисті сходи, на яких стоїть густий сморід від сечі (ага, для Парижа це типово, надто ж для Монмартру). Одразу біля кінця сходів - цвинтарна брама. Ось така.
Крім того, до воріт можна підійти ще в один спосіб: якщо завернути з бульвару Кліші на невеличку авеню Рашель (avenue Rachel) і пройти до її кінця, в тупик, метів 80.
На вході уринальне амбре трохи розвіюється і вам відкривається ось така картина:
У період від 16 березня до 5 листопада цвинтар відчинений із 8-ї до 18-ї години в будні (з 8.30 до 18.00 - у суботу, із 9.00 до 18.00 - у неділю).
В решту місяців - зимовий період - кладовище зачиняється о 17.30, а в суботу не відчиняється взагалі.
Про час закриття сповіщає великий дзвін на стіні (його видно на верхній фотці зліва) та працівники з меншими дзвонами, що ходять по алеях і посилено калатають.
Карт-путівників тут не видають, як на Пер-Лашезі (там це взагалі безплатна послуга).
На вході стоїть щит із великим планом та позначками місць поховання великих людей, можна його зафіксувати на фотик (як що цифровий :) і потім звірялися з картинкою. Такі самі плани стоять ще в кількох місцях на цвинтарі.
Ось вам план у великому вирішенні:
Значить, заходимо.
Давайте спершу про котів, вони такі лапочки :)
Когось цвинтарні кицьки можуть злякати, адже їх запросто сприйняти за посередників між світами живих і мертвих, - у деяких очі палаючі чи насуплені, ще деякі вилазять ледве не з відкритих могил.
Ось котяка дрімав у ніші поруч із захаращеним похованням, ми його потривожили спалахом:
Є й такі сховки:
Але загалом монмартрівські (майже "мартовські" :)) коти - істоти мирні, ІОХО, вони лише додають цьому цвинтарю затишку й домашньої атмосфери.
Особливо багато кицьок відпочивало біля могили Даліди - однієї з центрових на цьому кладовищі.
Даліда, або ж Іоланда Джильйотті, була для Франції, мабуть, як Алла Пугачова. За часів раннього Міттерана Даліду називали другою за впливовістю жінкою в країні. Але особисте щиття її було суцільною трагедією. Через депресію співачка наклала на себе руки у 1987-му - у віці 54 років.
Її найвідоміший хіт - Soleil, soleil. Тож і на надгробному пам'ятнику артистка стоїть у променях сонця.
Ну й ми поруч постояли:
Знайти могилу Даліди легко - вона на підвищеній частині цвинтаря; праворуч від мосту, якщо дивитися від входу, в кінці алеї.
Постояльці готелю "Террасс", що височіє зовсім поруч із кладовищем, можуть спостерігати паломництво до могили співачки як на долоні.
Прихильники Даліди й досі приносять їй квіти, іграшки та таблички з написами на знак пам'яті та шани.
Майже навпроти далі, з протилежного боку цієї алеї, - могила її лікаря-психіатра Гі Пітшаля.
Він лікував багатьох знаменитостей. Виходить, що не надто успішно, - Даліда прийняла смертельну дозу снодійного, запивши його віскі і залишивши записку: "Життя стало для мене нестерпним. Вибачте мені".
На могилі Пітшаля - дуже цікавий барельєф, чи як там він зветься, з увігнутою маскою. Коли ходити повз цей пам'ятник, доктор ніби водить за тобою очима. Тобто точно водить!
Ще один визначний пам'ятник на Монмартрі - могила видатного німецьког опоета Генріха Гейне.
До нього йдуть, аби вшанувати автора ідеї об'єднаної Європи. разом із нами, наприклад, вшановували дві полячки - вже о шостій вечора, коли навколо калатали дзвонами охоронці.
Ця могила приблизно в центрі кладовища, на 27-й ділянці.
Одна з найцікавіших статуй - танцюриста і балетмейстера польсько-російсько-українського походження Вацлава Ніжинського, який працював у Парижі й Лондоні у трупі Дягілева та своїй власній.
Скульптура, подарована ще одним вихідцем з України - Сержем Лифарем, зображує Ніжинського в образі Петрушки. Це була чи не найвдаліша партія Ніжинського, з однойменного балету Стравінського.
Про київське походження Вацлава Ніжинського свідчить навіть напис на могильній плиті:
Серед найвідоміших письменників, представлених на Монмартрі, - Стендаль.
також на кладовищі лишається могила Еміля Золя, але саме тіло від певного часу перенесли в Пантеон.
Могилою Юліуша Словацького опікуються поляки. Хоча сам прах ще в 1927 році за розпорядженням Пілсудського перевезли до Кракова й перепоховали на Вавелі поруч із Міцкевичем. тож на Монмартрі лишився тільки первісний надгробок.
Біля фамільного склепу Адольфа Сакса, винахідника саксофона.
Могила Александра Дюма-сина.
Письменник дуже хотів, аби його поховали поруч із коханою, куртизанкою Марі Дюплессі - героїнею твору "Дама з камеліями".
Її могила, як пишуть, - за кілька метрів, але тоді ми про це не знали, тож не зауважили :)
А так виглядає могила знаменитої мадам Рекам'є.
Могила композитора Гектора Берліоза.
...ще одного композитора, Жака Оффенбаха.
Поховання фізика Жана Леона Фуко - того, чий маятник.
Однією з найбільших статуй - мабуть, найбільшою - є скульптура на могилі Даніеля Іффли, фінансиста й мецената єврейсько-марокканського походження з Бордо.
На могилу собі він підігнав статую біблійного Мойсея - копію відомого творіння Мікеланджело, що стоїть у базиліці святого Петра в ланцюгах у Римі..
Поруч (21-ша ділянка) привертає увагу статуя напівоголеної дівчини, що плаче. Це могила драматурга Анрі Мельяка.
Біля склепу родини художника Дега.
На цвинтарі є ще багато могил видатних людей - як-то фізик Ампер, письменники брати Гонкури й Сімон, режисери Трюффо й Клузо, інші літератор, композитори, балерини, куртизанки, науковці і т.д. Охопити всіх фізично неможливо, а фотками - й не варто. бо й так забагато :)
Кому цікавий перелік - отут він в англійському варіанті.
А повну карту у форматі PDF можна відкрити ось тут, розділ на сайті мерії Парижа.
Загалом кладовище дуже приємне, нам тут сподобалося. Мабуть, більше, ніж на Монпарнаському і Пер-Лашезі. Хоча й там, і там цікаво, зелено, спокійно.
Птахи й мошкара над могилами.
Цвинтарні ягоди.
Жінко-собаки з цицьками... І хочеться ж комусь таке на могилу...
Типова алея. Одна з центральних.
Мега-склеп. Щоб мало не здалося.
Вид із верхнього ярусу.
Атланти-вовки.
Старовина...
За склом.
А ось цей надгробок нас дуже уміліл.
Єврейська сім'я Якубович вирішила зекономити: бабі Естер підготували місце поруч із чоловіком Саломоном вочевидь ще тоді, коли ховали Саломона - у 1984-му. Вибили на камені перші цифри орієнтовної дати бабиної смерті - 19... А вона, мабуть, і досі не померла - 106-й рік живе, вже в нове тисячоліття перейшла, у 20... :)
А найближчий секс-шоп від кладовища Монмартр - за якихось 150 метрів. :)
Відповідно, знаменитий "Мулен руж" - метрів за 250...
Ну й цвинтарна архітектура у Франції - особливий шик.
Минулих візитів до Парижа ми відвідали цвинтарі Пер-Лашез ( описали) і Монпарнас (наразі засвітлинили лише в контексті Петлюри), тепер же сходили на Монмартр.
Ішли пішки, бо жили порівняно недалеко - кілометрів за чотири. Якщо надумаєте їхати на метро, то вам до станції Place de Clichy.
Так, кладовище Монмартр розташовується зовсім поруч із бульваром Кліші на Монмартрі - районом із не вельми доброю славою, який колись зробили знаменитим художники й митці, а тепер його обличчя здебільшого визначають повії, секс-шопи й кишенькові злодії. Про Монмартр ми писали окремий пост за минулий рік.
Але цвинтар-парк є справжньою оазою посеред цього "гнєзда разврата". Робиш якусь сотню кроків убік - і опиняєшся в осередку спокою площею 11 гектарів.
На Монмартрі поховано більше сотні знаменитостей - кладовище має репутацію місця останнього спочинку відомих письменників та художників і може за цим "показником" досить гідно конкурувати з самим Пер-Лашез.
Загалом тут 20 тисяч могил, і захоронення відбуваються надалі - до 500 щорічно. У день, коли ми сюди зайшли, теж була прощальна церемонія. Прості люди - не якісь круті.
Цвинтар відкрили 1 січня 1825 року на місці кар'єру, де добували гіпс. Ясна річ, тоді це була міська околиця, тепер навколо житлові квартали, готелі, ресторани, шпиталі, автостоянки тощо.
Похованнями, які можна вважати "обличчями" Монмартру, мабуть, є могили танцівника Ніжинського (до речі, уродженця Києва), співачки Даліди та поета Гейне.
А безперечною "фішкою"-особливістю цього цвинтаря вже віддавна стала величезна популяція котів, які мешкають на кладовищі. Звісно, кицьки мешкають і на інших відомих цвинтарях, але тут їх у рази більше. Вони - скрізь, і переважають чорні.
Типу такого:
Як його знайти
Із потраплянням на сам цвинтар у нас вийшла цікава історія.
Ми вже звикли. що на кожне нормальне кладовище в нормальному місті є як мінімум по одному входу з кожного боку. Тож дивимося на карту, бачимо, що до Cimetière de Montmartre підходять вулиці з кількох сторін, а алеї на самому цвинтарі роходяться на всі боки й приблизно підходять до тих самих вулиць. Логічно припустити, що на кладовище можна потрапити багатьма шляхами.
Ага, щас. Ідемо по рю Коленкур (rue Caulaincourt), вона широка, типу проспекту, відходить від бульвару Кліші (boulevard de Clichy). Вулиця переходить у міст - цвинтар під ним.
Ідемо по мосту, роздивляємося мету нашої подорожі - алеї й могили - згори.
Перед мостом входу ніде не видно. Значить, мислимо собі, треба дійти до кінця мосту - і якийсь із входів буде там. А нема. Мур заввишки метрів три.
Ідемо взовж цієї стіни. Ну на кожному ж нормальному цвинтарі входи з різних боків, має ж бути й тут. Далебі. Д. жартує: "От буде прикол, коли обійдемо його по периметру й вийдемо назад!" Регочемо.
Ха. Ви будете сміятися, але ми такий обійшли цей "Сіметьєг де Монмагтг" по периметру.
Прошпацірували зайвих кілометрів три, ознайомилися з навколишніми кварталами.
До речі, на протилежному боці, тому, що далі від Кліші, - госпіталь і доволі затишні, охайні двори та житлові будинки. Є кав'ярні, все спокйно й чинно. Приблизно отак:
Виявилося, що вхід на цвинтар захований по правий бік від мосту.
Візуально здається, ніби з вулиці Коленкур треба заходити на лівий бік, ось через цю автостоянку:
(Кам'яна стіна справа - це вже цвинтар, тут же, праворуч,починається міст.)
Але тут входу на цвинтар нема. Він - на протилежній стороні.
Там донизу ведуть круті, досить довгі звивисті сходи, на яких стоїть густий сморід від сечі (ага, для Парижа це типово, надто ж для Монмартру). Одразу біля кінця сходів - цвинтарна брама. Ось така.
Крім того, до воріт можна підійти ще в один спосіб: якщо завернути з бульвару Кліші на невеличку авеню Рашель (avenue Rachel) і пройти до її кінця, в тупик, метів 80.
На вході уринальне амбре трохи розвіюється і вам відкривається ось така картина:
У період від 16 березня до 5 листопада цвинтар відчинений із 8-ї до 18-ї години в будні (з 8.30 до 18.00 - у суботу, із 9.00 до 18.00 - у неділю).
В решту місяців - зимовий період - кладовище зачиняється о 17.30, а в суботу не відчиняється взагалі.
Про час закриття сповіщає великий дзвін на стіні (його видно на верхній фотці зліва) та працівники з меншими дзвонами, що ходять по алеях і посилено калатають.
Карт-путівників тут не видають, як на Пер-Лашезі (там це взагалі безплатна послуга).
На вході стоїть щит із великим планом та позначками місць поховання великих людей, можна його зафіксувати на фотик (як що цифровий :) і потім звірялися з картинкою. Такі самі плани стоять ще в кількох місцях на цвинтарі.
Ось вам план у великому вирішенні:
Значить, заходимо.
Давайте спершу про котів, вони такі лапочки :)
Когось цвинтарні кицьки можуть злякати, адже їх запросто сприйняти за посередників між світами живих і мертвих, - у деяких очі палаючі чи насуплені, ще деякі вилазять ледве не з відкритих могил.
Ось котяка дрімав у ніші поруч із захаращеним похованням, ми його потривожили спалахом:
Є й такі сховки:
Але загалом монмартрівські (майже "мартовські" :)) коти - істоти мирні, ІОХО, вони лише додають цьому цвинтарю затишку й домашньої атмосфери.
Особливо багато кицьок відпочивало біля могили Даліди - однієї з центрових на цьому кладовищі.
Даліда, або ж Іоланда Джильйотті, була для Франції, мабуть, як Алла Пугачова. За часів раннього Міттерана Даліду називали другою за впливовістю жінкою в країні. Але особисте щиття її було суцільною трагедією. Через депресію співачка наклала на себе руки у 1987-му - у віці 54 років.
Її найвідоміший хіт - Soleil, soleil. Тож і на надгробному пам'ятнику артистка стоїть у променях сонця.
Ну й ми поруч постояли:
Знайти могилу Даліди легко - вона на підвищеній частині цвинтаря; праворуч від мосту, якщо дивитися від входу, в кінці алеї.
Постояльці готелю "Террасс", що височіє зовсім поруч із кладовищем, можуть спостерігати паломництво до могили співачки як на долоні.
Прихильники Даліди й досі приносять їй квіти, іграшки та таблички з написами на знак пам'яті та шани.
Майже навпроти далі, з протилежного боку цієї алеї, - могила її лікаря-психіатра Гі Пітшаля.
Він лікував багатьох знаменитостей. Виходить, що не надто успішно, - Даліда прийняла смертельну дозу снодійного, запивши його віскі і залишивши записку: "Життя стало для мене нестерпним. Вибачте мені".
На могилі Пітшаля - дуже цікавий барельєф, чи як там він зветься, з увігнутою маскою. Коли ходити повз цей пам'ятник, доктор ніби водить за тобою очима. Тобто точно водить!
Ще один визначний пам'ятник на Монмартрі - могила видатного німецьког опоета Генріха Гейне.
До нього йдуть, аби вшанувати автора ідеї об'єднаної Європи. разом із нами, наприклад, вшановували дві полячки - вже о шостій вечора, коли навколо калатали дзвонами охоронці.
Ця могила приблизно в центрі кладовища, на 27-й ділянці.
Одна з найцікавіших статуй - танцюриста і балетмейстера польсько-російсько-українського походження Вацлава Ніжинського, який працював у Парижі й Лондоні у трупі Дягілева та своїй власній.
Скульптура, подарована ще одним вихідцем з України - Сержем Лифарем, зображує Ніжинського в образі Петрушки. Це була чи не найвдаліша партія Ніжинського, з однойменного балету Стравінського.
Про київське походження Вацлава Ніжинського свідчить навіть напис на могильній плиті:
Серед найвідоміших письменників, представлених на Монмартрі, - Стендаль.
також на кладовищі лишається могила Еміля Золя, але саме тіло від певного часу перенесли в Пантеон.
Могилою Юліуша Словацького опікуються поляки. Хоча сам прах ще в 1927 році за розпорядженням Пілсудського перевезли до Кракова й перепоховали на Вавелі поруч із Міцкевичем. тож на Монмартрі лишився тільки первісний надгробок.
Біля фамільного склепу Адольфа Сакса, винахідника саксофона.
Могила Александра Дюма-сина.
Письменник дуже хотів, аби його поховали поруч із коханою, куртизанкою Марі Дюплессі - героїнею твору "Дама з камеліями".
Її могила, як пишуть, - за кілька метрів, але тоді ми про це не знали, тож не зауважили :)
А так виглядає могила знаменитої мадам Рекам'є.
Могила композитора Гектора Берліоза.
...ще одного композитора, Жака Оффенбаха.
Поховання фізика Жана Леона Фуко - того, чий маятник.
Однією з найбільших статуй - мабуть, найбільшою - є скульптура на могилі Даніеля Іффли, фінансиста й мецената єврейсько-марокканського походження з Бордо.
На могилу собі він підігнав статую біблійного Мойсея - копію відомого творіння Мікеланджело, що стоїть у базиліці святого Петра в ланцюгах у Римі..
Поруч (21-ша ділянка) привертає увагу статуя напівоголеної дівчини, що плаче. Це могила драматурга Анрі Мельяка.
Біля склепу родини художника Дега.
На цвинтарі є ще багато могил видатних людей - як-то фізик Ампер, письменники брати Гонкури й Сімон, режисери Трюффо й Клузо, інші літератор, композитори, балерини, куртизанки, науковці і т.д. Охопити всіх фізично неможливо, а фотками - й не варто. бо й так забагато :)
Кому цікавий перелік - отут він в англійському варіанті.
А повну карту у форматі PDF можна відкрити ось тут, розділ на сайті мерії Парижа.
Загалом кладовище дуже приємне, нам тут сподобалося. Мабуть, більше, ніж на Монпарнаському і Пер-Лашезі. Хоча й там, і там цікаво, зелено, спокійно.
Птахи й мошкара над могилами.
Цвинтарні ягоди.
Жінко-собаки з цицьками... І хочеться ж комусь таке на могилу...
Типова алея. Одна з центральних.
Мега-склеп. Щоб мало не здалося.
Вид із верхнього ярусу.
Атланти-вовки.
Старовина...
За склом.
А ось цей надгробок нас дуже уміліл.
Єврейська сім'я Якубович вирішила зекономити: бабі Естер підготували місце поруч із чоловіком Саломоном вочевидь ще тоді, коли ховали Саломона - у 1984-му. Вибили на камені перші цифри орієнтовної дати бабиної смерті - 19... А вона, мабуть, і досі не померла - 106-й рік живе, вже в нове тисячоліття перейшла, у 20... :)
А найближчий секс-шоп від кладовища Монмартр - за якихось 150 метрів. :)
Відповідно, знаменитий "Мулен руж" - метрів за 250...