Другий спалах ужгородського «Шифера»
в минулі вихідні в Лумшорах на фестивалі Wild Wild FEST після довгої перерви виступили наші старі друзі, ужгородська група «Спалахнув Шифер».
Судячи з відгуків глядачів, відео та фото в соцмережах, повернення на сцену в минулому вельми відомого на всю країну колективу викликало чималий ажіотаж. Про сам концерт, про подальші плани та перспективи - наша розмова з одним з двох фронтменів «Шифера», свого часу - співробітником нашої редакції Євгеном Колесником.
Бетонний блок на зарослій доріжці позаду п’ятиповерхівок мікрорайону Шахта - не надто ординарне місце для інтерв’ю. Втім, і співрозмовник цього разу аж ніяк не ординарний - Женя Колесник, скільки його пам’ятаю, завжди відрізнявся зневажливим ставленням до офіціозу і формальності. Втім, можна сказати - і до «нормальності» теж. Неформал він і є неформал.
Отже - тихо, спокійно, ніхто не заважає, є по банці чеського пива - напрочуд вдале місце для розмови!
фото Карины Черкай
- Ну, хлопці, ви відсмалили… Вас більше десяти років не було на сцені і раптом ОПППА! - «Спалахнув Шифер» в Лумшорах! Як і чому?
- Так все просто. Сиджу, працюю - раптом дзвінок від старого друга Олега Орєшнікова директора Wild Wild FEST: «Ви часом не хочете виступити на нашому фестивалі»? Та чому би й ні? Зараз, пораджуся з Богушем, передзвоню… Димон (Дмитро Богуш, другий фронтмен «ВШ») хвилину пом’явся … «Ну, давай!». За півтора місяці Богуш підготував так звані «підклади», знайшов музикантів і - вперед, ми вже репетируємо!
- А чим ви займалися перед цим?
- Фрілансили. Я - дизайном, Димон - музичної аранжуванням. Він, наприклад, працював з Лавікою, Бряц-бендом, Марією Бурмакою, та всіх не перелічити, їх дуже багато.
- У Лумшорах у вас відбувся певне повернення до популярності. Не вистачало цього?
- Ох, і в цьому відношенні навіть не в популярності як такій справа. Просто (пауза)… немає крутішого наркотику, аніж стояти на сцені. Для мене - це вже точно. Це доходить до фантомних болів. Це те, що часом наполегливо сниться ночами. Звичайно не вистачало!
Мені он після концерту знайомі сказали - «ти, схоже, на сцені був «синій» в мотлох». Так ось - НІ! Це була реальна ейфорія. І мандраж був той ще…
- Мандраж? З твоїм-то досвідом? Та ну!
- Ага. Тут ще один фактор. На концерті вперше серед глядачів був мій син з подругою. Йому вісімнадцять, але він мене ні щодного разу наживо на сцені не бачив. Тож для мене дебют був і в цьому відношенні.
- І що він сказав після концерту?
- Що все круто. Ми там все обнімалися-цілувалися-плакали, «як круто, як кльово, як здорово»! Ось так якось.
- За всіма відгуками ви в той день реально фурор влаштували …
- Скажімо прямо, але без зайвого хизування - в той день на сцені ми реально були найбільш драйвовою, галасливою, важкої бандою. Найбільш риффовою, «стадіонною». Наша музика для того і створювалася, щоб глядач не стояв в куточку, злегка похитуючи головою.
- Решта спокійніші були?
- Еге ж… Чудові музиканти, але… Інді-рок, наприклад - спокійно так, розмірено. Глядачі розслабляються, медитують. І тут тобі - БАХ! БУХ! Звичайно, народ підірвався, зі сцени було враження, що збігся весь фестиваль. Це був дикий адреналін.
- Так що наркотик сцени ти собі «вкатив на повну»?
- Еге ж, на повну…
- Чудово. А що далі? Ну не повірю, що ви після такого не обговорювали плани на подальшу роботу.
- Ну і не вір… (сміється). Звичайно обговорювали. Такі речі даремно не трапляються, тож я впевнений - щось буде. Всі музиканти групи були молодці, на висоті і на цілковитому адреналіні. Просто по обличчях було відразу помітно. Наш Гога (Гавриїл Смочков, ужгородський гітарист, який грав з Богушем і Колесником ще двадцять років тому в групі «LOB») нарешті вийшов на велику сцену зі своєю найулюбленішою топової гітарою, на якій грають його улюблені виконавці. Це той самий Gibson Explorer, про який мріють всі металісти. Ну ти розумієш - без всяких примочок-присосок Гога врубає гітару, робить класичне перевантаження - і вона звучить настільки фірмово і потужно, що на репетицію в АТП збігаються всі металісти Ужгорода, щоб дізнатися - що саме оце так грає? (сміється).
- До речі, про гітари … Шкода, Богуш до нас на розмову не підтягнувся, його хотів запитати: а правду кажуть, що він гітару у Майкла Шенкера «зпіонерив»?(Michael Schenker - легендарний німецький рок-гітарист, відомий крім іншого тим, що майже все його гітари мали форму «ластівчин хвіст» - авт.)
- Ну, не зовсім (сміється). Насправді у гітари і справді є своя історія. Тільки не Шенкер на цьому «Джексона» грав, а Володимир Холстінін з «Арії». Теж зовсім тобі не бичий хвіст…
- Хто ще з вами грав?
- Ударник Денис Фурсов. Ну просто талант, реально. З льоту ловить все риффи, весь настрій. З тих людей, хто може зіграти буквально все і навіть трохи більше. А в тих двох піснях, які йшли без електронного підкладали з нами грав басист із групи «Текіла» Артур Багнюк. Хлопцям величезне спасибі за самовідданість і психологічну стійкість. Яка в роботі з нами двома вкрай необхідна (сміється).
- Після концерту у багатьох склалося враження, що «Спалахнув Шифер» тих часів був веселіше, задерикуватіше, а тепер… суворіше, чи що … Так задумано?
- Ну, так. Але по відношенню до тих часів я важу набагато більше, у мене рєпа лиса і я за останні 8-10 років вже звик до фрази «Шо ти злий?». Настільки звик, що придумав відповідь: «Та не злий я, просто у мене писок такий».
Але в принципі, коли подивився фотографії з фестивалю, то можу погодиться. Для зручності виконання ми опустили тональність на один тон, зараз грали в «ре», а до цього вище. А це більш низьке виконання і зумовлювало і вокал, і манеру. Тож і справді виглядав таким собі демоном. Та й знову ж - Гогіна гітара, її звук теж зобов’язує, накладає «метальовість».
А так - я ж добряк ще той…
- Ви виступали в перший день WildWildFEST-а. А на третій, заключний день, село Лумшори знеструмили. І деякі змушені були грати в чистої акустиці. І зіграли! А якщо станеться це на вашому виступі, ви б «потягли»?
- А чому ні?
- Ну, як на мене, то у вас все ж музика сильно зав’язана на електродрайв …
- Та облиш, при бажанні та вмінні зіграти в акустиці можна все, що завгодно. Ну, може підкоригували репертуар, зіграли б «Злу любов», «Вишневий вітер». Але кожен артист просто зобов’язаний знайти можливість дати глядачам видовище, на яке той прийшов.
- Ну, тепер від вас реально чекають продовження виступів.
- Ми помітили. Я ж сказав, тепер однозначно будемо працювати далі. Тут є ще один нюанс: ми розуміємо, що варто нам в Ужгороді, на Закарпатті відіграти ще один-два рази ту ж програму, що на фестивалі - і люди почнуть, умовно кажучи, плювати в спину. Мовляв, навіщо це було потрібно? Перемелювати старе? Ні, тепер потрібні нові пісні, можливо оновлення стилю, якась коригування. Щось дуже нове і свіже. Ми не хочемо бути ще однією ска-групою. Чи не хочемо бути ще однією реп-бандою. Ми повинні бути впізнавані.
- А є вже готовий матеріал на майбутнє?
- Ну, за таке-то час, сам розумієш, багато чого вигадували… Але поки - по частинах. Це якийсь постійний процес, але з метаннями, перескоками. Ось тут готовий приспів, ось - половина першого куплета … О! Ось початок другого… Кльово! Але закінчення щось не йде, може потім… А поки ось другий пісні шматок, теж добре ніби… А першу що? Ну, потім, як прийде… І через місяць - ой, а що там відкладено? Потрібно закінчити. Ой, та тут для третьої приспів вималювався…
І так накопичується купа незакінченого, що при доопрацюванні може стати хітом. Ну, або не стати.
- Ні, я все ж наполягаю: є готовий матеріал?
- По приспівам у мене на даний момент є добрих десять пісень…
- А закінченого?
- Ну, три-чотири. Але зараз буду добивати. З’явився свербіж і бажання.
- Фестиваль дав стимул?
- Ну да, такий собі адреналіновий підсрачник…
- Ну, тоді не буду відволікати …
- - -
Пиво закінчилося, інтерв’ю записано. Тепер я впевнений, що фанатів старих-добрих «Шиферів» чекає чимало гарних сюрпризів. Принаймні ту саму іскру в очах Євгена Колесника помітно відразу і чітко.
Чекаємо…
Костянтин Черкай, korzonews.info
Фото Сергія Денисенка з концерту в рамках фестивалю Wild Wild FEST.