«Вандор» вирушає в путь. Перше інтерв’ю з новими-старими знайомими
Це, нарешті, сталося. Бо просто не могло не статися.
Свого часу, здається, в 2011 році, музичний простір спочатку Закарпаття, а потім і всієї України буквально підірвала поява гурту "Рокаш" (чи "RockH", я навіть не знаю, як краще, тому надалі використовуватиму обидві літерації). Окрім свіжої творчої ідеї, дуже влучного, своєчасного іміджу, безумовної талановитості, цей гурт відрізняла ще одна цікава особливість: в складі Рокашів було аж два яскравих, харизматичних лідери - засновник і композитор Віктор Янцо (котрий на клавішах і в шикарному капелюсі-циліндрі) і вокаліст Іштван Халус (котрий з широкими рукавами та тоненькою косичкою).
Два фронтмени такого рівня - справжня розкіш для будь-якого колективу, проте багаторічний досвід музичних гуртів доводить, що в таких випадках з часом виникає одна й та сама проблема. Двом лідерам стає затісно, які чудові людські стосунки між ними б не були. І рано чи пізно, один з них залишає гурт. Так сталося і цього разу - приблизно три роки тому RockH почав виходити на сцену без Іштвана.
Це сталося без офіційних оголошень, на щастя - без гучних скандалів, без заяв у пресі. В той час Рокаш активно експериментував з різними проектами, спільними записами з несподіваними, часом аматорськими виконавцями. Це було незвично і цікаво, і фанати не відразу помітили, що Іштван Халус більше біля мікрофона не з’являвся. А коли помітили, для багатьох шанувальників це стало мало не шоком. Адже стало очевидним - Рокаш змінився.
Я категорично не погоджуюся з тими фанатами, які обурюються і заявляють, що гурт став гірше. Аж ніяк! Багато гастролей, нових дисків, кліпів, концертів, нових проектів - дітище Віктора Янца лишається унікальним, надзвичайно цікавим явищем в українській музиці.
Просто він став іншим. Ми любимо його таким, який він є, чекаємо нових пісень, не сумніваємося в подальших успіхах і нових вдалих експериментах.
А що ж Іштван Халус? Шанувальники серйозної, академічної музики насолоджуються його чудовим, характерним голосом в складі легендарного «Кантуса». А це саме по собі - знак найвищої якості.
Всі інші - завмерли в очікуванні. Адже майже ні в кого не виникало сумнівів - його зірка ще неодмінно засяє на музичному обрії. Інакше просто не могло бути. Просто треба почекати. Хоча це очікування затягнулося на три роки.
І ось раптом в останні дні липня в соцмережах з’являється аудіозапис пісні «Звізди мої, звізди» у виконанні невідомого гурту «Vandor». І з перших же слів ліричної пісні ми безпомилково впізнаємо - ТАК! ЦЕ ВІН! ІШТВАН ПОВЕРНУВСЯ!!!!
А вже 1 серпня з’явився відзнятий і змонтоіваний кліп, і сумнівів не лишилося. Отже, «Вандор» - новий проект екс-рокашівця Іштвана Халуса.
Було б непоправною помилкою для журналіста не відреагувати на цю подію і не спробувати домовитися про ексклюзивне, перше інтерв’ю.
І ось ми сидимо в затишній кав’ярні в центрі Ужгорода - я, Іштван Халус і, як виявилося, ініціатор, рушійна сила нового гурту, один з найвідоміших ужгородських музикантів, бас-гітарист Родіон. Якого більшість знає за псевдонімом SunLion. Розмова, як ви зараз побачите, вийшла веселою, невимушеною і дуже-дуже оптимістичною.
- Хлопці, ви справді вразили несподіванкою, - звертаюся я до музикантів, - тому навіть не знаю, з чого починати. Давайте, заваліть мене подробицями! Як, що, чому, звідки? Чому така назва?
Іштван Халус (далі - І.Х.): Ми довго вирішували, як назвати новий гурт. Хотілося б якось цікаво, з певним натяком, з нашим колоритом. Вандор - це мандрівник, подорожній. Тут і потяг до подорожей, і наш діалектизм, і з угорським корінням. Намішано, як все в усьому в Закарпатті...
- Коли з’явилась ідея? З чого почали?
І.Х.: Ідея такого гурту, може це звучить заголосно, народилася ще за часів наших спільних виступів в "Рокаші". Часто з’являлося бажання заграти щось інакше, щось таке насиченіше, смачніше, по-своєму... От граємо щось, і ніби чудово виходить, але от тут би щось додав, тут дещо змінив... Ну а вже після того, як я припинив спів в RockH, це все крутилося, варилося в голові, визрівало.
Важке відчуття. Ти розумієш, що можеш, хочеш, що це треба і тобі і слухачам... Але психологічно почати було важко - після того, що було вже досягнуто і получалося, знову все починати практично з нуля - непросто самотужки зробити перший крок, зрушити з місця.
- І тут з’явився поштовх у вигляді Родіона, так?
І.Х.: Так. Ми постійно десь перетиналися, дружили. Він став локомотивом, по суті - ініціатором. І в один прекрасний день Родіон прийшов, кинув на стіл пачку нот, практично готового матеріалу і заявив - хочеш-не хочеш, але воно вже написано, нікуди не подінешся, ходім на репетиції (сміється).
Родіон: Ну, насправді ти ж розумієш, що якби я не був впевнений, що Іштван погодиться, я б за це й не брався, не писав, не продумовував, не адаптував.
І.Х.: Але по факту все ж десь так і вийшло - ти не лишив мені вибору, та й часу на роздуми!
Родіон: Та в тебе і так часу було вдосталь...
І.Х.: Важливий і людський фактор. Цю людину я знаю, довіряю як другу, як музиканту, він мене завжди підтримував. З ним я готовий йти в бій.
- І от ви й пішли...
І.Х.: Так, тепер ми пішли.
- І це супер. А узагальнюючи - який обрано стиль, яка ідея гурту, що ви збираєтесь запропонувати нового, такого, що "збиває з ніг"?
І.Х.: Щодо стилю... Гм, навіть важко сказати. Давай-но лишимо це на розгляд слухачів і критиків, у них це визначення краще вийде, правда?
Залишатися на закарпатському фольклорі, на закарпатській говірці, домішати трохи угорської, словацької народної музики. Але щоб це були не просто, як кажуть, гицалки, а щоб було щось оригінальне. Може, з якимось нестандартними оборотами в музиці, на стику стилів, можливо - трохи приджазоване...
- Ну, коли я побачив Родіка, відразу виникла думка, що без джазу, чогось "закрученого" не обійдеться...
І.Х.: Точно! Інколи навіть доводиться його трохи стримувати: "Чоловіче, спинися, то вже аж дуже від землі відриваємося".
Сам Родіон слухає і тихенько посміхається. Мовляв, "стримуй-стримуй, аякже"...
- Родіон, я так зрозумів, що автор всіх пісень ти?
Родіон: Так, я. Ну ти ж чув, я готувався заздалегідь, мало не підпільно. (сміється) Музика повністю моя, а тексти народні - угорські, лемківські тощо. Є пісні, де я лише приспів робив, десь адаптував жіночу партію під Іштвана. Музика різна...
- Я чув, у "Вандора" вже готово близько 20 композицій...
Родіон: Десь так, приблизно двадцять. Але на концерті будемо грати тринадцять.
- Овва! У вас вже й концерт заплановано!
Родіон: Це буде виступ на фестивалі Wild Wild Fest в Лумшорах, вже в ці вихідні, 5 серпня.
- Та ви вирішили часу не гаяти...
Родіон: Вже доста прогаяно...
І.Х.: Та ми, відверто кажучи, самі на Wild Wild Fest фактично напросилися. Ще лише пару репетицій провели, з усім не визначилися, але вже прямо прийшли до Олега Орєшнікова (директор фестивалю) і сказали: ось у нас є гурт. Ти хочеш, можеш нас запросити? Він відразу: "Ну ясна річ - так!". Щоправда, він, схоже, спочатку хотів, щоб ми знову разом з "Рокашем" щось відіграли, але ми пояснили: "RockH" - окремо, "Вандор" - окремо.
А вже після цього, коли офіційно запрошення відбулося, пішли анонси, реклама і все таке, Олег питає: "Слухайте, хлопці, а що ви взагалі граєте?" Ми поки взялися пояснювати, він махнув рукою: "Вам довіряю, грайте".
Взагалі-то знаючи цих двох хлопців не перший рік, я не маю жодного сумніву - вони зіграють на "відмінно". Якби мені хтось сказав, що Родік з Іштваном задумали проект в стилі євродиско 80-х чи гангста-репу, я б здивувався, але, при всій фантастичності, все одно б вирішив, що воно, мабуть, варте уваги.
Насправді ж щодо «Вандору» я, як глядач, в нетерплячому очікуванні. Судити по одній оприлюдненій композиції про майбутнє не візьмуся, а про інші деталі поки що навіть не визвідую. Нехай більшість деталей стане приємним сюрпризом. Як для мене самого, так і для інших глядачів. Стиль музики, антураж, сценічний образ... До речі, про образ...
- Іштване, я бачу, ти зрізав свою косичку...
І.Х.: Так, відразу як прийняв рішення розійтися з Рокашем. Майже в той самий день.
- До речі, не шкодуєш? Ну, скажімо прямо - саме в Рокаші до тебе прийшла справді широка популярність, навіть слава. Концерти, виступи, прихильники, обмін енергетикою. Сумував за цим?
І.Х.: Чесно? Так, сумував, не вистачало цього драйву дуже.
- Навіть не знаю, чи варто ставити це питання, але ж... Чому так сталося, чому ваші шляхи розійшлися? Відповідати не мусиш.
І.Х.: Та не проблема, я спокійно відповім. Тим більше ніякої «чорнухи», скандалів не було. Рокаш - справді чудовий колектив, Віктор Янцо - справді чудовий музикант, композитор, виконавець, я ставлюся до нього з величезною повагою в цьому. Калап долу, таких дуже мало в Україні, а тим більше - на Закарпатті. Просто на все свій час. На якомусь етапі він вирішив, що буде вокалістом сам, так себе реалізує повніше. Це його колектив, його творіння, тому він цілком має право. Тому я й пішов. І зараз я навіть вдячний, що так сталося, інакше б не створився «Вандор». Повторюся - на все свій час, і все стається так, як має статися.
- Родіон, ти продовжуєш грати в «Рокаш» і зараз. Не виникає якихось образ, ревнощів з боку лідера?
Родіон: Мабуть, кожному лідеру було б трохи незручно, можливо - й неприємно. Але повір, у нас нема жодного натяку на рабовласництво (сміється). Я й до цього брав участь в інших проектах, в тому числі - власних. Віктор Янцо теж паралельно експериментує. Це природній творчий процес, тож ставлення цілком спокійне, нормальне.
- Але повернемося до «Вандора». Хто ще у вашій команді?
Родіон: Нас четверо. Є ще ударник Дмитро Шевчук і Роман Мацкевич (лідер-гітара).
І.Х.: Але плануємо з часом щось додати. Це, може, аккордеон, може - скрипка…
- Скрипка?
І.Х.: - Так! Свого часу, коли ми виступали в Торонто, почули виступ відомого скрипаля Василя Попадюка. Він тоді дуже вразив. А зараз ми вирішили, що нам гарний скрипаль дуже б пасував…
- Бачу, плани у вас амбітні, ніврочку…
Родіон: Звісно! Після фестивалю запишемо ще одну композицію, теж дуже ліричну і гарну, а потім в планах - записати дуже драйвові речі, навіть важкі.
І.Х.: Часом і занадто драйвові.
- А коли запишете диск?
І.Х.: Коли трохи фінанси знайдемо, то відразу в студію.
Родіон: З того матеріалу, що вже підготовили, хочемо спочатку записати міні-диск, композицій 7-8, але найкращих, найбільш ударних, таких, що здатні потужно «вистрілити».
Під час нашої дружньої розмови я дивився на Родіона і намагався згадати, коли ж ми з ним вперше познайомилися... Майже ще в минулому сторіччі, коли він, молодий і безтурботний, грав у вельми неординарній ужгородській групі «Крістофер Робін». Чи багато ужгородців про неї зараз пам’ятає?
Родіон: Ти не повіриш! Пам’ятають! Коли наші теперішні записи почув Олексій Попов (відомий ужгородський фотохудожник), він сказав: «Ти знаєш, як на мене - в цьому стільки відлуння «Крістофера Робіна»»! І як на мене - це ж чудово! Просто кльово! Я навіть скучив за тими часами, коли ми, ще діти, по підвалах щось там амбітно творили, писали, «пакували»... Це насправді дуже добре, коли людина вже в старшому віці має такі ж відчуття як в дитинстві: що ти можеш бути м’якою губкою, що всмоктує інформацію, ідеї - а не черствою пемзою.
Що ж, з таким підходом я вірю, що у нового, довгоочікуваного гурту попереду - успішне і славне майбутнє.
Готуймося!