Рутинна філософія (філософська рутина?)
Просто дивовижна людська здатність - подумки метаморфувати одні речі в інші, вміти з думок породжувати нові думки, які, у свою чергу, переходять в цілі армії з припущень, теорій, ідей і висновків. Особливої уваги заслуговує вміння вбачати у звичних речах щось настільки небуденне, що змусить відірвати погляд від яскравої вітрини магазину чи від постійного перегляду сповіщень у соціальних мережах і дасть можливість задуматися над тим, як з простих речей виникає найглибша і найчарівніша філософія.
Поштовхом до подібних думок у моїй голові стала (цілком очікувано) звичайна рутинна ситуація. В один з п'ятничних вечорів, коли люди смакують довгоочікуваний кінець тижня, моя колега і по сумісництву сусідка потягнула мене у торговий центр. Одним з пунктів нашого вояжу численними крамницями став магазин побутової хімії, оскільки колега надумала придбати собі новий гель для душу. Півгодини монотонного тупцювання перед блискучими поличками з шоколадними, ванільними, персиковими, полуничними, лимонними і кокосовими ароматними пляшечками не принесли бажаних результатів, аж доки я не натрапила на незвичної форми упаковку з химерним запахом карамболи. Аромат відразу припав до душі і мені, і моїй сусідці, що вказувало на те, що вибір успішно зроблено. Проте якби ця буденна історія завершилася так банально, цей допис навряд чи би мав право на існування. Вирішивши почекати дівчину біля каси, я залишила її наодинці з десятками гелів для душу. Коли вона приєдналася до мене в черзі, я на мить здивовано завмерла, дивлячись на пляшечку із зображенням ванілі в її руках. Це був точно такий же гель для душу, яким вона користувалася завжди і ні разу ще не змінювала своїх уподобань. Колега знітилася під моїм поглядом і, очевидно, відповідаючи на німе питання в моїх очах, сказала: "Я вирішила взяти такий же, як і завжди. Мені так якось спокійніше". О, як багато я віддала б, щоб збоку пересвідчитися, чи була моя посмішка дійсно настільки іронічною і нищівною у той момент, як мені це здавалося!
Така, на перший погляд, абсолютно буденна ситуація змусила мене поринути у тягучі, немов смола, багатогодинні роздуми. Як так стається, що, маючи можливість внести бодай якісь зміни у звичний розклад і життєвий устрій, ми обираємо плин за течією? А, можливо, твоя улюблена річка, просторами якої ти так безпечно подорожуєш, вже встигла накопичити у собі підводні камені, на які ти неминуче наткнешся, вкотре здійснюючи свою мандрівку? А, можливо, гірський бурхливий потік насправді не такий вже й бурхливий і може подарувати тобі незабутні спогади від подорожі, якої ти так відчайдушно намагався здихатися? Запитання риторичні, проте пронизані великою кількістю "можливо" не просто так. Якби можна було дізнатися про щось правдиво і об'єктивно з будь-якого ракурсу, не поринаючи з головою у той світ, я не думаю, що життя для нас мало б такий солодкавий і гіркуватий присмак водночас. Життя тоді було б водою - без смаку, без домішок, без спецій, без сенсу. Я невимовно рада тому факту, що у світі є купа непрозорих речей, які не осягнеш, просто кинувши на них оком, що доводиться продиратися крізь густі зарості тернистого шляху як через гнітючий ліс, аби нарешті дістатися до омріяних відповідей. І хай відповіді не завжди однозначні чи дорога пошуку залишила криваві шрами на твоїх руках - ти зумів! Ти прийшов до кінцевого пункту як втомлений мандрівник, виснажений, випалений сонцем і змокрілий від осінніх дощів, але тут і зараз, на цьому місці, біля таблички "Фініш" стоїш ти, а не хтось інший. Мандрівка назавжди залишить гострий, немов чилі, відбиток у твоїй душі, особистий рубець, який називається досвідом. І у цьому твоя головна сила. Вміння залишити позаду звичну витоптану дорогу і піти слідами диких звірів.
Поштовхом до подібних думок у моїй голові стала (цілком очікувано) звичайна рутинна ситуація. В один з п'ятничних вечорів, коли люди смакують довгоочікуваний кінець тижня, моя колега і по сумісництву сусідка потягнула мене у торговий центр. Одним з пунктів нашого вояжу численними крамницями став магазин побутової хімії, оскільки колега надумала придбати собі новий гель для душу. Півгодини монотонного тупцювання перед блискучими поличками з шоколадними, ванільними, персиковими, полуничними, лимонними і кокосовими ароматними пляшечками не принесли бажаних результатів, аж доки я не натрапила на незвичної форми упаковку з химерним запахом карамболи. Аромат відразу припав до душі і мені, і моїй сусідці, що вказувало на те, що вибір успішно зроблено. Проте якби ця буденна історія завершилася так банально, цей допис навряд чи би мав право на існування. Вирішивши почекати дівчину біля каси, я залишила її наодинці з десятками гелів для душу. Коли вона приєдналася до мене в черзі, я на мить здивовано завмерла, дивлячись на пляшечку із зображенням ванілі в її руках. Це був точно такий же гель для душу, яким вона користувалася завжди і ні разу ще не змінювала своїх уподобань. Колега знітилася під моїм поглядом і, очевидно, відповідаючи на німе питання в моїх очах, сказала: "Я вирішила взяти такий же, як і завжди. Мені так якось спокійніше". О, як багато я віддала б, щоб збоку пересвідчитися, чи була моя посмішка дійсно настільки іронічною і нищівною у той момент, як мені це здавалося!
Така, на перший погляд, абсолютно буденна ситуація змусила мене поринути у тягучі, немов смола, багатогодинні роздуми. Як так стається, що, маючи можливість внести бодай якісь зміни у звичний розклад і життєвий устрій, ми обираємо плин за течією? А, можливо, твоя улюблена річка, просторами якої ти так безпечно подорожуєш, вже встигла накопичити у собі підводні камені, на які ти неминуче наткнешся, вкотре здійснюючи свою мандрівку? А, можливо, гірський бурхливий потік насправді не такий вже й бурхливий і може подарувати тобі незабутні спогади від подорожі, якої ти так відчайдушно намагався здихатися? Запитання риторичні, проте пронизані великою кількістю "можливо" не просто так. Якби можна було дізнатися про щось правдиво і об'єктивно з будь-якого ракурсу, не поринаючи з головою у той світ, я не думаю, що життя для нас мало б такий солодкавий і гіркуватий присмак водночас. Життя тоді було б водою - без смаку, без домішок, без спецій, без сенсу. Я невимовно рада тому факту, що у світі є купа непрозорих речей, які не осягнеш, просто кинувши на них оком, що доводиться продиратися крізь густі зарості тернистого шляху як через гнітючий ліс, аби нарешті дістатися до омріяних відповідей. І хай відповіді не завжди однозначні чи дорога пошуку залишила криваві шрами на твоїх руках - ти зумів! Ти прийшов до кінцевого пункту як втомлений мандрівник, виснажений, випалений сонцем і змокрілий від осінніх дощів, але тут і зараз, на цьому місці, біля таблички "Фініш" стоїш ти, а не хтось інший. Мандрівка назавжди залишить гострий, немов чилі, відбиток у твоїй душі, особистий рубець, який називається досвідом. І у цьому твоя головна сила. Вміння залишити позаду звичну витоптану дорогу і піти слідами диких звірів.