Якими ми були з тобою, дві тисячі шістнадцятий?
Підсумки того, яким був для мене 2016 рік, я б радше воліла назвати діалогом. Діалогом між мною і дві тисячі шістнадцятим. Своє слово він вже сказав, 366 днів частувавши мене подіями, моментами, майбутніми спогадами, посмішками, падіннями і надією, тепер прийшла моя черга.
2016-ий, якби ти був людиною, я б потиснула тобі руку. До біса формальності, я б обійняла тебе, випила б з тобою твого улюбленого вина і пообіцяла б тобі, що уроки життя і красу мудрості, які ти мені подарував, я пронесу крізь свій життєвий шлях так, щоб 2017-ий, 2018-ий, 2025-ий, 2047-ий і так далі (куди ж без оптимізму) оберталися на тебе і обдаровували поглядами, сповненими глибокої поваги і шани.
Ти вчив мене. Як терплячий наставник, раз за разом показував, що успіх можна розгледіти лише крізь призму праці. Призму маси невдач, але не менш завзятих нових спроб. Дав розуміння, що успіх не схопиш і не проковтнеш відразу, він має настоятися, як хороший напій, щоб його смак залишив відлуння і не розчинився серед буденності. Дякую тобі.
Ти пригощав мене. Щедро винагороджував, інколи навіть сама не знаю, за що. Новими містами, наспіх спакованими рюкзаками, запиленими дорогами, тоннами корисних знань і умінь, безцінним досвідом, сміливістю, бажанням досліджувати досліджене і недосліджене. І тим, що, здається, було мені рідним задовго до того, як я це усвідомила. Я зрозуміла, як це - відірватися від звичного устрою, проводити час в мандрах, відкривати нові вершини, долати кілометри, літати за рамками попередньо встановлених кордонів. Дякую тобі.
Ти знайомив мене. З життям наодинці, з несправедливістю, з розпачем, болем і смутком. З відсутністю надії. Зі зміною пріоритетів. Зі швидкоплинністю життя. З новими емоціями, які породжували незрозумілі відчуття, і тепер на фініші я точно можу сказати, що вони були позитивними. З новими людьми, маленька частина яких все ж мала нахабство залишитися зі мною. З рівноцінним вибором, який змусив зійтися у двобої дві мої найголовніші мрії, кривава битва між якими точиться і досі (передаю естафету 2017-ому). Я вдячна тобі за безліч «вперше», на яке не був настільки багатим досі жоден рік. Дякую тобі.
Ти віддав мені. Можливо, все, що мав, а, можливо, частинку залишив собі. Так, на згадку про хороші часи. Коли я щодня прокидалася і знала, для чого я це роблю. Коли кожен день дарував мені натхнення на великі справи. Коли я була щаслива від того, що маю жменьку найкращих і найчудовіших в світі людей, які наскрізь були просякнуті відчуттям повної і тотальної любові. Сподіваюся, любов в моєму серці до них не згасне ще довго-довго. Я ж у свою чергу підтримуватиму це полум’я стільки, скільки буде потрібно. Я впевнена, що вони прочитають це і посміхнуться. Вони ж-бо точно знають, кому це адресовано :) Вдячна тобі, 2016-ий, за коло найближчих, за приємні миті і за неймовірне щастя, яке таки стало моїм супутником. Дякую тобі.
Ти відпустив мене. Обережно, як порцелянову ляльку, поставив на землю і підштовхнув у бік 2017-ого. І досі спостерігаєш за тим, як я повільно, але впевнено просуваюся до нового етапу?) Мені зовсім не страшно. Цікаво, але не страшно. Так буває перед тим, як нові хвилюючі відчуття заповнять тебе по вінця і змусять поринути у їх вир з головою. Я не знаю, що готує мені твій дві тисячі сімнадцятий брат, але я буду рада нарешті з ним познайомитися. Замов за мене слівце по старій дружбі, у пам’ять про гармонію, яка панувала між нами. Все було виважено, як на шальках терезів. Я ж у свою чергу згадуватиму тебе, як найкращий рік свого життя. Між нами бували і непорозуміння, але я затримала в пам’яті лише найкраще. Ти був красивим. А я старалася. Дякую тобі. Спи солодко.