Третій альбом іспанського гурту із трилогії Гайя, яка розтягнулася на сім років. Мені особисто більше подобаються альбоми, які виходили до трилогії. Там були справжні перлини. У цьому альбомі забагато справжнього року, якого мій власний організм не сприймає. А з істинно магодеосівських тем, за які ми всі полюбили цю групу, тут, на мій погляд,
(
Read more... )
Рокери ведуть холівар з попсою, мовляв, їх музика "справжня", а попса то сміття. Але якщо подивитися, рокова музика у наш час стала такою ж масовою як і поп. Вірніше, Англія та США нав'язують усім свою музику, мову та культуру. Я намагалася просто заради інтересу послухати декілька гуртів, але вони для мене усі на один мотив. Ну не чіпляє мене ця англомовна рокова музика, вона холодна та похмура, а мені подобається південна та сонячна музика Іспанії (та Латинської Америки), наприклад, фламенко.
Хоча іспаномовні гурти намагаються копіювати грінгос, у них це виходить краще. Наприклад, у альбомі тих же самих "магів" La leyenda de La Mancha є кавер на якусь англійську пісню (El templo del adiós). В англійській версії я би ніколи її не запримітила, а у іспанців вийшло душевно і мені сподобалось. Я інші альбоми "магів" не слухала, а цей мені сподобався з-за того, що він концептуальний: Кастилія-Ла-Манча, Сервантес, Дон Кіхот, вітряки...
Reply
Reply
Leave a comment