Про відсутність страху (продовження)
Що найстрашніше для людини, як біологічної одиниці?
На першому місці буде стояти власна смерть, далі смерть близьких людей. Так?
Може й так, але трішечки не так. А іноді ще й трішечки зовсім не так...
Власна смерть страшна тільки тоді, коли йдеться лише про тебе.
Страшно втопитися, страшно розбитися, страшно горіти в вогні.
Але людина лізе і в воду і в вогонь аби порятувати інших.
Ви скажете, що тим вона відрізняється од тварин. Так?
Так, але трішечки не так. Бо й тварини можуть порятувати своїх дітей з небезпеки. І не тільки своїх.
Собаки-рятувальники - поширене явище.
Але облишимо поки-що собак-рятувальників. Повернемося до людей.
На першому місці буде страх в тратити те, що для тебе має найвищу ціну.
Для когось то власне життя, а для когось то життя дитини або коханої людини. Для когось свобода. Але то не для кожного, лише для тих, кому свобода потрібна більше за життя.
Отож безстрашність багатьох базується на страхові встратити щось більш цінне.
Коли мене мали оперувати, я взагалі не боялася померти під ножем. Це було несуттєво. Я була навіть згодна померти, якби це дало можливість вижити моїй дитині.
Саме тому мені так важко було жити далі, адже я лишилась живою, а дитина померла...
Коли ти втрачаєш когось, заради кого здатен вмерти, разом з втратою на якийсь час зникає і страх за власне життя.
Коли через півроку після виходу з лікарні і через 3 дні після остаточного розриву з колишнім коханим я потрапила з друзями в аварію, мене зовсім не вразив той факт, що я могла загинути.
Загинути не так вже й страшно. Страшно жити з пусткою всередині. Страшно втрачати. Але коли втрачати вже нічого, то й страху немає...
На першому місці буде стояти власна смерть, далі смерть близьких людей. Так?
Може й так, але трішечки не так. А іноді ще й трішечки зовсім не так...
Власна смерть страшна тільки тоді, коли йдеться лише про тебе.
Страшно втопитися, страшно розбитися, страшно горіти в вогні.
Але людина лізе і в воду і в вогонь аби порятувати інших.
Ви скажете, що тим вона відрізняється од тварин. Так?
Так, але трішечки не так. Бо й тварини можуть порятувати своїх дітей з небезпеки. І не тільки своїх.
Собаки-рятувальники - поширене явище.
Але облишимо поки-що собак-рятувальників. Повернемося до людей.
На першому місці буде страх в тратити те, що для тебе має найвищу ціну.
Для когось то власне життя, а для когось то життя дитини або коханої людини. Для когось свобода. Але то не для кожного, лише для тих, кому свобода потрібна більше за життя.
Отож безстрашність багатьох базується на страхові встратити щось більш цінне.
Коли мене мали оперувати, я взагалі не боялася померти під ножем. Це було несуттєво. Я була навіть згодна померти, якби це дало можливість вижити моїй дитині.
Саме тому мені так важко було жити далі, адже я лишилась живою, а дитина померла...
Коли ти втрачаєш когось, заради кого здатен вмерти, разом з втратою на якийсь час зникає і страх за власне життя.
Коли через півроку після виходу з лікарні і через 3 дні після остаточного розриву з колишнім коханим я потрапила з друзями в аварію, мене зовсім не вразив той факт, що я могла загинути.
Загинути не так вже й страшно. Страшно жити з пусткою всередині. Страшно втрачати. Але коли втрачати вже нічого, то й страху немає...