У нас різні (можна сказати діаметрально протилежні!) погляди на те, як варто берегти тепло в оселі
Пролог
Ми оселяємося в приватному будинку, в якому кілька років ніхто не мешкав. Ігор дуже піклується про утеплення нашої оселі, бо справедливо вважає, що чим меньше хата втрачатиме тепла, тим меньше ми витратимо дров та вугілля.
Я розказую йому все, що знаю про утеплення.
Наш погляд глобальний: треба перекрити дах, зробити утеплення піддахового простору на горищі, поклеїти пінопластом стіни зовні і поштукатурити. Поствити склопакети, але щоби рами були не з металопластиковго гівна а із дерева, поставити утеплені вхідні двері.
Тобто все утеплення зводиться до того, цо оселя ніби отримує захистний теплоізоляційний панцир зовні... але на даний момент на все це у нас грошей немає, а уже листопад місяць! Отож треба зробити хоча б щось одне, на що грошей вистачить. Ну і далі поторху збирати гооші і прагнучи до ідеалу доводити утеплення до кінкя.
Частина перша
Ігор починає з вікон, бо це найпростіше. Склопакети ставити нема можливості. Отож для початку варто замінити тріснуту шибку і поставити нові штапики, які тримаютьскло, бо старі вже згнили, встановити і засклити другий комплект рам. Доки він міняє одні тріснуту шибку, він псує іншу. Другі рами треба теж засклити і підганять рубанком, бо вони розбухли і не стають до жодного вікна. Як результат маємо засклені рами, вставлені в вікна, але вних не співпадають кватирки. Провітрювати хату ніяк.
Під час вставляння шибок в другі рами було перепсовано значно більше скла аніж ми планували. Отож замінити ту шибку, що тріснула в процесі і засклити останнє вікно немає чим...
Ігор не впадає у розпач: він вставляє в останнє незасклене вікно кілька шматків скла, стикуючи їх максимально щільно, і їде купувати балон монтажної піни, а я тікаю світ за очі, аби не бачити, чим то закінчится.
В наш час аби втікти світ за очі достатно просто полізти в інтернет. Все! Мене нема. Я читаю щось дуже важливе, щось про що я думала прочитати останні два роки, але не мала на то часу.
Частина друга
Піною він задуває шпарини між зовнішніми віконними рамами і лутками, стики між шматками скла і тріщину. Піною він користується вперше отож вона витрачається в неймовірних кількостях.
Скло виглядає просто жахливо. Окрім задутої тріщини і стиків воно повнисттю заляпане піною.
Ну і звічайно в піні все, що тільки могло бути в тому числі Ігорчикова куртка і руки. І одного балону піни все одно не вистачило.
Вилізши зі світової павутини я починаю думати, що треба було таки не допускати Ігорчика до задування щілин. Я би не скзала, що мене якось вразило видовище. Результати були передбаченними: майже кожен, хто береться за задування щілин мотажною піною хватає потім незастиглу піну руками. Але спеціальної змивки для піни (а я попереджала!) Ігорчик не купив.
Я розглядаю заляпану куртку і бурчу арію на тему "варто передягатися, коли робиш ремонт". Після чого куртку оголошено робочою, а Ігор їде за наступним балоном піни.
У мене душевна травма: мені уявлялися акуратно засклені естетичні вікна, а бачу я бог зна що. Ігор певне радий, що зміг утікти за наступним балоном з піною.
Частина третя
Я дістаю слоїки з акріловими фарбами і починаю розмальовувати шибку задуту піною. Кольори вибрані холоді, але мені чомусь здається, що так тепліше...
Ми оселяємося в приватному будинку, в якому кілька років ніхто не мешкав. Ігор дуже піклується про утеплення нашої оселі, бо справедливо вважає, що чим меньше хата втрачатиме тепла, тим меньше ми витратимо дров та вугілля.
Я розказую йому все, що знаю про утеплення.
Наш погляд глобальний: треба перекрити дах, зробити утеплення піддахового простору на горищі, поклеїти пінопластом стіни зовні і поштукатурити. Поствити склопакети, але щоби рами були не з металопластиковго гівна а із дерева, поставити утеплені вхідні двері.
Тобто все утеплення зводиться до того, цо оселя ніби отримує захистний теплоізоляційний панцир зовні... але на даний момент на все це у нас грошей немає, а уже листопад місяць! Отож треба зробити хоча б щось одне, на що грошей вистачить. Ну і далі поторху збирати гооші і прагнучи до ідеалу доводити утеплення до кінкя.
Частина перша
Ігор починає з вікон, бо це найпростіше. Склопакети ставити нема можливості. Отож для початку варто замінити тріснуту шибку і поставити нові штапики, які тримаютьскло, бо старі вже згнили, встановити і засклити другий комплект рам. Доки він міняє одні тріснуту шибку, він псує іншу. Другі рами треба теж засклити і підганять рубанком, бо вони розбухли і не стають до жодного вікна. Як результат маємо засклені рами, вставлені в вікна, але вних не співпадають кватирки. Провітрювати хату ніяк.
Під час вставляння шибок в другі рами було перепсовано значно більше скла аніж ми планували. Отож замінити ту шибку, що тріснула в процесі і засклити останнє вікно немає чим...
Ігор не впадає у розпач: він вставляє в останнє незасклене вікно кілька шматків скла, стикуючи їх максимально щільно, і їде купувати балон монтажної піни, а я тікаю світ за очі, аби не бачити, чим то закінчится.
В наш час аби втікти світ за очі достатно просто полізти в інтернет. Все! Мене нема. Я читаю щось дуже важливе, щось про що я думала прочитати останні два роки, але не мала на то часу.
Частина друга
Піною він задуває шпарини між зовнішніми віконними рамами і лутками, стики між шматками скла і тріщину. Піною він користується вперше отож вона витрачається в неймовірних кількостях.
Скло виглядає просто жахливо. Окрім задутої тріщини і стиків воно повнисттю заляпане піною.
Ну і звічайно в піні все, що тільки могло бути в тому числі Ігорчикова куртка і руки. І одного балону піни все одно не вистачило.
Вилізши зі світової павутини я починаю думати, що треба було таки не допускати Ігорчика до задування щілин. Я би не скзала, що мене якось вразило видовище. Результати були передбаченними: майже кожен, хто береться за задування щілин мотажною піною хватає потім незастиглу піну руками. Але спеціальної змивки для піни (а я попереджала!) Ігорчик не купив.
Я розглядаю заляпану куртку і бурчу арію на тему "варто передягатися, коли робиш ремонт". Після чого куртку оголошено робочою, а Ігор їде за наступним балоном піни.
У мене душевна травма: мені уявлялися акуратно засклені естетичні вікна, а бачу я бог зна що. Ігор певне радий, що зміг утікти за наступним балоном з піною.
Частина третя
Я дістаю слоїки з акріловими фарбами і починаю розмальовувати шибку задуту піною. Кольори вибрані холоді, але мені чомусь здається, що так тепліше...