таборовий summer (частина перша)
Якесь таке дивне відчуття... Пройшло всього кілька тижнів після завершення літніх таборів, а враження складається таке, ніби те все, було декілька років тому... Мабуть тому, що вперше мав таке напрочуд насичене пластовими таборами літо, бував у трьох географічно різних місцях, трьох різних товариствах, трьох зовсім різних ролях...
Почалось все з курінного табору... Вдруге наш табір проходив поблизу с. Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області. Місця тут просто неймовірної краси, один з наймальовничіших куточків Гуцульщини, саме її серце... Високі гори, стрімкі потоки водоспадів, працьовиті, талановиті і гостинні гуцули, і що притаманно цій території - відрізані від цивілізації колиби, розкидані поміж гір. В одній з таких колиб розміщувався наш старшинський штаб.
Минулого року нам вдалось побувати на г. Писаний Камінь, цього року, ми вже вдруге мандрували Сокільким хребтом, який тягнеться на відстані приблизно 15 км, між річками Рибницею та Черемошем від с.Соколівки до с.Великий Рожен.
Особливу увагу на хребті привертають мальовничі пісковикові скелі-останці, яких понад 20. Скелі здіймаються на висоту 20-40 м. На скелі Лисівський Камінь (Тутурівський Камінь) колись археологи навіть виявили петрогліфи - наскельні малюнки, викарбувані в стародавні часи.
Легенда табору хоча й не привязувалась до місця, проте теж була для багатьох новим відкриттям в історії військових формувань України.
Чорні Запорожці - така собі військова формація армії УНР, кінний дивізіон, що існував в 1918-1920 роках.
"Це був правдивий виліт соколів. Козаки в усьому чорному, з летючими в повітрі довгими шликами, викликали серед ворога переполох....”.
А ось спогад козака-чорношличника Лавра Кемпе з Володарки, що під Києвом: “Емблемою-відзнакою Першого кінного полку Чорних Запорожців був чорний прапор, на ньому - череп із двома кістками... - писав він. - На списах кіннотників - чорні прапорці. Ця відзнака символу смерти була і на шапках-мазепинках із чорними шликами. Девізом полку було: "Перемога або смерть!". Носієм цього кредо був у першу чергу наш командир полковник Петро Дяченко. Козацтво без застережень у цьому йому наслідувало.
Поява чорношличників перед ворогом сіяла переполох і (викликала) втечу... Не було пардону ворогам, як не чекав пардону чорношличник... Поява чорних списів, сіючи жах у лавах ворожих, удесятеро скріплювала сили наших знеможених частин - і перемога у великій більшості (боїв) була за нами...
Цією легендою, мандрівками, місцями відкривався мій - таборовий summer...
Фото: Петра Задорожного, Яреми Гриціва. Пластовий табір куреня ч. 73 ім. Івана Богуна,
"Чорні Запорожці"-2010 р.
Почалось все з курінного табору... Вдруге наш табір проходив поблизу с. Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області. Місця тут просто неймовірної краси, один з наймальовничіших куточків Гуцульщини, саме її серце... Високі гори, стрімкі потоки водоспадів, працьовиті, талановиті і гостинні гуцули, і що притаманно цій території - відрізані від цивілізації колиби, розкидані поміж гір. В одній з таких колиб розміщувався наш старшинський штаб.
Минулого року нам вдалось побувати на г. Писаний Камінь, цього року, ми вже вдруге мандрували Сокільким хребтом, який тягнеться на відстані приблизно 15 км, між річками Рибницею та Черемошем від с.Соколівки до с.Великий Рожен.
Особливу увагу на хребті привертають мальовничі пісковикові скелі-останці, яких понад 20. Скелі здіймаються на висоту 20-40 м. На скелі Лисівський Камінь (Тутурівський Камінь) колись археологи навіть виявили петрогліфи - наскельні малюнки, викарбувані в стародавні часи.
Легенда табору хоча й не привязувалась до місця, проте теж була для багатьох новим відкриттям в історії військових формувань України.
Чорні Запорожці - така собі військова формація армії УНР, кінний дивізіон, що існував в 1918-1920 роках.
"Це був правдивий виліт соколів. Козаки в усьому чорному, з летючими в повітрі довгими шликами, викликали серед ворога переполох....”.
А ось спогад козака-чорношличника Лавра Кемпе з Володарки, що під Києвом: “Емблемою-відзнакою Першого кінного полку Чорних Запорожців був чорний прапор, на ньому - череп із двома кістками... - писав він. - На списах кіннотників - чорні прапорці. Ця відзнака символу смерти була і на шапках-мазепинках із чорними шликами. Девізом полку було: "Перемога або смерть!". Носієм цього кредо був у першу чергу наш командир полковник Петро Дяченко. Козацтво без застережень у цьому йому наслідувало.
Поява чорношличників перед ворогом сіяла переполох і (викликала) втечу... Не було пардону ворогам, як не чекав пардону чорношличник... Поява чорних списів, сіючи жах у лавах ворожих, удесятеро скріплювала сили наших знеможених частин - і перемога у великій більшості (боїв) була за нами...
Цією легендою, мандрівками, місцями відкривався мій - таборовий summer...
Фото: Петра Задорожного, Яреми Гриціва. Пластовий табір куреня ч. 73 ім. Івана Богуна,
"Чорні Запорожці"-2010 р.