ніхто не напише про бабу Варку
а я пишу тільки правдиві історії, тому от:
в мого діда з Черкащини були старший брат і сестра. Брат Петро загинув на війні танкістом, а сестра Варвара не хотіла їхати в Німеччину на роботу, замість неї зголосився їх батько, там він і загинув , застрелений на якійсь залізничній станції. Війна закінчилась, Варка вийшла заміж за дядька, який стверджував, що він польського походження, тому все життя втовкмачував дітям, що їх мама мужичка, а вони - пани. Дітей в баби Варвари було п’ятеро. Доньки померли молодими, лишилося троє синів: Льоня, Міша і Гріша. Льоня Переїхав до Києва, а Міша і Гріша до райцентру - Монастирищ. Чоловік бабин помер і лишилася вона сама жити через дорогу від моїх діда з бабою. Щодня приходила до них і балакала з дідом на лавочці під хатою, а її маленький песик крутився під ногами. Ну, знаєте, як воно в нас на селах. З віком баба Варвара почала сильно хворіти, впала в маразм, лишатися в селі вже не могла. Син Гріша наполягав, щоб дідо, як брат, забрав її до себе. Бабця моя була проти - самі ж старі вже. Тоді бабу Варку взяв до себе син Міша. Наче й нормально вони там доглядали, але бабі постійно здавалось, що невістка хоче її отруїти. Бабу перевезли до сина Гріші. Гріша тримав її ізольовано на балконі, де вона і їла і випорожнювалась, жила в смороді та нелюдських умовах. Там вона померла більше року тому.
Вчора телефонувала бабця. Каже, що напередодні Гріша з жінкою приїхали в село в порожню хату баби Варвари, це типу Грішин спадок. Там вони переночували, а на ранок Гріші стало погано. Покликали за моєю бабусею, вона фельдшер. Поки прийшла, Гріша помер. В швидкій сказали, що розірвався тромб. Прямо там, у материній хаті.
А песика бабиного мій дідо забрав до себе.
в мого діда з Черкащини були старший брат і сестра. Брат Петро загинув на війні танкістом, а сестра Варвара не хотіла їхати в Німеччину на роботу, замість неї зголосився їх батько, там він і загинув , застрелений на якійсь залізничній станції. Війна закінчилась, Варка вийшла заміж за дядька, який стверджував, що він польського походження, тому все життя втовкмачував дітям, що їх мама мужичка, а вони - пани. Дітей в баби Варвари було п’ятеро. Доньки померли молодими, лишилося троє синів: Льоня, Міша і Гріша. Льоня Переїхав до Києва, а Міша і Гріша до райцентру - Монастирищ. Чоловік бабин помер і лишилася вона сама жити через дорогу від моїх діда з бабою. Щодня приходила до них і балакала з дідом на лавочці під хатою, а її маленький песик крутився під ногами. Ну, знаєте, як воно в нас на селах. З віком баба Варвара почала сильно хворіти, впала в маразм, лишатися в селі вже не могла. Син Гріша наполягав, щоб дідо, як брат, забрав її до себе. Бабця моя була проти - самі ж старі вже. Тоді бабу Варку взяв до себе син Міша. Наче й нормально вони там доглядали, але бабі постійно здавалось, що невістка хоче її отруїти. Бабу перевезли до сина Гріші. Гріша тримав її ізольовано на балконі, де вона і їла і випорожнювалась, жила в смороді та нелюдських умовах. Там вона померла більше року тому.
Вчора телефонувала бабця. Каже, що напередодні Гріша з жінкою приїхали в село в порожню хату баби Варвари, це типу Грішин спадок. Там вони переночували, а на ранок Гріші стало погано. Покликали за моєю бабусею, вона фельдшер. Поки прийшла, Гріша помер. В швидкій сказали, що розірвався тромб. Прямо там, у материній хаті.
А песика бабиного мій дідо забрав до себе.