Ви колись ходили так, щоб аж вітер в лице? Потоки невидимих сталевих мечів розсікали щоки і руки? Так щоб не було вибору: йти вперед, назад, вліво, вправо чи застоятися каменем на порозі невідкритих уявних дверей? Ходили?
Прив’язаним вільним стервом по краю карнизу, коли усе байдуже, але ще теплиться слово на ледь теплих устах і те слово потрійний ( Read more... )