Для того, кто умел верить. Побеждают любовью - я знаю, я помню...
[Перевод на русский]
Вы знаете, я очень люблю группу Flёur. Многим их творчество кажется слишком "бабским", как мне неоднократно говорили. Сколько раз я слышал "Фу, чувак, как ты можешь слушать такое", "что за ваниль и девичьи сопли", "что у нее с голосом", а также "и она же петь не умеет" и много-много других различных " приятностей ". Поэтому я долгие годы вообще скрывал свою безграничную любовь к этому коллективу, и сейчас мало с кем делюсь этой прекрасной музыкой - она слишком высокая, тонкая и чистая для того, чтобы какие-то мерзавцы обливали ее грязью. Но знаете, какое-то такое настроение сегодня, что я решил вам это рассказать. Потому что есть несколько направлений актуальных размышлений, которые я бы хотел озвучить.
Во-первых. У меня вопрос. Риторический, я не прошу объяснений, и так все понятно. Люди, чего вы так боитесь показать свою слабость? Ну прямо все у нас такие грубые, сильные и мужественные стали - что мужчины, что женщины... Я всё понимаю, война у нас, такая сложная ситуация в стране, модный радикализм... Но ведь и до этого была такая тенденция.
Все так хотят быть крутыми, что отказываются от огромных пространств чувственного опыта, загоняют себя в определенные рамки, ограничивают свои горизонты. А если ты на каждом шагу не трясешь х*ем (извините, ну образность у меня такая - имею в виду демонстрацию своей силы, грубости и крутизны), то ты лузер, за что тебя, слабую тварь, уважать. Здесь бывают разные вариации - от крайней степени "повернутости" и накопленных внутренних проблем до якобы нормальных персонажей, но таких, которые в некоторых моментах демонстрируют ту же тенденцию. Вот как с симпатией к Flёur. Целая куча моих знакомых категорически не воспринимают творчество этой группы, просто ставят бетонную стену между собой и этой музыкой, заявляя что это отвратительная попса. (Кстати, на тему стереотипа "тупости попсы" надо будет тоже как-то написать). Так вот. Но не все является таким, каким кажется на первый взгляд. Иногда, через определенные свои стереотипы и рамки в голове (а у кого их нет - все мы люди ...) мы видим всё не таким, какое оно есть, не замечаем глубины в непривычных для нас формах. Наш мир - это чудо, и здесь все очень непросто, а еще - ситуативно. Хотя иногда маленькие примеры в совершенно отстраненной теме являются хорошей моделью ситуаций в совсем других сферах, вплоть до глобальных процессов.
Что есть слабость и что есть силой? Могут ли они подменять друг друга? Может ли одно выдавать себя за другое? Казаться другим при невнимательном рассмотрении? Может ли сила на самом деле быть слабостью, а слабость силой? Как отличить их от ситуаций, когда сила действительно является силой, а слабость действительно слабостью? Не прячешься ли ты от своих слабостей, или признал ли ты их все, чтобы освободить себя из тех оков, которые как раз мешают тебе стать еще сильнее? Добавит ли тебе силы определенная слабость? Не надо отвечать - пойми только, можешь ли ты для себя ответить на все эти вопросы. Такие себе парадоксы ...
Сейчас мне трудно говорить о чем-то отстраненно от ситуации в Украине. Я, да и мы все, непосредственно находимся среди нее, даже если вы живете совсем в другой стране. Потому что дело не только в политике. Она просто поднимает давнишние вопросы, связанные с человечностью, добром и злом, демонстрирует актуальность моральных дилемм и иллюстрирует то, что до сих пор многие люди в нашем обществе не усвоили нравственные уроки, которые нам предоставляла госпожа История.
Я много думал над тем, что бы могло спасти нас сейчас от ситуации, в которой мы оказались - от вражды, от войны, от потерянных человеческих жизней, разрушенных городов и разбитых мечтаний. Метод силы, конечно, кажется разумным и единственно возможным в этой ситуации. Когда общество наконец поднимается и даёт отпор злодеям. И тем, кто манипулировал людьми, как марионетками (это само собой), но я даже больше сейчас о тех, кто подвергся пропаганде, начал совершать преступления и уверен в своей правоте, что может решать, кто достоин того, чтобы жить, а кто нет . Но знаете, чем опасен метод силы сейчас? Все это понимают по обе стороны баррикад. Если нормально уже разбираться с проблемой и всеми ее средоточиями и проявлениями, это приведет к мощной войне, в которой погибнет невероятное количество людей, если не вообще все. А пока что противостояние фактически является неофициальным, относительно скрытым, черные птицы войны еще не расправили свои крылья полностью.
Я не знаю, что можно сделать, чтобы избежать трагедии. Некоторым, кстати просто нравится сам процесс войны, они получают от него удовольствие. Поэтому очень трудно.
Когда твоя задача - не просто ликвидировать врага, а как бы пафосно это ни звучало, спасти его душу, сделать человеком, - методы силы не дадут никаких результатов. Мне вспоминается строчка из тех же Flёur, с которых я стартанул свои размышления - "Побеждают любовью. Я знаю, я помню ...". Это из тех ситуаций, когда слабость является огромной силой. Надо только чувствовать, как правильно ее применять, чтобы были результаты. А еще верить. Вера делает чудеса.
P.S. Ну вот, можете считать меня сумасшедшим :)) Но буду рад услышать ваши мысли. И завершим как раз прекрасной песней двух очень мудрых женщин.
Ви знаєте, я дуже люблю групу Flёur. Багато кому їх творчість видається занадто "бабською", як мені неодноразово казали. Скільки разів я чув "Фу, чувак, як ти можеш слухати таке", "що за ваніль та дівочі соплі", "що в неї з голосом", і навіть "та вона ж співати не вміє" і багато-багато інших різних "приємностей". Тому я довгі роки взагалі приховував свою безмежну любов до цього колективу, і зараз мало з ким ділюся цією прекрасною музикою - вона занадто висока, тонка і чиста для того, щоб якісь мерзотники обливали її брудом. Але знаєте, якийся такий настрій сьогодні, що я вирішив вам це розповісти. Бо є декілька напрямів актуальних роздумів, які я б хотів озвучити.
По-перше. В мене питання. Риторичне, я не прошу пояснень, й так усе зрозуміло. Люди, чого ви так боїтеся показати свою слабкість? Ну прямо усі в нас такі брутальні, сильні і мужні стали - що чоловіки, що жінки... Я усе розумію, війна в нас, така складна ситуація в країні, модний радикалізм. Але ж і до цього була така тенденція.
Усі так хочуть бути крутими, що відмовляються від величезних просторів чуттєвого досвіду, заганяють себе у певні рамки, обмежують свої горизонти. А якщо ти на кожному кроці не трясеш х*єм (вибачте, ну образність в мене така - маю на увазі демонстрацію своєї сили, брутальності і крутості), то ти лузер, за що тебе, слабку тварюку, поважати. Тут бувають різні варіації - від крайнього ступені "повернутості" і накоплених внутрішніх проблем до нібито нормальних персонажів, але таких, які в деяких моментах демонструють ту ж саму тенденцію. Ось як з симпатією до Flёur. Ціла купа моїх знайомих категорично не сприймають творчість цієї групи, просто ставлять бетонну стіну між собою і цією музикою, заявляючи що це огидна попса. (Доречі на тему стереотипу "тупості попси" треба буде теж якось написати). Так от. Не усе є таким, яким видається на перший погляд. Іноді, через певні свої стереотипи та рамки у голові (а в кого їх немає - усі ми люди...) ми бачимо усе не таким, яке воно є, не помічаємо глибини у незвичних для нас формах. Наш світ є дивом і тут усе дуже непросто, а ще ситуативно. Хотя іноді маленькі приклади у зовсім відстороненій темі є гарною моделлю ситуацій у різних сферах, аж до глобальних процесів.
Що є слабкістю і що є силою? Чи можуть вони підміняти одне одного? Чи може одне видавати себе за інше? Здаватися іншим при неуважному розгляді? Чи може сила насправді бути слабкістю, а слабкість силою? Як відрізнити їх від ситуацій, коли сила дійсно є силою, а слабкість дійсно є слабкістю? Чи не ховаєшся ти від своїх слабкостей, чи визнав ти їх усі, щоб звільнити себе з тих кайданів, що якраз заважають тобі стати ще сильнішим? Чи додасть тобі сили певна слабкість? Не треба відповіді - зрозумій тільки, чи зміг ти для себе відповісти на усі ці запитання. Такі собі парадокси...
Зараз мені важко говорити про щось відсторонено від ситуації в Україні. Я, та й ми усі, безпосередньо перебуваємо серед неї, навіть якщо ви живете зовсім у іншій країні. Бо справа не лише у політиці. Вона просто підіймає давнішні запитання, пов'язані з людяністю, добром і злом, демонструє актуальність моральних дилем і ілюструє те, що досі багато людей у нашому суспільстві не засвоїло моральні уроки, які нам надавала пані Історія.
Я багато думав над тим, що б могло врятувати нас зараз від ситуації, у якій ми опинилися - від ворожнечі, від війни, від загублених людських життів, зруйнованих міст і розбитих мрій. Метод сили, звичайно, видається найрозумнішим і єдиним можливим у цій ситуації. Коли суспільство нарешті піднімаються і дають відсіч злодіям. І тим, хто маніпулював людьми, мов маріонетками (це само собою), але я навіть більше зараз про тих, хто піддався пропаганді, почав коїти злочини і впевнений у своїй правоті, що може вирішувати, хто гідний того, щоб жити, а хто ні. Але знаєте, чим небезпечний метод сили зараз? Та усі це розуміють по обидві сторони барикад. Якщо нормально вже розбиратися з проблемою і усіма її осередками і проявами, це призведе до найпотужнішої війни, у якій загине неймовірна кількість людей, якщо не взагалі усі. А поки що протистояння фактично є неофіційним, відносно прихованим, чорні птахи війни ще не розправили свої крила повністю.
Я не знаю, що можна зробити, щоб уникнути трагедії. Декому, доречі просто подобається сам процес війни, вони отримують від нього насолоду. Тому дуже важко.
Коли твоя задача - не просто ліквідувати ворога, а, як би пафосно, це не звучало, врятувати його душу, зробити людиною, - методи сили не дадуть жодних результатів. Мені згадується рядок з тих же Flёur, з яких я стартанув свої роздуми - "Побеждают любовью. Я знаю, я помню...". Це з тих ситуацій, коли слабкість є величезною силою. Треба лише відчувати, як правильно її застосовувати, щоб були результати. А ще вірити. Віра робить дива.
P.S. Ну ось, можете вважати мене божевільним :)) Але буду радий почути ваші думки. І завершимо як раз прекрасною піснею двох дуже мудрих жінок.
Вы знаете, я очень люблю группу Flёur. Многим их творчество кажется слишком "бабским", как мне неоднократно говорили. Сколько раз я слышал "Фу, чувак, как ты можешь слушать такое", "что за ваниль и девичьи сопли", "что у нее с голосом", а также "и она же петь не умеет" и много-много других различных " приятностей ". Поэтому я долгие годы вообще скрывал свою безграничную любовь к этому коллективу, и сейчас мало с кем делюсь этой прекрасной музыкой - она слишком высокая, тонкая и чистая для того, чтобы какие-то мерзавцы обливали ее грязью. Но знаете, какое-то такое настроение сегодня, что я решил вам это рассказать. Потому что есть несколько направлений актуальных размышлений, которые я бы хотел озвучить.
Во-первых. У меня вопрос. Риторический, я не прошу объяснений, и так все понятно. Люди, чего вы так боитесь показать свою слабость? Ну прямо все у нас такие грубые, сильные и мужественные стали - что мужчины, что женщины... Я всё понимаю, война у нас, такая сложная ситуация в стране, модный радикализм... Но ведь и до этого была такая тенденция.
Все так хотят быть крутыми, что отказываются от огромных пространств чувственного опыта, загоняют себя в определенные рамки, ограничивают свои горизонты. А если ты на каждом шагу не трясешь х*ем (извините, ну образность у меня такая - имею в виду демонстрацию своей силы, грубости и крутизны), то ты лузер, за что тебя, слабую тварь, уважать. Здесь бывают разные вариации - от крайней степени "повернутости" и накопленных внутренних проблем до якобы нормальных персонажей, но таких, которые в некоторых моментах демонстрируют ту же тенденцию. Вот как с симпатией к Flёur. Целая куча моих знакомых категорически не воспринимают творчество этой группы, просто ставят бетонную стену между собой и этой музыкой, заявляя что это отвратительная попса. (Кстати, на тему стереотипа "тупости попсы" надо будет тоже как-то написать). Так вот. Но не все является таким, каким кажется на первый взгляд. Иногда, через определенные свои стереотипы и рамки в голове (а у кого их нет - все мы люди ...) мы видим всё не таким, какое оно есть, не замечаем глубины в непривычных для нас формах. Наш мир - это чудо, и здесь все очень непросто, а еще - ситуативно. Хотя иногда маленькие примеры в совершенно отстраненной теме являются хорошей моделью ситуаций в совсем других сферах, вплоть до глобальных процессов.
Что есть слабость и что есть силой? Могут ли они подменять друг друга? Может ли одно выдавать себя за другое? Казаться другим при невнимательном рассмотрении? Может ли сила на самом деле быть слабостью, а слабость силой? Как отличить их от ситуаций, когда сила действительно является силой, а слабость действительно слабостью? Не прячешься ли ты от своих слабостей, или признал ли ты их все, чтобы освободить себя из тех оков, которые как раз мешают тебе стать еще сильнее? Добавит ли тебе силы определенная слабость? Не надо отвечать - пойми только, можешь ли ты для себя ответить на все эти вопросы. Такие себе парадоксы ...
Сейчас мне трудно говорить о чем-то отстраненно от ситуации в Украине. Я, да и мы все, непосредственно находимся среди нее, даже если вы живете совсем в другой стране. Потому что дело не только в политике. Она просто поднимает давнишние вопросы, связанные с человечностью, добром и злом, демонстрирует актуальность моральных дилемм и иллюстрирует то, что до сих пор многие люди в нашем обществе не усвоили нравственные уроки, которые нам предоставляла госпожа История.
Я много думал над тем, что бы могло спасти нас сейчас от ситуации, в которой мы оказались - от вражды, от войны, от потерянных человеческих жизней, разрушенных городов и разбитых мечтаний. Метод силы, конечно, кажется разумным и единственно возможным в этой ситуации. Когда общество наконец поднимается и даёт отпор злодеям. И тем, кто манипулировал людьми, как марионетками (это само собой), но я даже больше сейчас о тех, кто подвергся пропаганде, начал совершать преступления и уверен в своей правоте, что может решать, кто достоин того, чтобы жить, а кто нет . Но знаете, чем опасен метод силы сейчас? Все это понимают по обе стороны баррикад. Если нормально уже разбираться с проблемой и всеми ее средоточиями и проявлениями, это приведет к мощной войне, в которой погибнет невероятное количество людей, если не вообще все. А пока что противостояние фактически является неофициальным, относительно скрытым, черные птицы войны еще не расправили свои крылья полностью.
Я не знаю, что можно сделать, чтобы избежать трагедии. Некоторым, кстати просто нравится сам процесс войны, они получают от него удовольствие. Поэтому очень трудно.
Когда твоя задача - не просто ликвидировать врага, а как бы пафосно это ни звучало, спасти его душу, сделать человеком, - методы силы не дадут никаких результатов. Мне вспоминается строчка из тех же Flёur, с которых я стартанул свои размышления - "Побеждают любовью. Я знаю, я помню ...". Это из тех ситуаций, когда слабость является огромной силой. Надо только чувствовать, как правильно ее применять, чтобы были результаты. А еще верить. Вера делает чудеса.
P.S. Ну вот, можете считать меня сумасшедшим :)) Но буду рад услышать ваши мысли. И завершим как раз прекрасной песней двух очень мудрых женщин.
Ви знаєте, я дуже люблю групу Flёur. Багато кому їх творчість видається занадто "бабською", як мені неодноразово казали. Скільки разів я чув "Фу, чувак, як ти можеш слухати таке", "що за ваніль та дівочі соплі", "що в неї з голосом", і навіть "та вона ж співати не вміє" і багато-багато інших різних "приємностей". Тому я довгі роки взагалі приховував свою безмежну любов до цього колективу, і зараз мало з ким ділюся цією прекрасною музикою - вона занадто висока, тонка і чиста для того, щоб якісь мерзотники обливали її брудом. Але знаєте, якийся такий настрій сьогодні, що я вирішив вам це розповісти. Бо є декілька напрямів актуальних роздумів, які я б хотів озвучити.
По-перше. В мене питання. Риторичне, я не прошу пояснень, й так усе зрозуміло. Люди, чого ви так боїтеся показати свою слабкість? Ну прямо усі в нас такі брутальні, сильні і мужні стали - що чоловіки, що жінки... Я усе розумію, війна в нас, така складна ситуація в країні, модний радикалізм. Але ж і до цього була така тенденція.
Усі так хочуть бути крутими, що відмовляються від величезних просторів чуттєвого досвіду, заганяють себе у певні рамки, обмежують свої горизонти. А якщо ти на кожному кроці не трясеш х*єм (вибачте, ну образність в мене така - маю на увазі демонстрацію своєї сили, брутальності і крутості), то ти лузер, за що тебе, слабку тварюку, поважати. Тут бувають різні варіації - від крайнього ступені "повернутості" і накоплених внутрішніх проблем до нібито нормальних персонажів, але таких, які в деяких моментах демонструють ту ж саму тенденцію. Ось як з симпатією до Flёur. Ціла купа моїх знайомих категорично не сприймають творчість цієї групи, просто ставлять бетонну стіну між собою і цією музикою, заявляючи що це огидна попса. (Доречі на тему стереотипу "тупості попси" треба буде теж якось написати). Так от. Не усе є таким, яким видається на перший погляд. Іноді, через певні свої стереотипи та рамки у голові (а в кого їх немає - усі ми люди...) ми бачимо усе не таким, яке воно є, не помічаємо глибини у незвичних для нас формах. Наш світ є дивом і тут усе дуже непросто, а ще ситуативно. Хотя іноді маленькі приклади у зовсім відстороненій темі є гарною моделлю ситуацій у різних сферах, аж до глобальних процесів.
Що є слабкістю і що є силою? Чи можуть вони підміняти одне одного? Чи може одне видавати себе за інше? Здаватися іншим при неуважному розгляді? Чи може сила насправді бути слабкістю, а слабкість силою? Як відрізнити їх від ситуацій, коли сила дійсно є силою, а слабкість дійсно є слабкістю? Чи не ховаєшся ти від своїх слабкостей, чи визнав ти їх усі, щоб звільнити себе з тих кайданів, що якраз заважають тобі стати ще сильнішим? Чи додасть тобі сили певна слабкість? Не треба відповіді - зрозумій тільки, чи зміг ти для себе відповісти на усі ці запитання. Такі собі парадокси...
Зараз мені важко говорити про щось відсторонено від ситуації в Україні. Я, та й ми усі, безпосередньо перебуваємо серед неї, навіть якщо ви живете зовсім у іншій країні. Бо справа не лише у політиці. Вона просто підіймає давнішні запитання, пов'язані з людяністю, добром і злом, демонструє актуальність моральних дилем і ілюструє те, що досі багато людей у нашому суспільстві не засвоїло моральні уроки, які нам надавала пані Історія.
Я багато думав над тим, що б могло врятувати нас зараз від ситуації, у якій ми опинилися - від ворожнечі, від війни, від загублених людських життів, зруйнованих міст і розбитих мрій. Метод сили, звичайно, видається найрозумнішим і єдиним можливим у цій ситуації. Коли суспільство нарешті піднімаються і дають відсіч злодіям. І тим, хто маніпулював людьми, мов маріонетками (це само собою), але я навіть більше зараз про тих, хто піддався пропаганді, почав коїти злочини і впевнений у своїй правоті, що може вирішувати, хто гідний того, щоб жити, а хто ні. Але знаєте, чим небезпечний метод сили зараз? Та усі це розуміють по обидві сторони барикад. Якщо нормально вже розбиратися з проблемою і усіма її осередками і проявами, це призведе до найпотужнішої війни, у якій загине неймовірна кількість людей, якщо не взагалі усі. А поки що протистояння фактично є неофіційним, відносно прихованим, чорні птахи війни ще не розправили свої крила повністю.
Я не знаю, що можна зробити, щоб уникнути трагедії. Декому, доречі просто подобається сам процес війни, вони отримують від нього насолоду. Тому дуже важко.
Коли твоя задача - не просто ліквідувати ворога, а, як би пафосно, це не звучало, врятувати його душу, зробити людиною, - методи сили не дадуть жодних результатів. Мені згадується рядок з тих же Flёur, з яких я стартанув свої роздуми - "Побеждают любовью. Я знаю, я помню...". Це з тих ситуацій, коли слабкість є величезною силою. Треба лише відчувати, як правильно її застосовувати, щоб були результати. А ще вірити. Віра робить дива.
P.S. Ну ось, можете вважати мене божевільним :)) Але буду радий почути ваші думки. І завершимо як раз прекрасною піснею двох дуже мудрих жінок.
Click to view