Порівняння у публічному та приватному просторі
До думок з приводу дискретного й континуального у соціальному житті частина два. ( частина перша)
Спс та дяк за надихання ЮС і АГ
У публічному житті порівняння легалізоване, інституціоналізоване (експертизи, оцінки, атестації, рейтинги, ієрархії, премії, заохочення, змагання, конкурси, вибори тощо), проводиться не часто, проте за потреби.
І, що цікаво, досить часто мімікрує під есенціалістські, абсолютистські твердження.
Напр., ідея відсоткових співвідношень оцінок та суть балів у ЗО сприймається та видається як абсолютна (типу температури), а не відносна позиція на шкалі - ось набрав і маєш, таким ти є і знання твоє...
У викладанні, зокрема за попередньої системи оцінювання, студентська група майже автоматично у голові викладацькій вишиковується у рейтинг і оцінка ставиться "на фоні інших". І навіть за умов кредитно-модульної, що спричинює суттєві труднощі, коли сума балів, як не крути, не підходить.
Зрештою, ми не тримаємо в голові, що володар Гран-прі мав слабших суперрниць/ків, тож за інших умов її/його перемога не гарантована. Ми просто пишаємося чи вшановуємо володарів Гран-прі усе їх життя, вказуючи серед заслуг і регалій як абсолютне лідерство у певній галузі.
Цим кульбітом соціального сприйняття майстерно користаються численні рейтинги сучасності "кращий підприємець", "кращий голос", "краща талія" вимінюючи за немалі гроші магічні перші місця та звання із більшим чи меншим статусом, але все ж незнижуваним залишком символічного капіталу.
Бути оціненою/им - дороге задоволення. Окрім вартості методик, сам процес скоріше травмує нас - навіть виграний конкурс вартує багатьох нервів, крові, поту, інших рідин. Особливо дратує програшне порівняння. Часто програючи не так робимо висновки: треба працювати більше, або оточення, щоби відтінювали вигідніше - як оскаржуємо з таким завзяттям, мов не оцінку, а діагноз отримали, сюди ж приплітається і боротьба за добре ім'я, незаплямовану честь.
Варто зауважити принагідно, що вибрані "як менше лихо" тут же починають вважати себе "дарованим народу благом" і почуваються обранцями долі etc
А ось у деяких видах спорту та соц.змаганнях здобутий статус потрібно постійно підтримувати. Тож його відносність, досяжність, а не іманентність стає очевиднішою.
Все, здається, навпаки у приватному житті. Із першої миті появи на світі хто частіше, хто рідше, а хто щосекундно воліємо чути/ мимоволі промовляємо порівняльні присуди - найкрасивіший на всьому світі, найрозумніша з усіх, найспритніша во віки вічні, найніжніший, як тільки можна помислити, зугарнішого нема, кохаю найпалкіше у житті, ненавиджу, як ніколи, зробила найкращий вибір, приготував найсмачніші голубці тощо. Такі вердикти нам легко даються, беруться на віру і не оскаржуються, не піддаються процедурам незалежної експертизи, фальсифікації, деконструкції, їх базою порівняння мало хто переймається.
Водночас вони ґрунтуються не на індексах та шкалах, складних системах валідизації, а на конкретних почуттях, явищах, станах, напр., різкого піднесення настрою і всіх членів при зустрічі чи приємної наповненості шлунку після трапези.
Але, погодьтеся, зізнання на кшталт того, що "Од Ваших доторків приємне тепло розлилося по тілу, аж у сон поринав, синців після процедур я не мав, загалом стан задовільний. Трохи лякає невідомість та ймовірність того, що наступний масаж буде гірше Вашого" звучить слабше за запевнення типу "Ніколи вже не зустріну більше таку як Ви" цукерки, квіти і далі за текстом.
Спс та дяк за надихання ЮС і АГ
У публічному житті порівняння легалізоване, інституціоналізоване (експертизи, оцінки, атестації, рейтинги, ієрархії, премії, заохочення, змагання, конкурси, вибори тощо), проводиться не часто, проте за потреби.
І, що цікаво, досить часто мімікрує під есенціалістські, абсолютистські твердження.
Напр., ідея відсоткових співвідношень оцінок та суть балів у ЗО сприймається та видається як абсолютна (типу температури), а не відносна позиція на шкалі - ось набрав і маєш, таким ти є і знання твоє...
У викладанні, зокрема за попередньої системи оцінювання, студентська група майже автоматично у голові викладацькій вишиковується у рейтинг і оцінка ставиться "на фоні інших". І навіть за умов кредитно-модульної, що спричинює суттєві труднощі, коли сума балів, як не крути, не підходить.
Зрештою, ми не тримаємо в голові, що володар Гран-прі мав слабших суперрниць/ків, тож за інших умов її/його перемога не гарантована. Ми просто пишаємося чи вшановуємо володарів Гран-прі усе їх життя, вказуючи серед заслуг і регалій як абсолютне лідерство у певній галузі.
Цим кульбітом соціального сприйняття майстерно користаються численні рейтинги сучасності "кращий підприємець", "кращий голос", "краща талія" вимінюючи за немалі гроші магічні перші місця та звання із більшим чи меншим статусом, але все ж незнижуваним залишком символічного капіталу.
Бути оціненою/им - дороге задоволення. Окрім вартості методик, сам процес скоріше травмує нас - навіть виграний конкурс вартує багатьох нервів, крові, поту, інших рідин. Особливо дратує програшне порівняння. Часто програючи не так робимо висновки: треба працювати більше, або оточення, щоби відтінювали вигідніше - як оскаржуємо з таким завзяттям, мов не оцінку, а діагноз отримали, сюди ж приплітається і боротьба за добре ім'я, незаплямовану честь.
Варто зауважити принагідно, що вибрані "як менше лихо" тут же починають вважати себе "дарованим народу благом" і почуваються обранцями долі etc
А ось у деяких видах спорту та соц.змаганнях здобутий статус потрібно постійно підтримувати. Тож його відносність, досяжність, а не іманентність стає очевиднішою.
Все, здається, навпаки у приватному житті. Із першої миті появи на світі хто частіше, хто рідше, а хто щосекундно воліємо чути/ мимоволі промовляємо порівняльні присуди - найкрасивіший на всьому світі, найрозумніша з усіх, найспритніша во віки вічні, найніжніший, як тільки можна помислити, зугарнішого нема, кохаю найпалкіше у житті, ненавиджу, як ніколи, зробила найкращий вибір, приготував найсмачніші голубці тощо. Такі вердикти нам легко даються, беруться на віру і не оскаржуються, не піддаються процедурам незалежної експертизи, фальсифікації, деконструкції, їх базою порівняння мало хто переймається.
Водночас вони ґрунтуються не на індексах та шкалах, складних системах валідизації, а на конкретних почуттях, явищах, станах, напр., різкого піднесення настрою і всіх членів при зустрічі чи приємної наповненості шлунку після трапези.
Але, погодьтеся, зізнання на кшталт того, що "Од Ваших доторків приємне тепло розлилося по тілу, аж у сон поринав, синців після процедур я не мав, загалом стан задовільний. Трохи лякає невідомість та ймовірність того, що наступний масаж буде гірше Вашого" звучить слабше за запевнення типу "Ніколи вже не зустріну більше таку як Ви" цукерки, квіти і далі за текстом.