ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО В СТАВЛЕННI ДО ЦЕРКОВ I ДУХОВЕНСТВА часть 1
I.I.ЛИМАН
В iсторичнiй лiтературi досі продовжують iснувати двi протилежнi точки зору на релiгiйнiсть запорозького козацтва. Згiдно з першою, козаки розглядаються як за-хисники православної вiри, глибоко релiгiйнi люди. Згiдно з другою точкою зору, запорож-цi бу-ли "людьми без вiри", "єретичими синами". Такi розбiжностi оцiнок значною мiрою обу-мовленi тим, що в ментальностi козакiв тiсно переплелися елементи ортодоксального православ'я, варiанту християнства, як його розумiло населення Лiвобережної України, а також оригiнального свiтосприймання, що виникло в самому козацькому середовищi. Важ-ливою складовою частиною ментальностi запорожцiв було їхнє ставлення до релi-гiй-них споруд i духовних осiб, яке i стало предметом даного дослiдження.
Для ментальностi запорожцiв було досить характерним легковажне ставлення до гро-шей, до багатства. Можна погодитися зi словами Бернарда Коннора про те, що козаки були людьми "широкої душi, їм властива велика зневага до скупостi" [24;330]. Запорожцi постiйно вiдчували небезпеку з боку сусiдiв, були готовi в будь-який момент втратити не лише майно, а навiть i життя. З iншого боку, участь в походах, напади на володiння та-тар i полякiв, а також велике природне багатство запорозької землi давали козацтву мож-ливiсть досить швидкого збагачення.
Для козакiв було характерне досить своєрiдне ставлення до церкви i розумiння спо-со-бу поведiнки, який давав можливiсть замолити грiхи i отримати порятунок. Запо-рож-цi, чий життєвий уклад i звичаї багато в чому не вiдповiдали вимогам православ'я до пра-ве-д-никiв, вважали одним iз шляхiв до очищення щедрiсть щодо церков i духов-них осiб. Так, на піснiй тріодi, що була подарована храму святих апостолiв Петра i Павла козаком Iаковом Павловим Даниленком, написано, що вона "куплена... заради спасiння i одпущення грiхiв" [19;24]. З деяким перебiльшенням казав про цю особли-вiсть мен-таль-ностi запорожцiв П.Кулiш: "Нажите вбивствами багатство розбiйники роздавали бiдним або вiддавали на Божi церкви, у видах спасiння душi своєї, приголом-шеної тра-гiчними подiями" [13;120].
Для деяких запорожцiв було характерним i розумiння подаянь на церкви як покуту-вання невеликих провин i дозвiл на здiйснення їх у майбутньому. Бiльше сторiччя се-ред населення Нiкополя зберiгалася легенда, записана Я.П.Новицьким у 1894 р.: "В Нi-ко-по-лi було роздолля велике, був торжок, були шинки, пивча, попи, музики. Оце як набрид-не якому козаковi сидiти у Сiчi, то вiн одпроситься у кошового i гайда в Нiко-поль гу-лять. На другий день iде козак до церкви, одслуже молебен i каже поповi: "Ну, пан отець, Боговi - Богове, а Кесарю - Кесареве!" Викине на тарiлку червонця i упьять до Микити пить, гулять" [25;36].
В дiях козакiв була ще одна особливiсть: вони любили прикрашати свої церкви, їм подобалось "благолєпiє церковне" [30;26]. До того ж, велика частина запорожцiв, не маючи дружин i дiтей, прагнула залишити пам'ять про себе, для чого i дарувала перед смертю на церкву коштовнi релiквiї, якi повиннi були нагадувати про свого колишнього господаря, тим бiльше, що на них мiстились написи з iменами жертвувачiв. Деякi коза-ки жертвували на храми Божi "непрестанно трублячи перед собою... трубою", тобто роз-по-вiда-ючи всiм про свiй вчинок, що, на думку священикiв, "яко християнину чинити i iн-шим дозволяти непотрiбно" [43;6369].
Запорозьке керiвництво, особливо в перiод Нової Сiчi, прагнуло зберегти свою авто-номiю у вирiшеннi релiгiйних питань, що стосувались Вольностей Запорозьких. Досяг-ненню цiєї мети сприяли тi щедрi дари, якi запорожцi постiйно давали на церкви i на утримання духовенства. Матерiально зацiкавленi в пiдтримцi дружнiх стосункiв iз Запо-розьким Вiйськом, духовнi особи, в тому числi i київськi митрополити, досить помiр-ко-вано ставились до управлiння Кошем церковною справою на Запорожжi.
В силу вищеперелiчених обставин запорожцi були щедрими жертвувачами на храми Божi i на утримання духовенства. Знаючи це, до Запорозьких Вольностей щороку при-хо-дила для збирання милостинi велика кiлькiсть ченцiв не лише з росiйських i україн-сь-ких, а й iз закордонних монастирiв. Зупинимось на кiлькостi духовних осiб, що прихо-дили до Запорожжя, на процедурi збирання милостинi i на сумах, що вивозили з тери-то-рiї Вольностей духовнi особи як пожертвування вiд козацтва.
В 1763-1765 рр. на Запорожжi перебував iєромонах Софiйського монастиря Рафаїл. Там вiн зустрiв таку кiлькiсть духовних осiб, що писав у листi до кафедрального писаря Iакова Воронковського: "А прошаков як Бог зродив зо всього свiта" [15;10].
Про кiлькiсть духовних осiб, що перебували на Запорожжi у справах збирання мило-с-тинi, яскраво свiдчить i лист iєромонаха Iоаникiя Венерацького до iгумена Києво-Ви-ду-би-цького монастиря, датований 2 червня 1751 р. В цей час лише на Сiчi перебували "про-сителi" з багатьох єпархiй, а саме: з Київської, Чернiгiвської, Бiлгородської, Пере-яс-ла-вської та деяких iнших. Характерно, що з багатьох монастирiв приїжджало не по однiй, а до десяти духовних осiб. Так, з Полтавського монастиря на Сiчi одночасно перебували iєромонах, диякон, ченець; з Домницького, Сумського, Гадяцького, Соро-чинського, Скельського, Мовнинського, Медведiвського i Онуфрiївського монастирiв приїхали iгумени, а при них братiї вiд п'яти до десяти чоловiк. В той же час на Сiчi перебувало i дев'ять ченцiв з Земель Вiйська Донського. Сам iєромонах Iоаникiй на-дiс-лав прохання до iгумена свого монастиря, щоб той направив йому для допомоги в зби-раннi милостинi iєромонаха i ченця [43;6989]. Таким чином, навiть якщо припустити, що в перiод, коли на Сiчi перебував iєромонах Iоаникiй, прибулих за милостинею духо-вних осiб було дещо бiльше, нiж в iншi часи, наведенi данi дають уяву про велику кiль-кiсть "прошакiв", якi щорiчно перебували на Запорожжi.
Серед документiв, що стосуються збирання милостинi, знаходяться повiдомлення про перебування на Запорожжi в рiзнi роки ченцiв з Софiйського [15], Литовського [46;1080], Києво-Видубицького монастирiв [45;1], Решетилiвської Свято-Успенської церкви [18;292], Полтавського [32;64-65], Ново-Спаського [46;1138], Пустинно-Мед-ведiв-ського монастирiв [44], Київського скитка [48;177] та багатьох iнших мiсць [48;166,177].
А.Скальковський, який мав можливiсть ознайомитися з великою кiлькiстю докумен-тiв Запорозького Коша, писав, що серед них вiн не знайшов нiякої переписки перiоду царствування Петра III, окрiм кiлькох паспортiв, виданих iнокам Свято-Афонської гори i росiйських монастирiв, якi вiдвiдували Запорожжя для збирання подаянь на церковнi споруди [27;346].
Духовнi особи приїжджали на Запорожжя для збирання милостинi на досить трива-лий час. Так, iєромонах i iєродиякон Золотоніського монастиря перебували на Сiчi бiль-ше року [43;6989]; iєромонах Софiйського монастиря Рафаїл - майже два роки [15]; че-нець Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря - два рази майже по року [32;V]. Iнколи керiвництво монастирiв заохочувало своїх ченцiв подовгу залишатися на Запо-рож-жi, i навiть пропонувало їм заводити там скити [15;15], щоб "церквi прибуток зро-бити" [15;23].
Пiд час перебування на Запорожжi духовнi особи служили в церквах, "на процесiї євангелiї двигали" [15;10], ходили з просфорою по куренях, розповiдали козакам про тяжкий матерiальний стан їхнiх обителів i про мету, заради якої вони збирають грошi.
Для того, щоб отримати якомога бiльшу суму подаянь, ченцi з одного монастиря одночасно перебували в рiзних мiсцях Запорожжя. Iнколи виникали ситуацiї, коли один з таких священикiв вiдвiдував слободу, а напередоднi там вже побував iнший. Iєромонах Рафаїл скаржився на це: "Нам i так, де не пiдемо, сю вiдповiдь спiвають, що вже на Софiйський монастир ми вже i давали i справляли" [15;14]. Ченцi їздили для збирання ми-лостинi i по козацьких зимiвниках [15;10], так що пiсля тривалого перебування на Запорожжi мали вже "самi майже надiйнiшi мiсця" [15;10], де козаки з великим бажан-ням подавали на святi обителi. Для того, щоб знайти такi мiсця i зiбрати якомога бiль-ше подаянь, ченцям давалась така рекомендацiя: "Всi мiсця там вiдвiдайте i одного без вiдвi-дання не залишайте" [15;15].
В результатi такої дiяльностi на Запорожжi збирались великi подаяння. Ченцi Хрес-то-воздвиженського монастиря, якi "приїжджали на одних пустих глабцях i парою ко-ней", вивезли з Сiчi, крiм значної грошової суми - 450 карбованцiв, - ще й 16 коней, во-лiв, рибу, сiль, велику кiлькiсть тканини, саф'яну i мiшин [32;64-66]. Протоiєрей Ре-ше-ти-лiвської Свято-Успенської церкви Iоан Златоржевський зiбрав лише в Новому Ко-да-ку бiльше 30 карбованцiв [18;292]. Золотоніськi iєромонах i iєродиякон за рiк пе-ре-бу-вання на Сiчi "крiм iншої здобичi, бiльше ста карбованцiв здобули" [43;6989]. За той же час полтавськими ченцями було зiбрано двiстi карбованцiв [43;6989]. Iєромонах Рафаїл, який постiйно скаржився на те, що "на здобич дуже у нас тепер не корисно: вiйсько то поскудiло, то зубожiло" [15;10], зiбрав на Запорожжi достатньо грошей, аби на них об-би--ти мiддю церковнi макiвки [15;23]. Значну кiлькiсть грошей прибулi за милостинею чен-цi отримували i пiсля смертi деяких козакiв: таким способом диякон Святковський отри-мав на свiй монастир 100 карбованцiв, iєромонах Пафнутiй -10 карбованцiв, iєро-ди-я-кон Iоасаф - 6 карбованцiв, а "рукопокладений кухар" Леонiд - 3 карбованцi [32;29].
Керiвництво монастирiв нагороджувало ченцiв за таку милостиню, зiбрану на Запо-ро-жжi. Так, iгумен Хрестовоздвиженського монастиря призначив прибулих iз Сiчi iєро-мо-наха Пафнутiя уставщиком, незважаючи на його "до того крайню нездiбнiсть" з при-чи-ни картавостi; iєродиякона - писарем, а "рукопокладеного кухаря" Леонiда - горiлоч-ним шафарем, доручивши його контролю всi монастирськi шинки [32;66]. Київський митрополит Арсенiй Могилянський, вiдчуваючи потребу в грошах для розпочатої ним капiтальної перебудови в кафедральному монастирi, направляв iєромонахiв для збиран-ня пожертвувань, i по мiрi їх повернення призначав на керiвнi посади в монастирях Лiвобе-реж-ної України. Таке мiсце було приготоване i для iєромонаха Рафаїла, що був на Запо-рож-жi на чолi мiсiї ченцiв Софiйського монастиря [15;3].
В деяких випадках керiвництво церков присилало священикiв з листом до Коша, в якому мiстилось прохання стати ктиторами i надати кошти на пiдтримку, перебудову або будiвництво церкви [42;117]. Козацтво виконувало такi прохання, i за кошти Вiйсь-ка бу-ло побудовано i вiдремонтовано цiлий ряд церков як на Запорожжi, так i за його межа-ми. Лише за кошти кошового отамана П.I.Калнишевського було побудовано в 1763-1767 рр. Лохвицьку соборну церкву [48;142]; в 1764 р. - Покровську церкву в Ромнах [47]; Свя-то-Георгiївську церкву в селi Петрикiвцi [19;331]; церкву святої Трiйцi у Пустовойтiвцi [4;215-216]; в 1774 р. було закiнчено спорудження великої брами, кам'-яної церкви i дзвi-ницi в Києво-Межигiрському монастирi [9;3]. Вiйськовий суддя Ва-силь Тимофiйович збу-дував на власнi кошти i утримував церкву Пантелеймона в Києвi [4;216].
Запорожцi робили коштовнi внески на користь монастирiв i церков, що знаходились за межами Вольностей. Так, П.I.Калнишевський послав чашi, дискоси, звіздицi в цер-кву Гроба Господня в Iєрусалимi; Межигiрському монастирю була подарована Федором Лан-тухом книга Мiнеї, козаками Сафроном i Тимофiєм Острими два срiбних хреста, кошо-вим Iваном Бiлецьким i козаком Василем два срiбних напрестольних хреста, тощо [37;260].
Подаяння, що козаки давали на запорозькi церкви, були ще бiльш щедрими, нiж отри-муванi духовними особами монастирiв i церквами поза межами Вольностей. Крiм того, що за рахунок Вiйська були збудованi майже всi запорозькi церкви, козаками була пода-ро-вана i значна кiлькiсть релiгiйних книг, iкон, хрестiв, золотих сосудiв i багато iн-шого для своїх храмiв Божих. У багатьох козацьких церквах, що збереглися до XIX ст., Д.I.Яво-рницьким, Г.П.Надхiним та iншими дослiдниками були знайденi предмети, що запорожцi пожертвували на храми Божi [23; 55.37; 273-287.36; 46-56]. Козаки особливо пiклувалися про оздоблення сiчової Покровської церкви. Збудована вiдразу пiсля засну-вання Нової Сiчi, ця церква ззовнi мала досить небагатий вигляд [32;6]. Пiд час її будiв-ництва запорожцi, не маючи коштiв на його завершення, навiть звернулися до iмпера-трицi з проханням надати кошти на покриття храму Божого залiзом i на пла-тню майст-рам. Проте, в часи iснування Нової Сiчi Покровська церква стала володiти чималими матерiальними цiнностями. В 1747 р. за кошти Вiйська Запорозького для ci-чо-вої церкви була виготовлена iкона з вмонтованим кипарисовим хрестом, який мiстив частину дере-ва, на якому був розп'ятий Iiсус Христос, про що говорилось в написi пiд хрестом [36;47]. У 1762 р. за вiйськовий кошт в Глуховi було виготовлено срiбне пані-кадило для сiчової церкви, на що було витрачено 3000 карбованцiв. Вiйськова старши-на, враховую-чи "чималу суму", навiть просила гетьмана Розумовського надати для пере-возки паніка-дила на Сiч до десяти озброєних козакiв [31;326]. У 1774 р. запорожцi виго-то-вили для начальника сiчової церкви Володимира Сокальського коштовну митру i на-пе-рсний хрест [37;259]. У квiтнi 1775 р. кошове керiвництво звернулось до архiмандрита Києво-Печерської Лаври Зосима за допомогою у виготовленнi для сiчової церкви золо-тих сосу-дiв "на зразок iснуючих в Києво-Печерськiй Лаврi самою витонченою роботою виро-бле-нi" [48;3]. На початку 70-х рр. XVIII ст. козаки навiть планували побудувати за-мiсть ста-рої дерев'яної кам'яну сiчову церкву, проте лiквiдацiя в 1775 р. самої Сiчi пере-шко-дила цим намiрам. Про дари, якi запорозькi козаки принесли до сiчової церкви, Ми-кита Корж згадував так: "Iз козакiв... багато хто... прикрашав церковнi iкони, iсправ-ляв бага-тi хорогви i хрести, збагачув ризничнi утварi i церковнi св(ятi - I.Л.) сосуди коштовни-ми камiннями i прекрасними виробами так, що у всiй Росiї навряд чи де риз-ниця має пере-вагу Запорозької ризницi i достатку церковного на кошт казни, тобто гро-шової су-ми" [30;26]. Гавриїл до опублiкованого ним "Устного повествования Коржа" до-дав спи-сок ре-чей, якi знаходились в Покровськiй ризницi [30;57]. Вiн дає уявлення про щед-рiсть запо-рожцiв до свого головного храму. Про багатство Покровської церкви свiд-чить i розповiдь про її пограбування донськими козаками пiд час руйнування Пiдпiль-ненсь-кої Сiчi [20; 30-31].
Досить показово, що запорозьке козацтво було щедрим не лише по вiдношенню до церков i духовних осiб, а i до жебракiв, яких на Запорожжi була "невiрогiдна кiлькiсть" [32;11]. Козаки давали їм "щедрою рукою" великi грошi, "хоча те коштувало їм досить таки недешево" [32;11].
Запорожцi досить оригiнально ставилися до церковних споруд i до виконання пра-вил поведiнки в храмах Божих. Жертвуючи великi кошти на церкви, козаки iнколи вва-жали за можливе вiльно поводити себе в Божих храмах, порушуючи загальноприйнятi норми.
Церкви на Запорожжi служили, мiж iншим, мiсцем, перед яким i в якому козаки проводили свої ради. Тут проходило обрання запорозького керiвництва, зустрiчалися високопоставленi гостi, зачитувалися важливi укази i повiдомлення, тощо. Тому вiдвi-дування церкви для запорожцiв було i чимось на кшталт "прилюдної забави" [27;200].
В запорозькiй сiчовiй церквi пiд святим престолом зберiгалася скриня з вiйськовими клейнодами, якi виносилися звiдти лише в особливих випадках, в тому числi пiд час об-рання запорозького керiвництва [37;164. 20;31].
Козацька старшина i старi запорожцi ходили до церкви щоденно тричі. В сi-човiй Покровськiй церквi завжди знаходились чотири особливих станки, якi козаки називали "бокунами", призначених для "стояння i сидiння" пiд час служби кошового отамана, вiй-ськового суддi, писаря i осавула [32;14].
Церкви i монастирi служили для запорожцiв i мiсцем, де повиннi були вiдбувати по-карання деякi злочинцi. Так, козаки, якi довгий час гайдамачили, займаючись вик-ра-ден-ням худоби у татарських чабанiв, отримали вiд Коша наказ : "щоб по степу перес-та-ли вештатися i татарам завдавати образи, а йшли б на покаяння добровiльне на Сiч без сумнiву, i в тому, що тинятися i красти не будуть, у Сiчовiй церквi присягнули б, пiсля чого й будуть Кошем всi пробаченi" [27;131-132]. Запорожцi виконали наказ Коша, i пiс--ля "словесного катування" в церквi отримали пробачення [28;613]. Iнколи козакiв, зви-ну-вачених в гайдамацтвi, крадiжках коней, засуджували до покарання киями пiд ши-бе-ни-цею. Тодi товарищi злочинця i священики мали право взяти його на поруки, зо-бов'--язавшись вiдвести злочинця на спокутування до монастиря [27;133-134]. В 1761 р. на пере-бування в Києво-Межигiрському монастирi було замiнено навiть смертний ви-рок, вине-сений запорожцеві за вбивство [29;67-68].
Церква на Запорожжi була i мiсцем, де козаки, що вирiшили стати побратимами, в присутностi священика розписувались, що дають перед Богом клятву "один одного лю-би-ти, незважаючи на небезпеки з боку наших або приятелiв, або неприятелiв, але пог-ля-даючи на миродателя Бога" [16]. Для закрiплення такої клятви запорожцi цiлували свя-тий хрест i євангелiї [35;15].
Отже, запорозькi церкви, крiм задоволення духовних потреб населення Вольностей, служили для пiдвищення авторитету запорозької старшини, а також були мiсцем, де ко-заки вiдбували покарання, в якому зберiгалися вiйськовi клейноди, бiля якого Вiйсько проводило свої ради i зустрiчало високоповажних гостей тощо. Тому запорозькi козаки в бiльшостi випадкiв ставилися до церковних споруд з пошаною. Коли пiд час нападiв татар на територiю Запорожжя руйнувалися церкви, Кiш негайно звертався до росiйсь-кої адмiнiстрацiї зi скаргами на такi дiї сусiдiв i вимагав примусити татар "задовольнити кри-вди" [48;42.2;19]. Коли ж татарськi депутати казали, що "ваша церква сама дурниця", запорожцi заявляли: "Божа церква - не дурниця, i в тому... панове депутати дуже поми-лилися" [27;305]. Коли на запорозьких землях почали оселятися пiкiнери, то вони iн-ко-ли будували свої кухнi поруч з козацькими церквами. Священик однiєї з таких церков став перешкоджати цьому, у вiдповiдь на що капiтан пiкiнерiв видав наказ, забороня-ю-чий служiння в храмi Божому без отримання його дозволу. Запорозькi козаки виказу-ва-ли незадоволення такими дiями пiкiнерiв i навiть надiслали скарги до гетьмана й iмпе-ра-т-ри-цi [11;273].
Звичайно, що крiм шани до храмiв Божих, обурення козакiв дiями татар i пiкiнерiв по вiдношенню до церков диктувалось i суто матерiальними причинами. Так, скарги на татар з приводу зруйнування церков знаходилися в одному ряду зi звинуваченнями у вби-вствах i захопленнi запорожцiв, викраденнi коней, худоби, пограбування возiв з сiл-лю i таке iнше [27;304-305,302.2;19]. До того ж, багато з цих звинувачень було висунуто у вiдповiдь на претензiї з боку татар [27;301]. Скарги ж козакiв на дiї пiкiнерiв значною мiрою були продиктованi бажанням повернути Вiйську землi, зайнятi пiкiнерними час-ти-нами.
Запорозькi козаки iнодi виказували свою шану до церков у такiй формi, яка викли-кала здивування у прибулих до Запорожжя духовних осiб. Ченець Леонiд писав про ко-за-кiв, що "п'яна їхня набожнiсть хаживала... далеко за благоговiнням" [32;33]. Леонiд неодноразово спостерiгав, як п'янi запорожцi, проходячи зi спiвом i музикою бiля сiчо-вої церкви, зупинялися перед її дверима, хрестилися i тричi вклонялися. Деякi з коза-кiв, з причини великої набожностi чи з заповзятостi робили доземнi уклони: "їх же вiн (козак - I.Л.), траплялось, поки зробить, то так змориться, що не задорнiщi його поб-ратими до-по-магали йому пiдвестися..., iпiсля виконання чого пiднятому вiльно присту-пати знов до старої своєї роботи, тобто до забави" [32;33].
В звичайних ситуацiях проявляючи шану до храмiв Божих, запорозькi козаки в мо-мен-ти високого емоцiйного напруження поводили себе в церквах зовсiм не належним чином. Такi ситуацiї виникали насамперед пiд час обрання кошового керiвництва, коли рiзнi групи козакiв висували своїх кандидатiв на посади кошового отамана, суддi, писа-ря, осавула i зi зброєю в руках вiдстоювали свiй вибiр. Серед небагатьох документiв про обрання запорозької старшини, що збереглися, знаходяться повiдомлення про подiї трьох рокiв - 1748, 1749 i 1751 - коли козаки, прагнучи домогтися обрання своїх кан-ди-датiв, вчиняли кривавi бiйки, внаслiдок чого священослужителi були змушенi запеча-ту-вати сiчову Покровську церкву. 6 сiчня 1748 р. капiтан Павлов, який знаходився на Сiчi, рапортував генерал-губернатору Леонтьєву, що при обраннi кошового отамана 1 сiчня того ж року "були великий крик i бiйка", що тривали з полудня до вечора, а ко-ли козаки зiбрались в Покровську церкву на службу, то вчинили там бiйку, пiд час якої деякi з них були пораненi i церква була окривавлена. Священик, який служив у сiчовiй церквi, не закiнчивши вечiрню був змушений пiти з храма Божого, а пiсля припинення бiйки запе-чатати церкву. Внаслiдок цього п'ять днiв, до 6 сiчня, в Покровськiй церквi не прово-ди-лись священослужiння. Запорозька старшина казала капiтану Павлову, що "таких недо-с-то-й-них виборів ще нiколи не було" [3;141]. У вiдповiдь на ордер Леонтьєва у цiй справi кошовий отаман повiдомляв: "щоб такого непорядку i знахабнiлостей в майбутньому ко-за-ки чинити не насмiлювались, отаманам вiд мене наказ виданий коза-кiв їх вiдомства приборкувати" [3;142]. Проте, при обраннi кошового керiвництва в нас-тупному, 1749 р., вiдбулися аналогiчнi подiї. Частина козакiв, що були незгоднi з ре-зультатами виборiв, розпочала бiйку, що тривала досить довго, i пiд час якої кошового i писаря "приперли до церкви... так крiпко, що ледве живi залишились" [38;1781]. Колибiйка стихла, частина козакiв, за бажанням яких було обрано нову старшину, роз'їхалась по зимiвниках. Цим скористалися незадоволенi виборами козаки. Вони, "забувши страх Божий", з криками вдерлися до Покровської церкви, де в той час йшла служба, витягли за волосся ново-об-ра-ну старшину з мiсць, спецiально для неї вiдведених, i "викрикуючи поганi слова, по-ча-ли бити... немилостиво i мiж собою в тiй церквi в кров пересварилися i перебилися ледве не до смертi" [1;136]. Внаслiдок цього священик був змушений при-пинити службу i за-пе-ча-тати церкву. В результатi, як i за рiк до цього, деякий час на Сiчi не проводилася служба Божа. 3 сiчня кошовий зiбрав курiнних отаманiв i наказав, щоб вони приборкали "свавiльникiв".
Зi спогадiв ченця Леонiда дiзнаємося про подробицi виборiв, що вiдбулися на Сiчi 1 сiчня 1751 р. На вiдмiну вiд обрання кошового отамана, суддi, писаря вибори вiйсько-во-го осавула супроводжувалися значними суперечками. Козаки чотирьох куренiв, сусiд-нiх Щербинському, ввели до церкви i поставили до осавульського станка козака цього куре-ня Клима. Козаки ж кiлькох iнших куренiв, незадоволенi таким вибором, вирiшили пос-тавити на посаду осавула Iвана Третяка, отамана Криловського куреня, i теж ввели його до церкви, коли там вже розпочалася вечiрня. Прихильники обрання Iвана Третяка схо-пили Клима, витягли його з осавульського мiсця, а туди поставили свого кандидата. Кли-ма ж "смертельно поколотили i його ж невинною кров'ю обагрили церковну пiд-ло-гу" [32;16]. Бiйка, розпочалася 1 сiчня, тривала до вечора третього числа. Iєромонах Па-ф-нутiй i на цей раз був змушений, виконуючи церковнi правила, запечатати окри-вав-ле-ну церкву [32;16].
Козаки, вчинивши бiйки в храмi Божому, порушили не лише церковнi правила, за яки-ми в церквi пiд час служби не лише бiйки, а й розмови заборонялись, і за порушен-ня яких накладався великий штраф [3;142]. Вони порушували i традицiї, вста-но-вленi в самому Запорожжi, згiдно з якими не можна було "ображати гiднiсть нi самого остан-нього старшини, доки вiн має при собi по чину своєму знак, його вiдрiзняючий вiд ко-манди" [3;142].
Отже, тричі при обраннi старшини на Сiчi виникали бiйки, внаслiдок яких була ок-ривавлена сiчова Покровська церква. Можливо, що такi випадки траплялися і пiсля, i навiть до 1748-1751 рр. Повiдомлення ж у 1748 р. кошового отамана про те, що "такого ще нiколи не було", могло пояснюватися бажанням зменшити незадоволення київського генерал-губернатора таким "непорядним i непогодженим вибором" [3;142]. До того ж, кошовий i в 1749 р. казав, незважаючи на iсторiю обрання старшини в попереднiй рiк, що такої бiйки "з початку Запорожжя не було" [3;179].
Запорожцi часто порушували ще одне правило поведiнки в храмах Божих. За свiд-чен-ням священикiв, що в рiзнi роки знаходились на Запорожжi, козаки вiдвiдували хра-ми Божi i отримували благословення в напiдпитку, а iнодi i зовсiм п'янi. Ченець Лео-нiд згадував, що в запорозькiй церквi "скорiш побачиш похмiльного, нiж п'яного ста-ри-ка, особливо на заутреннiй" [32]. Iєромонах Рафаїл писав, що козакiв священики "хрес-тять, тобто благословляють, хоча i нетверезих" [15;6]. В той же час священики на Запо-рож-жi крiзь пальцi дивились на те, що козаки з причини пияцтва не вiдвiдували церкви: "Заут-рення не вибачала нiкого, коли хто, особливо iз поважних козакiв, прогулював її, крiм хвороби, пияцтва та iнших благословних, хоча i не благословенних, причин" [32;9].