Марафон "Шевченко мобілізує"
Марафон відбувся. Марафон був зворушливим і вражаючим, від деяких віршів котилися сльози. Марафон засвідчив, що зараз, як ніколи, ми потребуємо Кобзаревого слова й маємо відчути, що він з нами, що він - за нас.
Дехто з патріотичного сучукрліту починає говорити про певну девальвацію Тараса Шевченка через його посилене пошанування і про потребу вкладати нові сенси. Чимось це нагадує лемент непатріотичного сучукрліту про тиск на їхню свідомість поетового культу й російський шовіністичний писк, бо суть одна. Як на мій погляд, пошанування Шевченка, що є виявом зрілости нації, тут ні до чого, і нелюбов плебсу до віршів Великого Кобзаря йде не від школи, хоча, коли дорослі люди сьогодні читали поезії, помітно було, що деклямувати щось їм відверто незвично, вони не знають, як це робиться. Сучасна школа не привчає до читання, не плекає культуру українського мовлення, не вчить читати виразно, вже не спонукає писати твори.
Ті, хто не любить Шевченка, якщо відкинути (й немалий) сегмент українофобів, не любить його з інших причин, не через пошанування. По-перше, він писав добірною українською мовою, заскладною для тих наших сучасників, які її «героїчно вивчили». Їхній лексикон закуций. Сьогоднішній марафон показав, що спілкування на піджині зробило свою справу: деякі наші «русскаґаварящіє патріоти» не розуміють у Кобзаря багатьох слів, не знають, де ставити наголос, вимовляють «гудЯть» замість «гУдять», бо слово незнайоме, не відчувають його ритміки. Це нерідна для них мова, рівень сприйняття якої не набагато вищий за зросійщених мешканців Кубані, де діти беруть участь у читанні віршів великого Тараса, проте не розуміють їхнього змісту. Тут бачу недоопрацювання організаторів марафону, котрі мали б відібрати дійсних носіїв української мови та потренуватися з кожним.
По-друге, Тарас Шевченко - це не Бродський, Ахмадуліна або ще хтось із «попсових» кумирів, він складний, філософський, релігійний, містичний, спирається на історичні й етнографічні факти. Важко його читати малочитаючому поколінню, котре не знає нічого про минувшину, навіть не уявляє собі життя поза асфальтом і бетонними блоками. Протест проти Шевченка - це протест проти інтелектуальної поезії людей ницих і вбогих розумом, безпосередній вияв україножерства, й саме так він повинен розглядатися. Маємо розуміти, що ця боротьба з неправильним вшануванням призведе до того, що нею вміло скористаються українофоби, тож - більше Шевченка, якомога більше Шевченка!!!