Трішки Донцова...
Зараз істероїдні особи непевної національности з оточення недолугого, інтернаціонального й лівуватого «Правого сектору» бубонять про індустріялізацію, наче мало нею спаскуджено Україну, наче мало завезено низькорослих монголоїдних ешелонників-москалів, наче мало надіслано недовчених московських інженерів і поставлено пихатих московських директорів... Їхній московській душі кортить і надалі відтворювати те космополітичне й водночас ксенофобське середовище, яке їх породило... «Садок вишневий коло хати» ці соціяльні наслідки інтернаціональної дружби вживають як лайку, в їхній уяві він утілює все те українське, чого їх учили стерегтися й гидувати ним їхні неукраїнські матері й бабусі...
У славне свято 9 березня, згадуючи Великого Кобзаря Тараса Шевченка, погортаймо сторінки незабутнього нашого Дмитра Донцова, якого правосеки намагаються увібгати в бандерівсько-тризубівську ідеольогію, зробивши тим, кого за потреби згадують, але ніколи не читають, бо можна щось не те знайти...
ДМИТРО ДОНЦОВ «МОСКОВСЬКА ОТРУТА»; З РОЗДІЛУ «ДУША МОСКАЛЯ»
СТОР. 263.
«...На цю психологію москаля особливу увагу треба звернути нам. Декламували колись сентиментальні земляки: «садок вишневий коло хати». Це був їх ідеал. Прийшов москаль, садок вирубав, хату знищив, хрущі й солов'ї повиздихали, мати - на новій колхозній панщині жне, «плугатарі» в концентраках та в могилах. А українці, навіть «у вільнім світі», оглядаючи той «рай», чухають потилицю: «а може й справді так і треба? Прогрес же ж! І машинізація!»; Тоді москаль радіє: «Ага! Уступаєте, значить боїтеся!» - І тоді ви пропали.
Любили колись земляки до церкви Божої ходити. Але москаль зробив відкриття, що «Бога нєт», а церкви позамикав, або з них зробив притулок для свого Війового кодла... І ось хохол знов чухає за вухом і каже: «А може справді? Наука ж ще не довела, чи є Бог, чи немає»... І знову радіє москаль: «Ага! Уступаєте, значить боїтеся» - і тоді ви пропали...»