Його сестра вийшла заміж за правнука Ежена Богарне. У ньому завжди було щось бонапартівське.
Він нищив кирґиз-кайсацькі банди, відбирав зброю в сартів і безжально плюндрував туркменські аули - гніздилища тюркських розбійників, аби згодом зустрітися на Балканах із їхніми найближчими родичами, османами.
Напівопальний генерал, він був пострахом для турків, чудово усвідомлюючи расовий підтекст цієї війни. Саме завдяки йому постала незалежна пронімецька Болгарія, що дасть притулок багатьом українським емігрантам і зіграє свою ролю в українському відродженні.
Йому приписували наполеонівські наміри зробити військовий переворот проти династії Романових і стати на чолі чолі держави. Болгари пропонували йому очолити Генштаб. Він погодився, за що й був отруєний власною країною, Московщиною. Для останньої була ненависною сама думка про те, що Болгарія існуватиме сама по собі, вільна й самостійна... Білий Генерал став жертвою звироднілої недоімперії, що вбивала все краще, що в ній народжувалося...