9 травня: момент істини
"Вєлікая Атєчєствєнная вайна" - повна й цілковита протилежність Україні й українській ідеї.
Її "урочистий" культ засадничо несумісний із існуванням незалежної Української держави.
Саме це поняття передбачає Совєтський Союз як "Отєчество", а "Пабєда" - перемогу комуністів і особисто живодера Йосіфа Сталіна над людьми правих, патріотичних і націоналістичних переконань, схвалення вторгнення в чужу державу, якщо не сподобався чи лякає її легітимний уряд, підтримку терористичних банд ("двіженія сапратівлєнія", "партізан", "антіфашістав") на чужій території, анексії й перевороти.
"Вєлікай Пабєдє" ми завдячуємо Голодомором 1947 року, масовими насильницькими й добровільно-примусовими депортаціями українського населення, репресіями, відновленням колгоспів і деградацією вкраїнського села, знищенням Української греко-католицької церкви, цькуванням культури, насадженням казенного сталінського православ'я, ешелонами російських колоністів, зросійщенням усього і вся. Тому її святкування є загальнонаціональним мазохізмом. Ми фактично святкуємо перемогу над собою.
Переосмислити це "свято" в українському ключі, чого з найкращих спонукань прагне дехто, вже не вийде. Це пройшло б, якби в нас існувала відповідальність за пропаганду марксизму, лєнінізму й сталінізму. А так контрольовані Компартією й проросійськими силами ветеранські організації все спаскудять і не дадуть бодай чогось позбутися.
Усвідомленню підлягає проста річ: усе жахіття, що нині відбувається в "Луганді" й "Донбабве", є наслідком цієї "дєдиваєвабельної" пропаганди. Людей десятиліттями дресирували, що "фашисти" - це головне зло, з ними треба боротися за будь-яку ціну, всіма засобами, незважаючи на кривди, заподіяні режимом, бо якщо цей режим протистоїть "фашизмові", його треба захищати до останньої краплини крови. Не пригодницькі поліційно-бандитські серіяли, а зовні високоморальні фільми про "війну" приховують у собі небезпеку для масової свідомости. Бо ж якщо кримінальні злочинці воюють із "фашистами" (а цей мотив натужно повторюється в російських стрічках останнього часу), вони хороші й їх треба сприймати такими, як вони є. "Штрафні батальйони" виступають могутнім засобом леґітимізації кримінальницької тематики, причому в іншій тональності, ніж образ благородного ґанґстера. Також іще з совєтських часів героям, які боряться за перемогу безбожної влади, конче мусить допомагати священик. Всі "жертви фашизму" автоматично зараховуються до позитивних персонажів, усі колябораціоністи - до негативних (фільм про власовця чи шкуровця неможливий), Ставці треба бути вірним до останнього. Головнокомандуючий - священна фігура. Найголовніше: вправні дії розвідки, всенародний спротив і партизанська боротьба, часто під проводом досвідчених бійців. І невже хтось може сказати, що це не донецький сценарій? Там усе розвивається за фільмами, що їх крутять на "Дєнь Пабєди".
Не можна не вітати того, що в Харкові "святкова" програма буде значно скорочена, щоб не ризикувати життям і здоров'ям людей. У нашому житті стане трішки менше несмаку й українофобії. Як на мій погляд, нинішній складний час узагалі треба використати для редукування цього "свята", зокрема, фінансова криза суттєво скоротила б атрибутику й заходи. Слід наполягати на перенесенні на 8 травня й оформлення у вигляді поминань загиблих і молитов за мир, без бравурних промов і масових гулянь. Було б непогано, якби поступово вкраїнський нарід звик святкувати своє, рідне, національне, пронизане не чужою людиноненависницькою ідеольогією, а правітцівською енергетикою, сповнюючи світлом своє життя.