Дуже тверезий і аналітичний погляд на сучасну політику щодо підручників історії, респект.
У часи срср ідеологічному вихованню "нового народу" недаремно стільки уваги приділялося, експеримент вдався.. і недаремно кажуть що рука яка колише колиску - керує світом. Тим то і прагнеться ближче до колиски завжди тим, хто налаштований впливати.
Останні кілька років по всьому жж-простору збираю (де випрадково чи цілеспрямовано хтось публікує приватні спогади рідних) різні історії з життя родин, пра- і бабусів і дідусів жж-авторів: про життя в окупації, про прихід радянських військ на галичину, про голод і т.і. Плюс історії власного роду, і цю підбірку під назвою "Жива історія" бережу і на компі і видрукуваною. В принципі, донька вже все перчитала.. але коли (11 років) вже ось-ось почне ту історію вивчати у школі, то, в принципі, у мене є чим протистояти будь-якому підручнику. Мінімальний "зріз історії": розповіді очевидців, правда, вибірка не повна, в межах українського сегменту жж - але все ж таки, це є певна незалежність від "офіційної історії", яку "пишуть переможці". Історія свідків подій: як німець пригорщав цукеркою дитину чи допомагав чим міг, і як німець же забирав курку і т.і. - це теж чималий шмат правди, хай і не з висоти пташиного польоту.
Люба пані, будь ласка, пройдіться в мене по садибі за тегом "Наталя Яковенко" - чимало нового про сучасних фальшувальників української історії довідаєтеся. Я сам із Полтави, коріння з Полтавщини, Черкащини, Чернігівщини. Так, можливо, скоро настане час, коли тільки спогади старих людей берегтимуть правду.
Неприємна робота - але потрібна! Бо так вже хочеться правди і чистоти, що краще хай не буде показової кількості і "єдності" - але буде справжнє, а не підробка. ..але це тим більш важко, що нам, українцям, часто дорікають невмінням згуртуватися, що ми сіємо розбрат і чвари.. але це нен бізнес-проект, де можна порахувати інтереси кожного. Там де література, культура, мова, душа - як можна "гуртуватися" із тими, хто націлений знайти чи створити, чи "зліпити" щось на свої інтереси або інтереси суспільного ширпотребу..
А Ви пишіть не лише про мерзотників, а й про тих в сучасності, хто вартий доброго слова, хоч може і не розпіарений.. Я завжди кажу що із "темрявою" не вийде інакше "боротися" аніж як просто внести світло. Вона в ньому сама потоне, щезне, програє на контрасті.
..а є у нас "немерзотники" взагалі?.. Ті, хто створюють правдиве? (не рахуючи Вас та себе через скромність та необ'єктивність оцінки :))) )
Майже незнайомі імена. дякую, обов'язково спробую знайти і почитати.
Щодо Оксани Забужко, то.. шаную її публіцистичні праці, але у нас із нею явно розходяться думки про "естетику" в художніх творах, яку вона поклала в основу дисертації, але яка у неї така дивна у тій прозі.. що аж пересмикує. Ну але це справа смаку. Може комусь така "правда життя" і є правдою його особистого життя, тому читається легше, справа смаку. Мені важко розділити майстерність слова і зміст який це слово описує. А вірші у неї є гарні. це все - нмд.
Я своєї думки не склала, бо не володію темою (чи ще, чи вже безнадійно.. майбутнє покаже :) ). І хоч на рівні інтуїтивного відчуваю атипатію - але не можу її дозволити панувати над об'єктивністю. Тому: не знаю як ставлюся.
У її наукових праць (книга "Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій" - це ж науковий доробок?) є досить цікаві критики.
Російська імперська інтелігенція, зазначає Забужко, виконує революційну функцію, призначення якої не поєднувати, а розхитувати. Але феміністичне дисидентство також не поєднується із соборним українським націоналізмом, оскільки воно виконує революційну функцію розхитування цілісної традиційної ходи, яка на кожному кризовому витку модернізується відповідно до духу часу. Наша українська доба хвора “розривом”, наголошує Забужко, і сама ж утверджує цей розрив. Таку парадоксальність, коли національна ідея стверджується й запере-чується водночас, породжує не лише феміністична установка, а й щось значно глибше, укорінене в розкольницькій психології самої авторки, яку я означила як конфлікт (розрив) батьківського й материнського кодів http://www.slovoichas.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=145&Itemid=34&limit=1&limitstart=3
У часи срср ідеологічному вихованню "нового народу" недаремно стільки уваги приділялося, експеримент вдався.. і недаремно кажуть що рука яка колише колиску - керує світом. Тим то і прагнеться ближче до колиски завжди тим, хто налаштований впливати.
Останні кілька років по всьому жж-простору збираю (де випрадково чи цілеспрямовано хтось публікує приватні спогади рідних) різні історії з життя родин, пра- і бабусів і дідусів жж-авторів: про життя в окупації, про прихід радянських військ на галичину, про голод і т.і.
Плюс історії власного роду,
і цю підбірку під назвою "Жива історія" бережу і на компі і видрукуваною. В принципі, донька вже все перчитала.. але коли (11 років) вже ось-ось почне ту історію вивчати у школі, то, в принципі, у мене є чим протистояти будь-якому підручнику. Мінімальний "зріз історії": розповіді очевидців, правда, вибірка не повна, в межах українського сегменту жж - але все ж таки, це є певна незалежність від "офіційної історії", яку "пишуть переможці".
Історія свідків подій: як німець пригорщав цукеркою дитину чи допомагав чим міг, і як німець же забирав курку і т.і. - це теж чималий шмат правди, хай і не з висоти пташиного польоту.
Reply
Reply
тільки не все одразу, степ бай степ.
Reply
Reply
Бо так вже хочеться правди і чистоти, що краще хай не буде показової кількості і "єдності" - але буде справжнє, а не підробка.
..але це тим більш важко, що нам, українцям, часто дорікають невмінням згуртуватися, що ми сіємо розбрат і чвари.. але це нен бізнес-проект, де можна порахувати інтереси кожного. Там де література, культура, мова, душа - як можна "гуртуватися" із тими, хто націлений знайти чи створити, чи "зліпити" щось на свої інтереси або інтереси суспільного ширпотребу..
А Ви пишіть не лише про мерзотників, а й про тих в сучасності, хто вартий доброго слова, хоч може і не розпіарений..
Я завжди кажу що із "темрявою" не вийде інакше "боротися" аніж як просто внести світло. Вона в ньому сама потоне, щезне, програє на контрасті.
..а є у нас "немерзотники" взагалі?.. Ті, хто створюють правдиве?
(не рахуючи Вас та себе через скромність та необ'єктивність оцінки :))) )
Reply
Reply
Щодо Оксани Забужко, то.. шаную її публіцистичні праці, але у нас із нею явно розходяться думки про "естетику" в художніх творах, яку вона поклала в основу дисертації, але яка у неї така дивна у тій прозі.. що аж пересмикує. Ну але це справа смаку. Може комусь така "правда життя" і є правдою його особистого життя, тому читається легше, справа смаку. Мені важко розділити майстерність слова і зміст який це слово описує.
А вірші у неї є гарні.
це все - нмд.
Reply
Reply
І хоч на рівні інтуїтивного відчуваю атипатію - але не можу її дозволити панувати над об'єктивністю. Тому: не знаю як ставлюся.
У її наукових праць (книга "Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій" - це ж науковий доробок?) є досить цікаві критики.
Російська імперська інтелігенція, зазначає Забужко, виконує революційну функцію, призначення якої не поєднувати, а розхитувати. Але феміністичне дисидентство також не поєднується із соборним українським націоналізмом, оскільки воно виконує революційну функцію розхитування цілісної традиційної ходи, яка на кожному кризовому витку модернізується відповідно до духу часу. Наша українська доба хвора “розривом”, наголошує Забужко, і сама ж утверджує цей розрив. Таку парадоксальність, коли національна ідея стверджується й запере-чується водночас, породжує не лише феміністична установка, а й щось значно глибше, укорінене в розкольницькій психології самої авторки, яку я означила як конфлікт (розрив) батьківського й материнського кодів
http://www.slovoichas.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=145&Itemid=34&limit=1&limitstart=3
Reply
Reply
Leave a comment