Хорватія: шлях свободи
Originally posted by falangeoriental at Хорватия: поступь свободы
http://falangeoriental.blogspot.com/2013/04/blog-post_3023.html
Є народи, долі яких видаються разюче схожими. Одним з прикладів даного твердження є народ український і народ хорватській. Навіть лінгвістично й етнічно українці та хорвати є чи ненайспоріднішими націями, адже одне з племен хорватського етносу - білі хорвати, - що мешкали в Передкарпатті, взяли участь в творенні етносу українського. І далі доля обох народів склалася так, що й хорватам, й українцям довгі роки доводилося змагати за незалежність та територіальну цілісність своєї держави.
На зламі століть
На початку 20 ст. більшість хорватських етнічних територій входили до складу Австро-Угорщини і ще частина - до Боснії, яка, однак, також була невдовзі анексована імперією Габсбургів. Перша Світова війна й крах європейських гегемонів давали шанс хорватам на здобуття самостійної держави. Але хорвати, як і українці, врешті-решт виявилися засліпленими ідеєю створення спільного з сусідами ефемерного геополітичного утворення. У випадку з хорватами воно було Королівством сербів, хорватів та словенців (КСХС), а у випадку з українцями - «робітнича-селянською республікою рад» - СРСР.
Усташі.
Невдовзі стало зрозумілим, що в КСХС ніяким рівноправ’ям і не пахне. Після вбивства сербськими шовіністами лідера Радикальної хорватської партії Радича хорватські патріоти відкинули ілюзію побудови автономної держави для хорватів в рамках Королівства і почали шукати шляхи до незалежної держави. Після перевороту в 1929р. і перетворення КСХС на Королівство Югославію, хорватське націоналістичне підпілля утворило організацію «усташі» - повстанці нашою мовою. На чолі усташів стояв «поглавнік» - провідник, якого звали Анте Павеліч.
Цікаво, що саме в 1929 році українці створили ОУН, яка за своїми принципами, методами боротьби було надзвичайно схожа на усташів. Показово, що найгучніші акції проти окупантів і ОУН, і усташі здійснили майже в один і той самий час - восени 1934 року, коли від рук хорватських і українських націоналістів впали король Югославії Олександр та міністр внутрішніх справ Пєрацький відповідно.
А в 1941 році, коли хорвати проголосили Незалежну Державу Хорватія, українське дипломатичне представництво на чолі з членом ОУН Василем Войтанівським чи не найпершим визнало її. В свою чергу усташі так само підтримали прагнення українців до незалежності і намагалися сприяти ініціативі ОУН по формуванню українського легіону в Хорватії. Окрім українців, усташі співпрацювали і з козаками. Так, український кубанський генерал Андрій Шкуро саме в Загребі за сприяння усташів налагодив контакти з ОУН і намагався підключити кубанців до участі в створенні українських військових частин для відправки на Східний фронт. Щоправда, на заваді стало німецьке командування, яке дало дозвіл на використання українців та козаків лише проти червоних партизан Йосипа Броз Тіто.
Поразка Німеччини у Другій Світовій призвела до падіння НДХ. Лідери усташів емігрували за кордон. Але емігрантські кола та подекуди підпілля у самій Хорватії не припинило боротьби. Після постання з ініціативи бандерівського крила Організації Українських Націоналістів Антибільшовицького Блоку Народів, одним з перших до АБН приєднався Хорватський національно визвольний рух. Хорватським націоналістам вдалося налагодити зв’язки з іншими антикомуністичними організаціями за межами своєї країни. Щоправда, до 80-х років в самій Хорватії не вдалося провести акцію, що похитнула б комуністичний режим.
Domovinski rat. Війна за незалежність 1991-1995 років.
Ситуація почала змінюватися в 80-х роках після смерті Йосипа Броз Тіто, який, сам будучи хорватом, довгий час стримував сербсько-хорватські протиріччя, зробивши Хорватську Соціалістичну Республіку формально автономною. Але після появи на політичній арені Слободана Мілошевича відцентрові процеси в СФРЮ стали нестримними.
Після виборів в парламенти Хорватії та Словенії в 1990 році, перемогу отримали націонал-демократичні сили. В країні постійно виникали сутички між сербами та представниками інших народів. Апогеєм став матч між белградським «Партизаном» та загребським «Динамо» на стадіоні «Максимир» в столиці Хорватії. Він завершився грандіозною бійкою, коли сербські вболівальники, вигукуючи «Загреб - сербське місто!» кидали пляшки, стільці в хорватських ультрас і навіть застосовували ножі. В результаті бійка переросла в сутичку і між футболістами.
19 травня 1991 року в Хорватії відбувся плебісцит щодо питання незалежності держави. Як згодом і в Україні, в Хорватії відсоток тих, хто підтримав незалежність був вражаючим - 91,7%, проти висловилися переважно представники сербської меншини.
25 червня 1991 парламент Хорватії - Сабор, в якому більшість мала Хорватська демократична партія на чолі з Франьйо Туджманом, що за рік стане першим президентом країни, проголосив незалежність країни, а 8 вересня - прийняв рішення про остаточний розрив із Соціалістичною Федеративною Республікою Югославія. Від того часу почалися зіткнення хорватських збройних частин із підрозділами Югославської народної армії (ЮНА). Але ескалація конфлікту сталася наприкінці року. Так само як в Україні Крим, в Хорватії був свій "регіон нестабільності" - прилегла до Боснії східна територія - Країна, населена переважно сербами. 19 грудня в місті Кнін було проголошено незалежну від Хорватії Республіку Сербська Країна, до складу якої окрім власне Країни увійшли Західна та Східна Славонія.
Не дивно, що офіційний Белград, який і так вже втратив контроль над значною територією колишньої СФРЮ, став на бік сербських сепаратистів. Почалися активні воєнні дії - ЮНА, складена в основному з етнічних сербів, встановила контроль над однією третиною території Хорватії. Внаслідок бомбардувань дуже сильно постраждали хорватські міста Осієк, Карловац, Задар, Вуковар. Весь світ обійшли кадри жахливого обстрілу "перлини Адріатики" - хорватського міста Дубровник, під час якого досить сильно постраждали культурні пам'ятки міста, зокрема - католицькі собори .
Треба зазначити, що хорвати на той час не мали свого регулярного війська. Армія почала формуватися на добровільній основі з простих громадян, а також військовослужбовців-хорватів, що в той чи інший час служили в ЮНА. Зброї своєї також не було - ополченці роздобували її в різний спосіб - купляли, забирали на складах у військових частинах, де базувалися підрозділи ЮНА. Хорватські солдати, що служили в югославській армії, й самі переходили на бік республіки зі зброєю в руках. Частину зброї, техніки та боєприпасів відбивали в боях у регулярних частин ЮНА. В розбудові хорватського війська велику роль відіграли місцеві молоді націоналісти, які на свої знамена взяли гасла часів НДХ, а на озброєння - ідеологію хорватського націоналізму, що його сповідували колись "усташі". Серед найбільш відомих був Доброслав Парага - лідер націоналістів, який брав участь у формуванні добровольчих загонів для domobrana - армії. Ця молода хорватська генерація, до речі, так себе й називала - "нові усташі".
Серед хорватів на той час спостерігалося небувале піднесення національної свідомості. Так, люди хорватської національності, що працювали на той час в Росії на Крайній Півночі на нафтопромислах, масово зголошувалися до хорватського війська. Але тоді уряд Хорватії звернувся до них з проханням залишитися, мотивуючи це тим, що вони, маючи постійну роботу і непоганий заробіток, повинні допомагати своїй батьківщині фінансово, а це теж є надзвичайно важливим.
В березні 1992 року в Хорватію, вже офіційно визнану світовим співтовариством, було введено миротворчий контингент військ ООН в складі 14 тисяч вояків, що в свою чергу розмістилися в так званих "буферних зонах". На офіційний Белград тим часом було накладено жорсткі санкції, дійшло до того, що національній команді Югославії з футболу заборонили брати участь в чемпіонаті Європи, що проходив у Швеції. Перед цим хорватські футболісти, що грали за збірну СФРЮ, відмовилися виступати за неї. Невдовзі виступати за тенісну збірну Югославії відмовився легендарний хорватський тенісист Горан Іванішевич (Для порівняння - після розпаду СРСР українські спортсмени ганебно тікали з України, аби отримати російське громадянство і грати на світових та європейських форумах).
Але під кінець 1993 року ситуація почала загострюватися. Сербська сторона не виконувала своїх зобов'язань щодо припинення вогню. Почалися масові перестрілки між сторонами. Уряд Хорватії висловив недовіру силам ООН, які не сприяли розв'язанню конфлікту. Крім всього того, частина Країни, включаючи місто Вуковар все ще контролювалася сербськими сепаратистами. Але в травні 1995 року хорватські військові провели блискавичну операцію Blesak - «блискавка» - зі звільнення окупованих сербами частин Країни. В серпні під час операції Oluja - «буря» - було остаточно ліквідовано Сербську Країну. Дата 5 серпня 1995 року вважається днем офіційного закінчення війни.
Наслідки війни в Хорватії самі по собі були жахливими - зруйновані міста і містечка Країни, втеча або примусове виселення майже 150 тисяч сербів, десятки тисяч убитих, неприхована ворожнеча хорватів до сербів і навпаки, надалі - вкрай напружені відносини між СРЮ і Хорватською Республікою. Відгуки війни давалися взнаки аж до 1998 року, коли нарешті було припинено сутички між сербами і хорватами, які зазвичай закінчувалися перестрілками і загибеллю людей. Тим не менш хорватський народ отримав головне - свободу, отримав право бути вільним господарем на своїй землі.
Цікаво, що у війні в Хорватії є «український слід». Українці, що проживали на теренах країни, в більшості своїй підтримали самостійницькі прагнення хорватів. А перший іноземний доброволець, який загинув у боротьбі за незалежність Хорватії, за деякою інформацією, був членом УНА-УНСО.
Анте Готовіна - Heroj ne zlocinac!
Наслідки війни для хорватської нації ще довго давались і даються взнаки. Вступ до європейських і євроатлантичних структур, які задекларувало нове керівництво Хорватії, в якому превалюють ліберали та соціал-демократи, вимагав від країни видати до міжнародного військового суду в Гаазі командувачів хорватської армії часів 1995 року.
У всього Світу зараз на слуху арешт генерала Анте Готовіни, який на батьківщині вважається національним героєм. Абсолютна більшість хорватів була проти видачі Готовіни і розгорнула активну кампанію на підтримки генерала. Вся країна вкрилася плакатами, бігбордами, графіті, основним лейтмотивом були гасла Heroj ne zlocinac! - герой не може бути злочинцем!, Mozemo li Gotovinom platitі dostojanstvo? - чи можемо Готовіною платити за добробут?, Gotovina ili EU? - Готовіна чи ЄС? Музичні виконавці видали альбом під промовистою назвою Ne damo te Ante! - Не віддамо тебе, Анте! Серед найбільш відомих серед них є група Томпсон та її лідер Марко Перкович, який виконує патріотичні, усташські пісні.
Нові виклики. Вступ в ЄС
Ситуація з видачею Готовіни та інших героїв визвольної війни негативно позначилася на ставленні хорватів до Європейського Союзу. Попри те, що на референдумі за вступ в ЄС більшість нібито підтримала євроінтеграцію, експерти відзначають, що проти виступає від 35% до 50% населення країни. І це не лише молоді патріоти, не лише військові, учасники війни, але й ті ж фермери, на яких після вступу в ЄС чекає зниження попиту на сільськогосподарську продукцію. По країні масово проходять акції проти вступу в ЄС - мабуть в жодній іншій країні Європи таку картину не доводиться спостерігати!
І це зайвий раз засвідчує, що хорватська нація має дуже високий рівень почуття національної гідності, гордості за власне минуле і, щонайголовніше, спільну думку щодо сьогодення і майбутнього. Хорвати досягли успіху, і це засвідчує не лише інтеграція до ЄС та НАТО (до цієї структури у хорватів ставлення дещо краще, адже Альянс допомагав у війні з сербами), але й, наприклад, рівень туризму (за кількістю відвідувачів Хорватія є одним з європейських і світових лідерів). Україні є чому повчитися!
http://falangeoriental.blogspot.com/2013/04/blog-post_3023.html
Є народи, долі яких видаються разюче схожими. Одним з прикладів даного твердження є народ український і народ хорватській. Навіть лінгвістично й етнічно українці та хорвати є чи ненайспоріднішими націями, адже одне з племен хорватського етносу - білі хорвати, - що мешкали в Передкарпатті, взяли участь в творенні етносу українського. І далі доля обох народів склалася так, що й хорватам, й українцям довгі роки доводилося змагати за незалежність та територіальну цілісність своєї держави.
На зламі століть
На початку 20 ст. більшість хорватських етнічних територій входили до складу Австро-Угорщини і ще частина - до Боснії, яка, однак, також була невдовзі анексована імперією Габсбургів. Перша Світова війна й крах європейських гегемонів давали шанс хорватам на здобуття самостійної держави. Але хорвати, як і українці, врешті-решт виявилися засліпленими ідеєю створення спільного з сусідами ефемерного геополітичного утворення. У випадку з хорватами воно було Королівством сербів, хорватів та словенців (КСХС), а у випадку з українцями - «робітнича-селянською республікою рад» - СРСР.
Усташі.
Невдовзі стало зрозумілим, що в КСХС ніяким рівноправ’ям і не пахне. Після вбивства сербськими шовіністами лідера Радикальної хорватської партії Радича хорватські патріоти відкинули ілюзію побудови автономної держави для хорватів в рамках Королівства і почали шукати шляхи до незалежної держави. Після перевороту в 1929р. і перетворення КСХС на Королівство Югославію, хорватське націоналістичне підпілля утворило організацію «усташі» - повстанці нашою мовою. На чолі усташів стояв «поглавнік» - провідник, якого звали Анте Павеліч.
Цікаво, що саме в 1929 році українці створили ОУН, яка за своїми принципами, методами боротьби було надзвичайно схожа на усташів. Показово, що найгучніші акції проти окупантів і ОУН, і усташі здійснили майже в один і той самий час - восени 1934 року, коли від рук хорватських і українських націоналістів впали король Югославії Олександр та міністр внутрішніх справ Пєрацький відповідно.
А в 1941 році, коли хорвати проголосили Незалежну Державу Хорватія, українське дипломатичне представництво на чолі з членом ОУН Василем Войтанівським чи не найпершим визнало її. В свою чергу усташі так само підтримали прагнення українців до незалежності і намагалися сприяти ініціативі ОУН по формуванню українського легіону в Хорватії. Окрім українців, усташі співпрацювали і з козаками. Так, український кубанський генерал Андрій Шкуро саме в Загребі за сприяння усташів налагодив контакти з ОУН і намагався підключити кубанців до участі в створенні українських військових частин для відправки на Східний фронт. Щоправда, на заваді стало німецьке командування, яке дало дозвіл на використання українців та козаків лише проти червоних партизан Йосипа Броз Тіто.
Поразка Німеччини у Другій Світовій призвела до падіння НДХ. Лідери усташів емігрували за кордон. Але емігрантські кола та подекуди підпілля у самій Хорватії не припинило боротьби. Після постання з ініціативи бандерівського крила Організації Українських Націоналістів Антибільшовицького Блоку Народів, одним з перших до АБН приєднався Хорватський національно визвольний рух. Хорватським націоналістам вдалося налагодити зв’язки з іншими антикомуністичними організаціями за межами своєї країни. Щоправда, до 80-х років в самій Хорватії не вдалося провести акцію, що похитнула б комуністичний режим.
Domovinski rat. Війна за незалежність 1991-1995 років.
Ситуація почала змінюватися в 80-х роках після смерті Йосипа Броз Тіто, який, сам будучи хорватом, довгий час стримував сербсько-хорватські протиріччя, зробивши Хорватську Соціалістичну Республіку формально автономною. Але після появи на політичній арені Слободана Мілошевича відцентрові процеси в СФРЮ стали нестримними.
Після виборів в парламенти Хорватії та Словенії в 1990 році, перемогу отримали націонал-демократичні сили. В країні постійно виникали сутички між сербами та представниками інших народів. Апогеєм став матч між белградським «Партизаном» та загребським «Динамо» на стадіоні «Максимир» в столиці Хорватії. Він завершився грандіозною бійкою, коли сербські вболівальники, вигукуючи «Загреб - сербське місто!» кидали пляшки, стільці в хорватських ультрас і навіть застосовували ножі. В результаті бійка переросла в сутичку і між футболістами.
19 травня 1991 року в Хорватії відбувся плебісцит щодо питання незалежності держави. Як згодом і в Україні, в Хорватії відсоток тих, хто підтримав незалежність був вражаючим - 91,7%, проти висловилися переважно представники сербської меншини.
25 червня 1991 парламент Хорватії - Сабор, в якому більшість мала Хорватська демократична партія на чолі з Франьйо Туджманом, що за рік стане першим президентом країни, проголосив незалежність країни, а 8 вересня - прийняв рішення про остаточний розрив із Соціалістичною Федеративною Республікою Югославія. Від того часу почалися зіткнення хорватських збройних частин із підрозділами Югославської народної армії (ЮНА). Але ескалація конфлікту сталася наприкінці року. Так само як в Україні Крим, в Хорватії був свій "регіон нестабільності" - прилегла до Боснії східна територія - Країна, населена переважно сербами. 19 грудня в місті Кнін було проголошено незалежну від Хорватії Республіку Сербська Країна, до складу якої окрім власне Країни увійшли Західна та Східна Славонія.
Не дивно, що офіційний Белград, який і так вже втратив контроль над значною територією колишньої СФРЮ, став на бік сербських сепаратистів. Почалися активні воєнні дії - ЮНА, складена в основному з етнічних сербів, встановила контроль над однією третиною території Хорватії. Внаслідок бомбардувань дуже сильно постраждали хорватські міста Осієк, Карловац, Задар, Вуковар. Весь світ обійшли кадри жахливого обстрілу "перлини Адріатики" - хорватського міста Дубровник, під час якого досить сильно постраждали культурні пам'ятки міста, зокрема - католицькі собори .
Треба зазначити, що хорвати на той час не мали свого регулярного війська. Армія почала формуватися на добровільній основі з простих громадян, а також військовослужбовців-хорватів, що в той чи інший час служили в ЮНА. Зброї своєї також не було - ополченці роздобували її в різний спосіб - купляли, забирали на складах у військових частинах, де базувалися підрозділи ЮНА. Хорватські солдати, що служили в югославській армії, й самі переходили на бік республіки зі зброєю в руках. Частину зброї, техніки та боєприпасів відбивали в боях у регулярних частин ЮНА. В розбудові хорватського війська велику роль відіграли місцеві молоді націоналісти, які на свої знамена взяли гасла часів НДХ, а на озброєння - ідеологію хорватського націоналізму, що його сповідували колись "усташі". Серед найбільш відомих був Доброслав Парага - лідер націоналістів, який брав участь у формуванні добровольчих загонів для domobrana - армії. Ця молода хорватська генерація, до речі, так себе й називала - "нові усташі".
Серед хорватів на той час спостерігалося небувале піднесення національної свідомості. Так, люди хорватської національності, що працювали на той час в Росії на Крайній Півночі на нафтопромислах, масово зголошувалися до хорватського війська. Але тоді уряд Хорватії звернувся до них з проханням залишитися, мотивуючи це тим, що вони, маючи постійну роботу і непоганий заробіток, повинні допомагати своїй батьківщині фінансово, а це теж є надзвичайно важливим.
В березні 1992 року в Хорватію, вже офіційно визнану світовим співтовариством, було введено миротворчий контингент військ ООН в складі 14 тисяч вояків, що в свою чергу розмістилися в так званих "буферних зонах". На офіційний Белград тим часом було накладено жорсткі санкції, дійшло до того, що національній команді Югославії з футболу заборонили брати участь в чемпіонаті Європи, що проходив у Швеції. Перед цим хорватські футболісти, що грали за збірну СФРЮ, відмовилися виступати за неї. Невдовзі виступати за тенісну збірну Югославії відмовився легендарний хорватський тенісист Горан Іванішевич (Для порівняння - після розпаду СРСР українські спортсмени ганебно тікали з України, аби отримати російське громадянство і грати на світових та європейських форумах).
Але під кінець 1993 року ситуація почала загострюватися. Сербська сторона не виконувала своїх зобов'язань щодо припинення вогню. Почалися масові перестрілки між сторонами. Уряд Хорватії висловив недовіру силам ООН, які не сприяли розв'язанню конфлікту. Крім всього того, частина Країни, включаючи місто Вуковар все ще контролювалася сербськими сепаратистами. Але в травні 1995 року хорватські військові провели блискавичну операцію Blesak - «блискавка» - зі звільнення окупованих сербами частин Країни. В серпні під час операції Oluja - «буря» - було остаточно ліквідовано Сербську Країну. Дата 5 серпня 1995 року вважається днем офіційного закінчення війни.
Наслідки війни в Хорватії самі по собі були жахливими - зруйновані міста і містечка Країни, втеча або примусове виселення майже 150 тисяч сербів, десятки тисяч убитих, неприхована ворожнеча хорватів до сербів і навпаки, надалі - вкрай напружені відносини між СРЮ і Хорватською Республікою. Відгуки війни давалися взнаки аж до 1998 року, коли нарешті було припинено сутички між сербами і хорватами, які зазвичай закінчувалися перестрілками і загибеллю людей. Тим не менш хорватський народ отримав головне - свободу, отримав право бути вільним господарем на своїй землі.
Цікаво, що у війні в Хорватії є «український слід». Українці, що проживали на теренах країни, в більшості своїй підтримали самостійницькі прагнення хорватів. А перший іноземний доброволець, який загинув у боротьбі за незалежність Хорватії, за деякою інформацією, був членом УНА-УНСО.
Анте Готовіна - Heroj ne zlocinac!
Наслідки війни для хорватської нації ще довго давались і даються взнаки. Вступ до європейських і євроатлантичних структур, які задекларувало нове керівництво Хорватії, в якому превалюють ліберали та соціал-демократи, вимагав від країни видати до міжнародного військового суду в Гаазі командувачів хорватської армії часів 1995 року.
У всього Світу зараз на слуху арешт генерала Анте Готовіни, який на батьківщині вважається національним героєм. Абсолютна більшість хорватів була проти видачі Готовіни і розгорнула активну кампанію на підтримки генерала. Вся країна вкрилася плакатами, бігбордами, графіті, основним лейтмотивом були гасла Heroj ne zlocinac! - герой не може бути злочинцем!, Mozemo li Gotovinom platitі dostojanstvo? - чи можемо Готовіною платити за добробут?, Gotovina ili EU? - Готовіна чи ЄС? Музичні виконавці видали альбом під промовистою назвою Ne damo te Ante! - Не віддамо тебе, Анте! Серед найбільш відомих серед них є група Томпсон та її лідер Марко Перкович, який виконує патріотичні, усташські пісні.
Нові виклики. Вступ в ЄС
Ситуація з видачею Готовіни та інших героїв визвольної війни негативно позначилася на ставленні хорватів до Європейського Союзу. Попри те, що на референдумі за вступ в ЄС більшість нібито підтримала євроінтеграцію, експерти відзначають, що проти виступає від 35% до 50% населення країни. І це не лише молоді патріоти, не лише військові, учасники війни, але й ті ж фермери, на яких після вступу в ЄС чекає зниження попиту на сільськогосподарську продукцію. По країні масово проходять акції проти вступу в ЄС - мабуть в жодній іншій країні Європи таку картину не доводиться спостерігати!
І це зайвий раз засвідчує, що хорватська нація має дуже високий рівень почуття національної гідності, гордості за власне минуле і, щонайголовніше, спільну думку щодо сьогодення і майбутнього. Хорвати досягли успіху, і це засвідчує не лише інтеграція до ЄС та НАТО (до цієї структури у хорватів ставлення дещо краще, адже Альянс допомагав у війні з сербами), але й, наприклад, рівень туризму (за кількістю відвідувачів Хорватія є одним з європейських і світових лідерів). Україні є чому повчитися!