Чечельник і Вербка
Оригинал взят у v1snyk в Чечельник і Вербка
Оригинал взят у v1snyk в Чечельник і Вербка
Чечельник - найбільш віддалений від Вінниці районний центр, що так чи інакше позначається на специфіці його життя. Зокрема, автобуси звідси ходять зовсім нечасто. І так як волею-неволею в моєму розпорядженні було десь 6 годин, заодно прогулявся в сусіднє село Вербка. Туди я і рушив прямо з автостанції, знімаючи по дорозі закинуту промзону, усохлі русла і інший пост-апокаліпсис.
І Чечельник, і Вербка сильно витягнуті із заходу на схід уздовж однієї дороги, яка, в свою чергу, тягнеться паралельно річці Савранка. Думається, саме русло річки було вирішальним фактором у заселенні цих місць, бо таких витягнутих сіл понад нею ще ціла купа. Є серед них і цікаві, які можна також відвідати, якщо ще раз виникне бажання провести сумарно за день 8 годин у автобусі.
Руїни цукрового заводу - неодмінний атрибут ледь не кожного подільського містечка.
В’їзд у Вербку.
Якщо ви раптом цікавитесь дерев’яними церквами, побувати в цьому селі повинні обов’язково, бо тут їх аж дві.
У центрі - церква Святого Миколая, освячена в 1895 році.
Щоб дістатись другого храму, треба перейти через Савранку. До дороги примикає великий ставок.
Наче звичайна собі водойма, яких повно в Україні, а все одно красиво.
Ворота як витвір мистецтва.
Поселення на цьому березі історично називалось Слободо-Вербка. Церква Пречистої Богородиці Діви Марії освячена в 1875 році.
І так, вона неймовірно схожа на першу. Хоч би в різні кольори пофарбували… І її неймовірно складно нормально сфоткати із-за парканів і дерев навколо.
Вертаюсь у Чечельник. За автостанцією є руїни синагоги.
Якихось 100 років назад майже третину населення містечка складали євреї, вони мали власне училище і 6 молитовних шкіл.
Інтер’єр.
Грандіозний костел Святого Йосипа збудований у 1786 році. У 1920-х роках його відібрали у громади, в 1990 році повернули.
Весь цей час він використовувався не за призначенням, що явно не пішло споруді на користь.
Велична і пишна будівля дико контрастує зі скромною, фактично сільською архітектурою Чечельника.
Лаконічні елементи декору.
На виїзді з селища у сторону Вінниці обабіч дороги лежать кладовища. На католицькому, по ліву руку (якщо стояти задом до Чечельника), є каплиця-усипальниця родини Собанських.
Ще зовсім недавно була занедбаною, але у 2009 році нащадок знатного колись роду, граф Міхал Собанський, узявся за її реконструкцію. Як бачимо, його наміри не розійшлися з ділом.
Після заборони служінь у костелі, вірянам дозволили проводити їх тут. Усипальницю переробили під церкву, що місцями їй зашкодило. Зате це була єдина католицька божниця у радіусі 100 км! Важко навіть уявити, яку велику роль відіграла ця лаконічна споруда у житті місцевих католиків.
Ззаду із силікатної цегли був прибудований вівтар. При реставрації його розібрали і зробили надбудову із того ж матеріалу, що й каплиця. Якщо я правильно зрозумів, всередині - спуск у склеп, де спочивають чи то 9, чи то 12 представників роду Собанських.
Навколо багато старих поховань.
Щось закинуте за кладовищем.
Лише у центрі можна надибати якусь пару більш-менш пристойних світських будівель.
Але вцілому - самі пустки і руїни, ледь не через одну. Мені траплялись навіть покинуті багатоквартирні будинки! (гуртожитки?) Чечельник - найбільш депресивний райцентр Вінничини із тих, що я бачив. Та ж Вербка виглядає куди симпатичніше.
Сквер із військовим меморіалом.
За сквером - Михайлівський собор.
На тлі містечка він також величезний, неначе вирішив позмагатись з костелом за контраст із навколишньою розрухою.
Тут, мабуть, колись був парк.
Зі східної сторони Чечельник закінчується ставками на Савранці. Вдалині - спиртозавод.
Вид на собор.
І якусь неідентифіковану церкву.
На південь уходить дорога на теоретично цікаве село Анютине, засноване і заселене старообрядцями.
Та ж церква зблизька.
Типова забудова місцевого приватного сектору - з дерев’яними верандами.
Вертаюсь на автостанцію.
Під навісом ви можете побачити цілий мегаполіс ластівок. У мене залишалось вдосталь часу поспостерігати за ними, і скажу я вам, конвеєр годування потомства налагоджений у них чудово.
І хитрий горобець, який зрозумів, що тут можна чимось поживитись:)
Оригинал взят у v1snyk в Чечельник і Вербка
Чечельник - найбільш віддалений від Вінниці районний центр, що так чи інакше позначається на специфіці його життя. Зокрема, автобуси звідси ходять зовсім нечасто. І так як волею-неволею в моєму розпорядженні було десь 6 годин, заодно прогулявся в сусіднє село Вербка. Туди я і рушив прямо з автостанції, знімаючи по дорозі закинуту промзону, усохлі русла і інший пост-апокаліпсис.
І Чечельник, і Вербка сильно витягнуті із заходу на схід уздовж однієї дороги, яка, в свою чергу, тягнеться паралельно річці Савранка. Думається, саме русло річки було вирішальним фактором у заселенні цих місць, бо таких витягнутих сіл понад нею ще ціла купа. Є серед них і цікаві, які можна також відвідати, якщо ще раз виникне бажання провести сумарно за день 8 годин у автобусі.
Руїни цукрового заводу - неодмінний атрибут ледь не кожного подільського містечка.
В’їзд у Вербку.
Якщо ви раптом цікавитесь дерев’яними церквами, побувати в цьому селі повинні обов’язково, бо тут їх аж дві.
У центрі - церква Святого Миколая, освячена в 1895 році.
Щоб дістатись другого храму, треба перейти через Савранку. До дороги примикає великий ставок.
Наче звичайна собі водойма, яких повно в Україні, а все одно красиво.
Ворота як витвір мистецтва.
Поселення на цьому березі історично називалось Слободо-Вербка. Церква Пречистої Богородиці Діви Марії освячена в 1875 році.
І так, вона неймовірно схожа на першу. Хоч би в різні кольори пофарбували… І її неймовірно складно нормально сфоткати із-за парканів і дерев навколо.
Вертаюсь у Чечельник. За автостанцією є руїни синагоги.
Якихось 100 років назад майже третину населення містечка складали євреї, вони мали власне училище і 6 молитовних шкіл.
Інтер’єр.
Грандіозний костел Святого Йосипа збудований у 1786 році. У 1920-х роках його відібрали у громади, в 1990 році повернули.
Весь цей час він використовувався не за призначенням, що явно не пішло споруді на користь.
Велична і пишна будівля дико контрастує зі скромною, фактично сільською архітектурою Чечельника.
Лаконічні елементи декору.
На виїзді з селища у сторону Вінниці обабіч дороги лежать кладовища. На католицькому, по ліву руку (якщо стояти задом до Чечельника), є каплиця-усипальниця родини Собанських.
Ще зовсім недавно була занедбаною, але у 2009 році нащадок знатного колись роду, граф Міхал Собанський, узявся за її реконструкцію. Як бачимо, його наміри не розійшлися з ділом.
Після заборони служінь у костелі, вірянам дозволили проводити їх тут. Усипальницю переробили під церкву, що місцями їй зашкодило. Зате це була єдина католицька божниця у радіусі 100 км! Важко навіть уявити, яку велику роль відіграла ця лаконічна споруда у житті місцевих католиків.
Ззаду із силікатної цегли був прибудований вівтар. При реставрації його розібрали і зробили надбудову із того ж матеріалу, що й каплиця. Якщо я правильно зрозумів, всередині - спуск у склеп, де спочивають чи то 9, чи то 12 представників роду Собанських.
Навколо багато старих поховань.
Щось закинуте за кладовищем.
Лише у центрі можна надибати якусь пару більш-менш пристойних світських будівель.
Але вцілому - самі пустки і руїни, ледь не через одну. Мені траплялись навіть покинуті багатоквартирні будинки! (гуртожитки?) Чечельник - найбільш депресивний райцентр Вінничини із тих, що я бачив. Та ж Вербка виглядає куди симпатичніше.
Сквер із військовим меморіалом.
За сквером - Михайлівський собор.
На тлі містечка він також величезний, неначе вирішив позмагатись з костелом за контраст із навколишньою розрухою.
Тут, мабуть, колись був парк.
Зі східної сторони Чечельник закінчується ставками на Савранці. Вдалині - спиртозавод.
Вид на собор.
І якусь неідентифіковану церкву.
На південь уходить дорога на теоретично цікаве село Анютине, засноване і заселене старообрядцями.
Та ж церква зблизька.
Типова забудова місцевого приватного сектору - з дерев’яними верандами.
Вертаюсь на автостанцію.
Під навісом ви можете побачити цілий мегаполіс ластівок. У мене залишалось вдосталь часу поспостерігати за ними, і скажу я вам, конвеєр годування потомства налагоджений у них чудово.
І хитрий горобець, який зрозумів, що тут можна чимось поживитись:)