Чемпіонат України з повітроплавання: день другий
Оригинал взят у kamienczanka в Чемпіонат України з повітроплавання: день другий
Красивий, щасливий, довгий день. Двічі сьогодні 16 повітроплавців виходили на старт, вранці і ввечері. Пощастило бути на обох, а вранці ще й політати з кам'янецьким пілотом Юрієм Мошинським.
Нижче буде 70+ фотографій за 6 жовтня 2016 року. Кулі, кулі, кулі - і місто.
Сьогодні з собою знову були і квадрокоптер. і фотоапарат.
І поки, здається, фотоапарат перемагає. Він в випадках спортивних подій універсальніший, зручніший.
Хоча коптер теж має свої плюси. Спільні старти з висоти пташиного лету сприймаються непогано. Там якась правильна пропорція відстороненості і документальності, фотик більш емоційний. Хоча це все може бути лише моїми додумками.
А ще поблизу куль літали вони. Знаєте ці над-організми з птахів, коли тисячі крилатих малюків створюють щось більше, дивне таке, неначе хтось переливає у небі чорні краплі дивної рідини? Побачити б це зблизька, а не за кілометри.
В 6-45, коли будильник задзвонив, дуже хотілося, щоб на дворі був дощ, шквальний вітер і ще хоч якийсь резон залишитися під теплою ковдрою. Сонце, штиль - та приморозок на траві. У ковдри не було шансу. Ми поїхали на старт.
Тим більше, він був загальний - всі 16 українських куль, які беруть участь у чемпіонаті, разом.
А місце яке для старту вибрали! Скільки я вже тих стартів бачила, а таке гарне місце трапилося вперше. І дуже віддалене від трас: в околицях села Острівчани. Довга-довга дорога полями і затуманеними ярами, діагоналі сонячних променів через листя дерев, флегматичні корови на горбах, переполохані гуси в ставку - поділсьька ідилія. Але на зворотній дорозі Мік таки заблукав. :о)
Ось це місце на фото.
А це інший ракурс на стартовий майданчик.
Мене прикріпили до Юрія Мошинського - класно, ще ніколи з ним не літала. А дехто не лише літав, а й снідав. Кошик витягнули, пальник поставили - тепер треба чекати, поки спортивний директор змагань не замінить червоний прапорець на переносній щоглі на зелений. До того часу надуватися не можна: на чемпіонаті час - теж один з вагомих факторів.
Після брифінгу кам'янецькі пілоти Сергій та Юрій ще раз дивляться на карту, список завдань на політ - і повертаються до своїх повітряних оболонок. Зараз почнеться.
А далі все відбувається дуже швидко.
Тут навіть я на кадрі є - в лівому кутку, біля кошика. Там не роздивитися, але це все одно я :о)
Кам'янчани неначе тримаються осторонь інших учасників, ставлять кулі на деякій відстані від загалу - і це офігенний шанс побачити той самий загал у дуже вигідних ракурсах.
Юрій за пальником. Біля куль весь той вранішній мороз де і подівся. Вдягнула теплу куртку, взяла з собою шапку - а у небі було тепло.
От-от стартанемо. Ми білі з жовто-синімо смугами.
Відірвалися від землі. Тінь від нашої кулі насувається на інші повітряні оболонки.
Це у вас тактичність завалена, а не мій горизонт. Кадр дуже правильно орієнтований щодо поверхні землі - по кулі в небі можна пересвідчитись. Це так, демонстрація кривизни стартового майданчика.
І з перших же секунд у небі спочатку верещиш від щастя, а далі просто не знаєш, куди дивитися, бо гарно - ВСЮДИ. На горизонті взагалі таке, ТАКЕ...
Таке, наприклад. Це зміїться на своїх останніх кілометрах перед Дністром рідний мій Смотрич. Шутнівці, потім довга стріла Цвіклівців, далі Устя - і вже на чернівецькому березі Вороновиця. Висота - 450 метрів. Видно - здається, на 450 кілометрів навколо. Ну добре, на 45. Все одно. Таким цікавим Смотрич я ще не бачила.
А в цей самий час з другого боку кошика показують не менш цікаве і ще більш яскраве (бо не відділене від мене і фотоапарату кілометрами повітря і ранкового туману).
І не забуваємо, що в кошика чотири боки. І з третього вже видно щось таке:
Саме заради таких видів у кошик так мріють потрапити фотографи - хоч професійні, хоч аматори.
Коротше, скажу так. До народження Гриця на всі питання "А страшно літати?" я чесно відповідала: "Ні! Як на балконі постояти". Лячно у небі мені було лише раз, в травні 2009 (чи 2010-го?) року, коли на спортивних змаганнях я потрапила до Романа Савчука під час шквального вітру - і на висоті в 1500 метрів сіла на дно кошика і заплакала, бо думала, що от вона, та мить, коли треба прощатися з життям :о)). Ну так це був Савчук, шквальний вітер і спортивний політ. Всі інші польоти (а у мене їх трохи є) були повністю позбавлені страху.
Але Гриць докорінно змінив не лише моє життя, а й гормональний фон. Я купи речей тепер боюся. Літати часом теж. Останній раз літала в червні 2014 року: спокійний розслаблений туристичний політ на честь знайомства батьків Міка з грицем. Трохи боялася.
Сьогодні страх теж робив кілька спроб мене заатакувати.
Так от: коли наволо таке...
або таке - про страх начисто забуваєш. Відчуваєш лише дикий, велетенський захват і щастя.
Бо небо змінює все - і нас теж трішечки. Туди весь час тягне: як не літаком, то коптером, як не коптером, то на кулі.
Ні, не все у небі так райдужно. Згори ще більше видно, яким потворним, штучним, ненормальним стало Старе місто. І ці неадекватні червоні дахи, і примітивні коробки готелів, всіх цих дарчукових какопатр, і дурнувата кована сова на не менш дурнуватому колі. Потворство не приховати, і це дуже сумно. Напередодні стало відомо, що наш історико-архітектурний заповідник все так само буде очолювати Василь Фенцур. В Старого міста не лишилося шансів на життя. Буде собі котеджне містечко людей з товстими пальцями і шкірою, над яким подекуди стирчатимуть шпилі костельних дзвіниць.
Старе місто такими темпами скоро буде таким же "старим", як і мікрорайон Жовтневий (до речі, його декомунізували чи як?)
Добре, давайте знову про кулі.
Сергій Скалько, один з героїв сьогоднішнього ранку.
На чемпіонаті пілоти ж виконують завдання. Наприклад, під час ранкового польоту потрібно було поцілити міткою в три мішені: одна в селі Смотрич і дві - на Зіньківцях. Ось це мішень з командою обсерверів.
А це Сергій потрапляє міткою в самісеньке яблучко мішені.
Владислав Клименко так влучно потрапив відразу у дві мішені - зіньковецькі. Бачите, яка у нього куля? Схожа на витягнуту краплю. Спортивна. Вони меншого об'єму, більш маневрені.
Для того, щоб потрапитив мішені, пілотам доводиться маневрувати, хитрити, думати, де яка тяга, який вітер - і як накраще підлетіти до потрібної точки.
Часом вони спускаються зовсім низько. З Юрком Мошинським ми сьогодні теж кілька разів летіли низенько-низенько полем. А на фото над-яскрава куля Андрія Отроха. Вона ще багато разів у кадр потрапить: і гарна, і зовсім поруч летіла.
Хоча спочатку нашим небесним сусідом був інший кам'янецький пілот і молодий татусь Сергій Гнап.
А це кадр вже з вечірніх стартів, з коптера. Місце яке, кам'янчани, бачите? Це відразу за Стрімкою Ланню, виїзд на Чернівці. Кілька автівок і один тір таки зупинилися подивитися на небачене видовище: 13 куль піднімаються і відлітають у бік Старого міста.
Так-так, кудись туди. 13, а не 16? Угу. Кам'янецькі екіпажі стартували від цибулівського лісу, а ще хтось летів зі Стоунхеджу (так називають майданчик напроти давно мертвого заводу "Електроприлад").
Бо ввечері у пілотів був шанс самим обирати місце старту. І більшість таки обрала поле біля Смотрича.
Готується до польоту куля київського пілота Пархоменка.
Жовтень вже справді жовтий. З неба всі ті осінні фарюи ще більш помітні.
У мене давно була мрія, пов'язана з повітроплаванням.
Нє, ну я розумію, що майже у кожного є така мрія - і ця мрія це покататися на кулі.
Ні, я мала значно конкретнішу.
Ще на зорі ХХІ століття, в самі перші роки, коли Кам'янець знайомився з кулями, я побачила фотографії недобудованого залізничного мосту в Панівцях з неба. І я дуже хотіла теж побачити ті красені-пілони з висоти.
Хочеш - маєш. Дуже класно, дуже втішена.
Ну і подібні кадри теж тішать - хоча я вже й звикла, що в будь-який момент можу піти політати над Старим містом з коптером. Але там ніякого азарту, бо все залежить від тебе. А от коли ти пасажир повітряної кууууууууулі...
Фортеця і кулі - теж безпрограшна комбінація для людини з фотокамерою.
Та для людини з фотокамерою майже все, що ти бачиш під час польоту, - фотобомба. І так і має бути.
Але я вже чесно не знаю. про що ще розказати.
Що завтра, у п'ятницю, останный день змагань?
Вранці ще відбудеться політ у рамках чемпіонату (якщо погода не стане на заваді) - а увечері вже розпочнеться повітроплавча фієста "Золота омега-2016".
Це вже захід не спортивний, а туристичний. І там вже не буде мішеней і польотів на швидкість.
Зате обов'язково будуть польоти над Старою фортецею.
І старим містом. Воно заоаз дуже-дуже гарне.
Ну, я сама про це писала тут.
На фієсті (з п'ятниці до вечора неділі) літатимуть 15 екіпажів. Дехто зі спортсменів покидає місто, на їхні місця приїдуть інші пілоти: Віктор Негай, Микола Рубель, Віктор Якимець та інші.
Політ - це суцільне задоволення, і він не може бути дешевим.
Цьогорічна ціна - 2200 гривень з людини. Це дешевше за польоти на Київщині, та й на Кам'янеччині поза фестивалем.
Треба пам'ятати, що над кожним польотом працює ціла команда людей: це і пілот, і його асистенти, котрі допомагають надувати кулю та складати її після приземлення, і водій позашляховика (сідають кулі частов полях, туди на звичній машині дістатися важко).
Про всі-всі деталі польотів можна прочитати або запитати ось тут. Або тут.
А я тим часом ще потішуся фотографією мосту в Панівцях.
Далі, напевно. будуть просто картинки без довгих коментарів.
О, цю прокоментую. Це місце щороку лапає тисячі промінчиків ненависті від кам'янчан. Довжоцький спиртзавод хоч і має довгу історію (збудований як завод "Монополь" ще за царату), зараз перетворився на головне джерело смороду в місті. Весною цвітуть і тхнуть його бардополя, восени річечка Дібруха несе у Смотрич каламутні аж білі води, від яких разить тухлою капустою. Скільки разів вже намагалися цю оазу смороду прикрити, та влада вужем в'ється і торочить щось про 200 робочих місць. А що не крутий фестиваль чи день міста у Кам'янці - так то бардополя грають першу скрипку, то Дібруха відлякує туристів. У містян давно є прикмета: запахло бардополями - буде дощ. Завжди справджується.
Андрій Отрох.
Ранковий старт.
Він же.
О, і знову він :о)
Приватний парадіз під Кам'янцем.
Ох, як класно з боку Острівчан виглядають Шутнівці. Треба буде там якось політати.
Грибочки. Флюоресцентно-прекрасні.
Ще раз Смотрич і Дністер.
Майже все місто. Рідні хати в кадр не потрапили.
Майже те саме. тільки менше куль. Знову без рідних хат.
Вечірній старт і автівки раптових гялдачів. Наша тойота одиноко стоїть посеред поля.
Все, закінчилися картинки.
Красивий, щасливий, довгий день. Двічі сьогодні 16 повітроплавців виходили на старт, вранці і ввечері. Пощастило бути на обох, а вранці ще й політати з кам'янецьким пілотом Юрієм Мошинським.
Нижче буде 70+ фотографій за 6 жовтня 2016 року. Кулі, кулі, кулі - і місто.
Сьогодні з собою знову були і квадрокоптер. і фотоапарат.
І поки, здається, фотоапарат перемагає. Він в випадках спортивних подій універсальніший, зручніший.
Хоча коптер теж має свої плюси. Спільні старти з висоти пташиного лету сприймаються непогано. Там якась правильна пропорція відстороненості і документальності, фотик більш емоційний. Хоча це все може бути лише моїми додумками.
А ще поблизу куль літали вони. Знаєте ці над-організми з птахів, коли тисячі крилатих малюків створюють щось більше, дивне таке, неначе хтось переливає у небі чорні краплі дивної рідини? Побачити б це зблизька, а не за кілометри.
В 6-45, коли будильник задзвонив, дуже хотілося, щоб на дворі був дощ, шквальний вітер і ще хоч якийсь резон залишитися під теплою ковдрою. Сонце, штиль - та приморозок на траві. У ковдри не було шансу. Ми поїхали на старт.
Тим більше, він був загальний - всі 16 українських куль, які беруть участь у чемпіонаті, разом.
А місце яке для старту вибрали! Скільки я вже тих стартів бачила, а таке гарне місце трапилося вперше. І дуже віддалене від трас: в околицях села Острівчани. Довга-довга дорога полями і затуманеними ярами, діагоналі сонячних променів через листя дерев, флегматичні корови на горбах, переполохані гуси в ставку - поділсьька ідилія. Але на зворотній дорозі Мік таки заблукав. :о)
Ось це місце на фото.
А це інший ракурс на стартовий майданчик.
Мене прикріпили до Юрія Мошинського - класно, ще ніколи з ним не літала. А дехто не лише літав, а й снідав. Кошик витягнули, пальник поставили - тепер треба чекати, поки спортивний директор змагань не замінить червоний прапорець на переносній щоглі на зелений. До того часу надуватися не можна: на чемпіонаті час - теж один з вагомих факторів.
Після брифінгу кам'янецькі пілоти Сергій та Юрій ще раз дивляться на карту, список завдань на політ - і повертаються до своїх повітряних оболонок. Зараз почнеться.
А далі все відбувається дуже швидко.
Тут навіть я на кадрі є - в лівому кутку, біля кошика. Там не роздивитися, але це все одно я :о)
Кам'янчани неначе тримаються осторонь інших учасників, ставлять кулі на деякій відстані від загалу - і це офігенний шанс побачити той самий загал у дуже вигідних ракурсах.
Юрій за пальником. Біля куль весь той вранішній мороз де і подівся. Вдягнула теплу куртку, взяла з собою шапку - а у небі було тепло.
От-от стартанемо. Ми білі з жовто-синімо смугами.
Відірвалися від землі. Тінь від нашої кулі насувається на інші повітряні оболонки.
Це у вас тактичність завалена, а не мій горизонт. Кадр дуже правильно орієнтований щодо поверхні землі - по кулі в небі можна пересвідчитись. Це так, демонстрація кривизни стартового майданчика.
І з перших же секунд у небі спочатку верещиш від щастя, а далі просто не знаєш, куди дивитися, бо гарно - ВСЮДИ. На горизонті взагалі таке, ТАКЕ...
Таке, наприклад. Це зміїться на своїх останніх кілометрах перед Дністром рідний мій Смотрич. Шутнівці, потім довга стріла Цвіклівців, далі Устя - і вже на чернівецькому березі Вороновиця. Висота - 450 метрів. Видно - здається, на 450 кілометрів навколо. Ну добре, на 45. Все одно. Таким цікавим Смотрич я ще не бачила.
А в цей самий час з другого боку кошика показують не менш цікаве і ще більш яскраве (бо не відділене від мене і фотоапарату кілометрами повітря і ранкового туману).
І не забуваємо, що в кошика чотири боки. І з третього вже видно щось таке:
Саме заради таких видів у кошик так мріють потрапити фотографи - хоч професійні, хоч аматори.
Коротше, скажу так. До народження Гриця на всі питання "А страшно літати?" я чесно відповідала: "Ні! Як на балконі постояти". Лячно у небі мені було лише раз, в травні 2009 (чи 2010-го?) року, коли на спортивних змаганнях я потрапила до Романа Савчука під час шквального вітру - і на висоті в 1500 метрів сіла на дно кошика і заплакала, бо думала, що от вона, та мить, коли треба прощатися з життям :о)). Ну так це був Савчук, шквальний вітер і спортивний політ. Всі інші польоти (а у мене їх трохи є) були повністю позбавлені страху.
Але Гриць докорінно змінив не лише моє життя, а й гормональний фон. Я купи речей тепер боюся. Літати часом теж. Останній раз літала в червні 2014 року: спокійний розслаблений туристичний політ на честь знайомства батьків Міка з грицем. Трохи боялася.
Сьогодні страх теж робив кілька спроб мене заатакувати.
Так от: коли наволо таке...
або таке - про страх начисто забуваєш. Відчуваєш лише дикий, велетенський захват і щастя.
Бо небо змінює все - і нас теж трішечки. Туди весь час тягне: як не літаком, то коптером, як не коптером, то на кулі.
Ні, не все у небі так райдужно. Згори ще більше видно, яким потворним, штучним, ненормальним стало Старе місто. І ці неадекватні червоні дахи, і примітивні коробки готелів, всіх цих дарчукових какопатр, і дурнувата кована сова на не менш дурнуватому колі. Потворство не приховати, і це дуже сумно. Напередодні стало відомо, що наш історико-архітектурний заповідник все так само буде очолювати Василь Фенцур. В Старого міста не лишилося шансів на життя. Буде собі котеджне містечко людей з товстими пальцями і шкірою, над яким подекуди стирчатимуть шпилі костельних дзвіниць.
Старе місто такими темпами скоро буде таким же "старим", як і мікрорайон Жовтневий (до речі, його декомунізували чи як?)
Добре, давайте знову про кулі.
Сергій Скалько, один з героїв сьогоднішнього ранку.
На чемпіонаті пілоти ж виконують завдання. Наприклад, під час ранкового польоту потрібно було поцілити міткою в три мішені: одна в селі Смотрич і дві - на Зіньківцях. Ось це мішень з командою обсерверів.
А це Сергій потрапляє міткою в самісеньке яблучко мішені.
Владислав Клименко так влучно потрапив відразу у дві мішені - зіньковецькі. Бачите, яка у нього куля? Схожа на витягнуту краплю. Спортивна. Вони меншого об'єму, більш маневрені.
Для того, щоб потрапитив мішені, пілотам доводиться маневрувати, хитрити, думати, де яка тяга, який вітер - і як накраще підлетіти до потрібної точки.
Часом вони спускаються зовсім низько. З Юрком Мошинським ми сьогодні теж кілька разів летіли низенько-низенько полем. А на фото над-яскрава куля Андрія Отроха. Вона ще багато разів у кадр потрапить: і гарна, і зовсім поруч летіла.
Хоча спочатку нашим небесним сусідом був інший кам'янецький пілот і молодий татусь Сергій Гнап.
А це кадр вже з вечірніх стартів, з коптера. Місце яке, кам'янчани, бачите? Це відразу за Стрімкою Ланню, виїзд на Чернівці. Кілька автівок і один тір таки зупинилися подивитися на небачене видовище: 13 куль піднімаються і відлітають у бік Старого міста.
Так-так, кудись туди. 13, а не 16? Угу. Кам'янецькі екіпажі стартували від цибулівського лісу, а ще хтось летів зі Стоунхеджу (так називають майданчик напроти давно мертвого заводу "Електроприлад").
Бо ввечері у пілотів був шанс самим обирати місце старту. І більшість таки обрала поле біля Смотрича.
Готується до польоту куля київського пілота Пархоменка.
Жовтень вже справді жовтий. З неба всі ті осінні фарюи ще більш помітні.
У мене давно була мрія, пов'язана з повітроплаванням.
Нє, ну я розумію, що майже у кожного є така мрія - і ця мрія це покататися на кулі.
Ні, я мала значно конкретнішу.
Ще на зорі ХХІ століття, в самі перші роки, коли Кам'янець знайомився з кулями, я побачила фотографії недобудованого залізничного мосту в Панівцях з неба. І я дуже хотіла теж побачити ті красені-пілони з висоти.
Хочеш - маєш. Дуже класно, дуже втішена.
Ну і подібні кадри теж тішать - хоча я вже й звикла, що в будь-який момент можу піти політати над Старим містом з коптером. Але там ніякого азарту, бо все залежить від тебе. А от коли ти пасажир повітряної кууууууууулі...
Фортеця і кулі - теж безпрограшна комбінація для людини з фотокамерою.
Та для людини з фотокамерою майже все, що ти бачиш під час польоту, - фотобомба. І так і має бути.
Але я вже чесно не знаю. про що ще розказати.
Що завтра, у п'ятницю, останный день змагань?
Вранці ще відбудеться політ у рамках чемпіонату (якщо погода не стане на заваді) - а увечері вже розпочнеться повітроплавча фієста "Золота омега-2016".
Це вже захід не спортивний, а туристичний. І там вже не буде мішеней і польотів на швидкість.
Зате обов'язково будуть польоти над Старою фортецею.
І старим містом. Воно заоаз дуже-дуже гарне.
Ну, я сама про це писала тут.
На фієсті (з п'ятниці до вечора неділі) літатимуть 15 екіпажів. Дехто зі спортсменів покидає місто, на їхні місця приїдуть інші пілоти: Віктор Негай, Микола Рубель, Віктор Якимець та інші.
Політ - це суцільне задоволення, і він не може бути дешевим.
Цьогорічна ціна - 2200 гривень з людини. Це дешевше за польоти на Київщині, та й на Кам'янеччині поза фестивалем.
Треба пам'ятати, що над кожним польотом працює ціла команда людей: це і пілот, і його асистенти, котрі допомагають надувати кулю та складати її після приземлення, і водій позашляховика (сідають кулі частов полях, туди на звичній машині дістатися важко).
Про всі-всі деталі польотів можна прочитати або запитати ось тут. Або тут.
А я тим часом ще потішуся фотографією мосту в Панівцях.
Далі, напевно. будуть просто картинки без довгих коментарів.
О, цю прокоментую. Це місце щороку лапає тисячі промінчиків ненависті від кам'янчан. Довжоцький спиртзавод хоч і має довгу історію (збудований як завод "Монополь" ще за царату), зараз перетворився на головне джерело смороду в місті. Весною цвітуть і тхнуть його бардополя, восени річечка Дібруха несе у Смотрич каламутні аж білі води, від яких разить тухлою капустою. Скільки разів вже намагалися цю оазу смороду прикрити, та влада вужем в'ється і торочить щось про 200 робочих місць. А що не крутий фестиваль чи день міста у Кам'янці - так то бардополя грають першу скрипку, то Дібруха відлякує туристів. У містян давно є прикмета: запахло бардополями - буде дощ. Завжди справджується.
Андрій Отрох.
Ранковий старт.
Він же.
О, і знову він :о)
Приватний парадіз під Кам'янцем.
Ох, як класно з боку Острівчан виглядають Шутнівці. Треба буде там якось політати.
Грибочки. Флюоресцентно-прекрасні.
Ще раз Смотрич і Дністер.
Майже все місто. Рідні хати в кадр не потрапили.
Майже те саме. тільки менше куль. Знову без рідних хат.
Вечірній старт і автівки раптових гялдачів. Наша тойота одиноко стоїть посеред поля.
Все, закінчилися картинки.