Чемпіонат України з повітроплавання: день другий: kamienczanka

kamienczanka

Чемпіонат України з повітроплавання: день другий

Oct 07, 2016 00:10

Красивий, щасливий, довгий день. Двічі сьогодні 16 повітроплавців виходили на старт, вранці і ввечері. Пощастило бути на обох, а вранці ще й політати з кам'янецьким пілотом Юрієм Мошинським.

Нижче буде 70+ фотографій за 6 жовтня 2016 року. Кулі, кулі, кулі - і місто.

Сьогодні з собою знову були і квадрокоптер. і фотоапарат.

І поки, здається, фотоапарат перемагає. Він в випадках спортивних подій універсальніший, зручніший.

Хоча коптер теж має свої плюси. Спільні старти з висоти пташиного лету сприймаються непогано. Там якась правильна пропорція відстороненості і документальності, фотик більш емоційний. Хоча це все може бути лише моїми додумками.

А ще поблизу куль літали вони. Знаєте ці над-організми з птахів, коли тисячі крилатих малюків створюють щось більше, дивне таке, неначе хтось переливає у небі чорні краплі дивної рідини? Побачити б це зблизька, а не за кілометри.

В 6-45, коли будильник задзвонив, дуже хотілося, щоб на дворі був дощ, шквальний вітер і ще хоч якийсь резон залишитися під теплою ковдрою. Сонце, штиль - та приморозок на траві. У ковдри не було шансу. Ми поїхали на старт.
Тим більше, він був загальний - всі 16 українських куль, які беруть участь у чемпіонаті, разом.

А місце яке для старту вибрали! Скільки я вже тих стартів бачила, а таке гарне місце трапилося вперше. І дуже віддалене від трас: в околицях села Острівчани. Довга-довга дорога полями і затуманеними ярами, діагоналі сонячних променів через листя дерев, флегматичні корови на горбах, переполохані гуси в ставку - поділсьька ідилія. Але на зворотній дорозі Мік таки заблукав. :о)
Ось це місце на фото.

А це інший ракурс на стартовий майданчик.

Мене прикріпили до Юрія Мошинського - класно, ще ніколи з ним не літала. А дехто не лише літав, а й снідав. Кошик витягнули, пальник поставили - тепер треба чекати, поки спортивний директор змагань не замінить червоний прапорець на переносній щоглі на зелений. До того часу надуватися не можна: на чемпіонаті час - теж один з вагомих факторів.

Після брифінгу кам'янецькі пілоти Сергій та Юрій ще раз дивляться на карту, список завдань на політ - і повертаються до своїх повітряних оболонок. Зараз почнеться.

А далі все відбувається дуже швидко.
Тут навіть я на кадрі є - в лівому кутку, біля кошика. Там не роздивитися, але це все одно я :о)

Кам'янчани неначе тримаються осторонь інших учасників, ставлять кулі на деякій відстані від загалу - і це офігенний шанс побачити той самий загал у дуже вигідних ракурсах.

Юрій за пальником. Біля куль весь той вранішній мороз де і подівся. Вдягнула теплу куртку, взяла з собою шапку - а у небі було тепло.

От-от стартанемо. Ми білі з жовто-синімо смугами.

Відірвалися від землі. Тінь від нашої кулі насувається на інші повітряні оболонки.

Це у вас тактичність завалена, а не мій горизонт. Кадр дуже правильно орієнтований щодо поверхні землі - по кулі в небі можна пересвідчитись. Це так, демонстрація кривизни стартового майданчика.

І з перших же секунд у небі спочатку верещиш від щастя, а далі просто не знаєш, куди дивитися, бо гарно - ВСЮДИ. На горизонті взагалі таке, ТАКЕ...

Таке, наприклад. Це зміїться на своїх останніх кілометрах перед Дністром рідний мій Смотрич. Шутнівці, потім довга стріла Цвіклівців, далі Устя - і вже на чернівецькому березі Вороновиця. Висота - 450 метрів. Видно - здається, на 450 кілометрів навколо. Ну добре, на 45. Все одно. Таким цікавим Смотрич я ще не бачила.

А в цей самий час з другого боку кошика показують не менш цікаве і ще більш яскраве (бо не відділене від мене і фотоапарату кілометрами повітря і ранкового туману).

І не забуваємо, що в кошика чотири боки. І з третього вже видно щось таке:

Саме заради таких видів у кошик так мріють потрапити фотографи - хоч професійні, хоч аматори.

Коротше, скажу так. До народження Гриця на всі питання "А страшно літати?" я чесно відповідала: "Ні! Як на балконі постояти". Лячно у небі мені було лише раз, в травні 2009 (чи 2010-го?) року, коли на спортивних змаганнях я потрапила до Романа Савчука під час шквального вітру - і на висоті в 1500 метрів сіла на дно кошика і заплакала, бо думала, що от вона, та мить, коли треба прощатися з життям :о)). Ну так це був Савчук, шквальний вітер і спортивний політ. Всі інші польоти (а у мене їх трохи є) були повністю позбавлені страху.

Але Гриць докорінно змінив не лише моє життя, а й гормональний фон. Я купи речей тепер боюся. Літати часом теж. Останній раз літала в червні 2014 року: спокійний розслаблений туристичний політ на честь знайомства батьків Міка з грицем. Трохи боялася.

Сьогодні страх теж робив кілька спроб мене заатакувати.

Так от: коли наволо таке...

або таке - про страх начисто забуваєш. Відчуваєш лише дикий, велетенський захват і щастя.

Бо небо змінює все - і нас теж трішечки. Туди весь час тягне: як не літаком, то коптером, як не коптером, то на кулі.

Ні, не все у небі так райдужно. Згори ще більше видно, яким потворним, штучним, ненормальним стало Старе місто. І ці неадекватні червоні дахи, і примітивні коробки готелів, всіх цих дарчукових какопатр, і дурнувата кована сова на не менш дурнуватому колі. Потворство не приховати, і це дуже сумно. Напередодні стало відомо, що наш історико-архітектурний заповідник все так само буде очолювати Василь Фенцур. В Старого міста не лишилося шансів на життя. Буде собі котеджне містечко людей з товстими пальцями і шкірою, над яким подекуди стирчатимуть шпилі костельних дзвіниць.

Старе місто такими темпами скоро буде таким же "старим", як і мікрорайон Жовтневий (до речі, його декомунізували чи як?)

Добре, давайте знову про кулі.

Сергій Скалько, один з героїв сьогоднішнього ранку.

На чемпіонаті пілоти ж виконують завдання. Наприклад, під час ранкового польоту потрібно було поцілити міткою в три мішені: одна в селі Смотрич і дві - на Зіньківцях. Ось це мішень з командою обсерверів.

А це Сергій потрапляє міткою в самісеньке яблучко мішені.

Владислав Клименко так влучно потрапив відразу у дві мішені - зіньковецькі. Бачите, яка у нього куля? Схожа на витягнуту краплю. Спортивна. Вони меншого об'єму, більш маневрені.

Для того, щоб потрапитив мішені, пілотам доводиться маневрувати, хитрити, думати, де яка тяга, який вітер - і як накраще підлетіти до потрібної точки.

Часом вони спускаються зовсім низько. З Юрком Мошинським ми сьогодні теж кілька разів летіли низенько-низенько полем. А на фото над-яскрава куля Андрія Отроха. Вона ще багато разів у кадр потрапить: і гарна, і зовсім поруч летіла.

Хоча спочатку нашим небесним сусідом був інший кам'янецький пілот і молодий татусь Сергій Гнап.

А це кадр вже з вечірніх стартів, з коптера. Місце яке, кам'янчани, бачите? Це відразу за Стрімкою Ланню, виїзд на Чернівці. Кілька автівок і один тір таки зупинилися подивитися на небачене видовище: 13 куль піднімаються і відлітають у бік Старого міста.

Так-так, кудись туди. 13, а не 16? Угу. Кам'янецькі екіпажі стартували від цибулівського лісу, а ще хтось летів зі Стоунхеджу (так називають майданчик напроти давно мертвого заводу "Електроприлад").

Бо ввечері у пілотів був шанс самим обирати місце старту. І більшість таки обрала поле біля Смотрича.

Готується до польоту куля київського пілота Пархоменка.

Жовтень вже справді жовтий. З неба всі ті осінні фарюи ще більш помітні.

У мене давно була мрія, пов'язана з повітроплаванням.

Нє, ну я розумію, що майже у кожного є така мрія - і ця мрія це покататися на кулі.
Ні, я мала значно конкретнішу.
Ще на зорі ХХІ століття, в самі перші роки, коли Кам'янець знайомився з кулями, я побачила фотографії недобудованого залізничного мосту в Панівцях з неба. І я дуже хотіла теж побачити ті красені-пілони з висоти.

Хочеш - маєш. Дуже класно, дуже втішена.

Ну і подібні кадри теж тішать - хоча я вже й звикла, що в будь-який момент можу піти політати над Старим містом з коптером. Але там ніякого азарту, бо все залежить від тебе. А от коли ти пасажир повітряної кууууууууулі...

Фортеця і кулі - теж безпрограшна комбінація для людини з фотокамерою.

Та для людини з фотокамерою майже все, що ти бачиш під час польоту, - фотобомба. І так і має бути.

Але я вже чесно не знаю. про що ще розказати.

Що завтра, у п'ятницю, останный день змагань?

Вранці ще відбудеться політ у рамках чемпіонату (якщо погода не стане на заваді) - а увечері вже розпочнеться повітроплавча фієста "Золота омега-2016".

Це вже захід не спортивний, а туристичний. І там вже не буде мішеней і польотів на швидкість.

Зате обов'язково будуть польоти над Старою фортецею.

І старим містом. Воно заоаз дуже-дуже гарне.
Ну, я сама про це писала тут.

На фієсті (з п'ятниці до вечора неділі) літатимуть 15 екіпажів. Дехто зі спортсменів покидає місто, на їхні місця приїдуть інші пілоти: Віктор Негай, Микола Рубель, Віктор Якимець та інші.

Політ - це суцільне задоволення, і він не може бути дешевим.

Цьогорічна ціна - 2200 гривень з людини. Це дешевше за польоти на Київщині, та й на Кам'янеччині поза фестивалем.

Треба пам'ятати, що над кожним польотом працює ціла команда людей: це і пілот, і його асистенти, котрі допомагають надувати кулю та складати її після приземлення, і водій позашляховика (сідають кулі частов полях, туди на звичній машині дістатися важко).

Про всі-всі деталі польотів можна прочитати або запитати ось тут. Або тут.

А я тим часом ще потішуся фотографією мосту в Панівцях.

Далі, напевно. будуть просто картинки без довгих коментарів.

О, цю прокоментую. Це місце щороку лапає тисячі промінчиків ненависті від кам'янчан. Довжоцький спиртзавод хоч і має довгу історію (збудований як завод "Монополь" ще за царату), зараз перетворився на головне джерело смороду в місті. Весною цвітуть і тхнуть його бардополя, восени річечка Дібруха несе у Смотрич каламутні аж білі води, від яких разить тухлою капустою. Скільки разів вже намагалися цю оазу смороду прикрити, та влада вужем в'ється і торочить щось про 200 робочих місць. А що не крутий фестиваль чи день міста у Кам'янці - так то бардополя грають першу скрипку, то Дібруха відлякує туристів. У містян давно є прикмета: запахло бардополями - буде дощ. Завжди справджується.