Щойно із локації в художній інституції
Нічого не можу з собою зробити, мене рве на клаптики, коли чую слово «інституція». Це сильніше за мене, це шось таке під шкірою. Хотів прочитати статтю на Крам, але на шостому абзаці почав рябіти екран, на сьомому тупо потемніло в очах. Інституція на інституції сидить інституцією поганяє. Кошмар.
Мушу зізнатись, я багато разів чемно намагався шось почитати на крам, але як не зайду з кожної статті як кілком в груди інституцією норовлять почастувати. Інституції, інституції, інституції, інституції, інституції, інституції. Новеньке модненьке мистецьке слово, на яке безупинно дрочать наші діячі культурки. До того ж інституція, це слово яке абсолютно нічого не означає, тобто ним можна позначити що завгодно, починаючи від музею в Більбао, і закінчуючи якимсь довкола культурним мєждусобойчіком десь в Антананаріву. Слово-фантом, слово-пук, слово-ніщо.
В маркетингу є магічне слово, яке діє як закляття, це слово комунікація, після нього всі починають вірити в маркетингову стратегію. В дизайні слово-закляття - креатив, після цього слова клієнт як правило має негайно впасти в макетозатверджувальний транс. В звичайному мистецтві, тобто не в сучасному роль оберега відіграє фраза «мій внутрішній світ». За легендою, після фрази «в цих роботах я хотів/ла передати мій внутрішній світ» всі присутні можуть заприсягтись, шо бачили справжнього художника. Доречи, однією із характерних відмінностей поміж просто мистецтвом і сучасним мистецтвом якраз є те, шо в останньому на хую вертіли «мій внутрішній світ». Так от, у сучасному українському мистецтві завелось слово-закляття, слово-паразит, яке, скажімо, на мене діє нервово-паралітично, це інституція. Як тут не згадати чудесні слова мого шефа з роботи: Сука, курва, блядь, гімно.