Туреччина 2017. Ван
І що ж ми маємо? Ми маємо 24 вересня, околиці Боржомі та літак з Анталії 16 жовтня
В дорогу!
Автостоп в Грузії чудовий, тому вже ввечері 25 вересня ми пересікаємо досить таки дивний кордон неподалік Батумі в містечку Сарпі.
Вранці купаємось купаємось та прощаємось з Чорним морем. Цього року ми з ним вже не побачимось. Автостопу нема, маршруткою доїзжаємо до Хопи
Ще в Києві, я радився з друзями і мені дуже рекомендували високогірне озеро Ван та старовинне іранське містечко Мардин. Тому від хопи ми спускаємось в сторону Сирії та трішки східніше, в сторону Ірану. Автостопу немає, майже немає.
За цілий день проїхали 30 кілометрів, смеркалось..підїхала поліція та почала зупиняти автомобілі на справність..смеркалось.. Прийшлось піти нечесним методом та попросити поліцію зупинити нам машину до Ерзуруму. Поліція пробує, але ніхто не їдо до Ерзуруму..темніє, трафік ще менший
- Все, зараз поїдете, допивши чай каже полісмен, і зупиняє величей-ну Scania
Доречі ніхто, ніхто не знає жодної з мені знайомих мов:
-Інгліш? - йок
- Рашн? - йок
- юкрейн? - йок
-Сербіан? - йок, - Туркіш і Курдіш
- йок, із сумом відповідаю я. Доречі дуже класне слово, означає Ні, але таке смачне, з іронією.
Вантажівка на величезній швидкості вже вночі по однополосній дорозі вздовж водосховища довезла нас ааж до Бінгеля, Bingol.
Вранці виходимо на дорогу, 1,5 хвилини і нас підбирає шикарний вантажний мікроавтобус до самого міста Ван.
Ван - це найбільше турецьке озеро, площею 3 574 км², утворене внаслідок виверження вулкану Немрут, що заблокував русло річки Мурат.
Місто Ван, дивно, всі чоловіки ходять в чорних штанах та чорних туфлях, самі модні одягають білу сорочку, по місту навколішках стоять спеціальні чоловіки, що за дрібні гроші натирають взуття до блиску. Я, як турист без кордонів вперто ходжу в цвітастих блакитно-білих шортах
-Ти напевно один на все місто в шортах, зауважує мій друг Діма. Цього разу я поїхав не сам, а з другом.
Під кінець дня місцеві хлопчаки за спиною назвали мене «Чіка», тому було прийнято носити штани аж до європенізованої Турції, а саме, до Кападокії. Місто Ван цікаве, але нічого надто особливого я не помітив, окрім фортеці на схилах гори, де ми й вирішили ночувати.
З Вану в Татван ходить паром, ну ніби ходить паром, моніторив я інформацію вдома. Паром дійсно ходить, але паром ну такий..цікавий. Ходить двічі на день, возить вагони та військову техніку. Доречі забув розказати, при підїзді до Вана там неодноразово на очі попадались бетонні загородження на дорозі, бронетранспортери з написами Поліція та захисні будки з броньованим склом - куди ми їдемо?
А справа тут ось в чому: на території Турції проживає за різними даними близько 25 мільйонів курдів. Це найбільша чисельність народу на планеті що не має своєї території. Курдів обманули ще в 1920 році, пообіцявши згідно Севрської угоди незалежну державу - Курдистан. З того часу Курди час від часу все ж пробують отримати незалежність, але президент Турції Ердоган всіляко їх придушує, називаючи не курдами, а гірськими турками, а мову - не існуючою. Не зважаючи на острахи та чутки, Курди досить добрі та привітні.
Розвантажили вагони та військову техніку, завантажили інші вагони, посадили всіх пасажирів, в кількості двох людей, вгадайте хто ці двоє? Поставили телефони, ліхтарі,фотоапарати на зарядку та відчалили.
А йти парому 4 години. Види - шикарні, на нього ми витратили цілий день, але він того вартий. Ван - неймовірний,його найбільша глибина більше 450 метрів.
Смеркалось, нас запросили до капітанської рубки - познайомитись. Найліпший круїзний тур: на одного пасажира три каюти та чотири чоловіки екіпажу!
Нагодували «морською кухнею», поговорили про любов( ніхто знову ж таки не знає жодної мови окрім курдської і турецької). Вже вночі прийшли до Татвану, дійшли до окружної та поснули.