Вилізла з шкаралупки на день
Їду з Харькова - нада пост написать. Вирвалася з дизайнерських буднів в реальний світ і одразу отримала купу вражень.
В маршрутці почула як хітяри, так і новінки, ознайомилася з репертуаром вполнє (забула навушники дома). Запала в душу пісня про те, шо як не проліземо десь, то пройдемо бочком. Чогось дуже смішно було. Про владімірский централ і за тєбя отдам калим було не смішно вже.
В харківському метро якось не дуже френдлі, якшо в тебе нема дрібних грошей. Кас нема, тільки автомати.
А, чого ж в Харків їздила: подаватися на візу. Чи дадуть - хз, бо я подала неоплачений букінг і мені сказали, шо вони ні за шо не отвічають, так шо буду 7 календарних днів ждать і переживать. А в остальном все було харашо і весело, і вкотре переконуюся, шо візові центри - це дуже зручна штука і не порівняти з посольством. Аби ще в Полтаві зробили, то було б вобще. Єдиний мінус, який я в них бачу, це дивна система оплати. Різні країни прив'язані до різних банків і скакати нада по всьому Харкову, шоб оплатити. От сьогодні довелося їхати на метро з пересадками, шоб оплатити чек.
Я вперше приїхала туди без фоток (в Полтаві не знайшла часу на таке діло), і тому робила вже в самому центрі. Це не те, шо бистро - це моментально! Сфотали десь під східцями в темноті і поки я витягала гроші, мені вже надрукували фотку на дуже мімімішному малінькому принтері (даже чогось собі такий захотілося ). Якість канєшно ужасна, але на візі вона нікому і не нужна.
Далі підхожу до головного входу і намагаюся просочитися через неістову толпу бажаючих потрапити в Польшу. Я вже знаю, шо якшо злий писок, то це на Польшу (люди стоять в скажених чергах, шоб отримати мультивізу - мабуть воно того варте, хоча на вид ужасно).
Вобщем, я кажу волшебне слово "словенія", яке діє як розрив-трава і море розступається. На Словенію бажаючих нема і я одразу попадаю до віконця. Працівниця приймає в мене всі документи і тут до нас підходе дівчина, якій я здавала документи рік тому. Я її одразу пізнала, бо вона дуже симпатична і якась така цікава на вид.
І тут вона широко так мені посміхається, вітається і починає питати мене, як діла, як там Угорщина і Чорногорія, куди цього разу подаюся. А де ваш маладой чєлавєк подаваться буде, а ви знову з букінгом неоплаченим? а ви цього разу теж транзит чи ні? Доставку оформляти вам на Полтаву?
Це все вона питає не дивлячись в документи, а просто з голови.
Я вражена! Сама про себе стільки всього не помню, як вона розказала в перші 5 минут.
Вобшем, все швиденько здала, потім ще відбитки пальців у мене взяли і всьо, їду додому.