Однострої піхоти Галицької армії
Галицька армія - збройні сили Західно-Української Народної Республіки, створені в листопаді 1918 року, які вели боротьбу за Східну Галичину під час українсько-польської війни 1918-19рр, та разом з Дієвою армією УНР воювали на Правобережній Україні з більшовицькими та білогвардійськими військами в другій половині 1919 року. З пізньої осені 1919 року вийшла з активних бойових дій, навесні 1920 року припинила своє існування.
Історії Галицької армії присвячено чимало спогадів її колишніх вояків, публіцистики, популярних та наукових праць істориків, які видавалися починаючи з 20-х років ХХ сторіччя і до наших часів. Відомо також чимало фотографій вояків Галицької армії, які хронологічно охоплюють весь період її існування - від створення в 1918 році до перебування в таборах інтернованих в Польщі та Чехословаччині на початку 20-х років.
Як виглядали звичайні рядові вояки піхотних бригад Галицької армії, відомо з літературних описів та спогадів, підкріплених лише кількома світлинами різної якості. Так склалося, що на 90% світлин зафіксовано старшин (офіцерів) та підстаршин і лише дуже рідко - рядових вояків. До того-ж, якість більшості цих небагатьох світлин дуже низька, що не дозволяє розгледіти деталі. Недарма в найкращому сучасному виданні - «Галицька армія. 1918-1920» (автори - М. Чмир, Є. Пінак, С. Музичук), яке ґрунтовно висвітлює непросту історію одностроїв в ГА, серед художніх ілюстрацій нема жодного рядового вояка.
На підставі відомих описів, спогадів та небагатьох світлин представляю спробу відтворити зовнішній вигляд піхотинців ГА, починаючи від «Листопадового чину» в 1918 році і до зими 1919-20 рр., коли бойова історія ГА фактично скінчилася. Інтерпретація джерел та композиція - автор, малюнки - Андрій Кулик.
Перші збройні сили Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) творили вчорашні солдати Австро-Угорської армії, галичани з підрозділів, що на початку листопада 1918 року перебували у Львові та на території Галичини і Буковини. Відповідно, вони були одягнуті в австрійську військову форму, мали австрійське спорядження та озброєння. Для позначення національної приналежності використовувалися синьо-жовті стрічки та складені з них круглі кокарди, які одягали на головні убори або чіпляли на одяг [1, ст. 19-20].
Частину вояків в загонах складали добровольці з цивільного населення, які були одягнуті в свій звичайний одяг, або використовували окремі елементи військового одягу (шинелі, кепі).
З перших же днів проголошення української влади в Галичині розпочалося збройне протистояння з поляками у Львові, а далі - в Перемишлі, які швидко переросли в повномасштабні бойові дії зі створенням фронту. Відразу же виникла проблема ідентифікації своїх вояків та ворожих, оскільки обидві сторони в більшості були в однаковій австрійській уніформі. Знайшли застосування обома сторонами також і сталеві шоломи, хоча української стороною вони використовувалися вочевидь в меншій кількості, ніж поляками. Також в Галицькій армії мали певне поширення шоломи «Адріана», які використовувалися в російській армії і були отримані від УНР.
Вояк Галицької армії, листопад 1918 - березень 1919 року.
Повний австрійський однострій, на кепі - синьо-жовта стрічка.
Озброєний гвинтівкою системи Манліхера зразка 1895 року.
Вояк Галицької армії в австрійському однострої та сталевому шоломі зразка 1916 року, листопад 1918 - березень 1919 року. Озброєний гвинтівкою системи Манліхера зразка 1895 року.
Менше проблем з ідентифікацією «свій-чужий» було у вояків полку УСС - українських січових стрільців, які прибули до Львову в перші ж дні протистояння, оскільки полк мав добре впізнавані головні убори «мазепинки». Інший однострій, спорядження та озброєння полку було австрійське.
Вояк полку УСС в зимовій уніформі та повному піхотному спорядженні, листопад 1918 року.
Озброєний гвинтівкою системи Манліхера зразка 1895 року.
В ході перейняття влади в краї від австрійських урядовці і військових, та в умовах розгортання війни в Галичині не вдалося повністю взяти під контроль все військове майно. Значна частина складів дуже швидко була розграбована, тому вже в грудні 1918 року виникла проблема зимового одягу та взуття - не було чим замінити речі, які зношувалися у вояків в бойових частинах, важко було одягнути поповнення. В якійсь мірі цю проблему вдалося вирішити за рахунок поставок від УНР, яка з січня 1919 року надала для Галицької армії зимову форму російської армії - шапки, шинелі, ватяні фуфайки та ватяні штани, а також валянки. В результаті деякі підрозділи Галицької армії взимку 1919 року набули вигляду колишніх регулярних російських частин [1, ст. 25-26]. Також в російські однострої були одягнуті і вояки загонів, що прибули під Львів з УНР, зокрема, Козятинська бригада [3, ст. 31-32]. Тоді ж в Галицькій армії з’являються в невеликій кількості російські гвинтівки системи Мосіна, кількість яких у військах навесні 1919 року досягає 15-17% від усіх наявних гвинтівок [2, ст. 33, 36].
Вояк Галицької армії, січень-березень 1919 року.
Одягнутий в російську папаху, шинелю та валянки. На шапці - кокарда з матерії, з припасованою відзнакою «Соборна Україна», яка широко використовувалася як кокарда.
Озброєний піхотною гвинтівкою системи Мосіна.
Але переважна більшість вояків носила свої старі австрійські однострої, в яких прийшли з австро-угорської армії чи встигли отримати зі складів. Тому навесні 1919 року піхотинець Галицької армії не дуже відрізнявся від того, як виглядали австро-угорці в 1915-17 роках. Подібний вигляд залишався і у певної частини польських загонів, тому проблема ідентифікації залишалася. Для швидкого розпізнавання здалеку було використано білі широкі стрічки на головних уборах галичан. Вперше полотняні білі стрічки завширшки 5см з’являються в січні 1919 року і широко використовуються в подальших боях як мінімум до весни 1919 року. Мали вони застосування і пізніше [1, ст. 21].
Вояк Галицької армії, весна 1919 року.
Одягнутий в австрійський однострій зразка 1916 року та має австрійське спорядження - сухарну сумку, патронні підсумки, багнет-ніж. Озброєний гвинтівкою системи Манліхера зразка 1895 року.
На кепі одягнуто широку білу стрічку для відрізнення від поляків.
В умовах нестачі одностроїв вояків одягали в те, що знаходилося на складах, у населення та було конфісковано у демобілізованих австро-угорських вояків, які вибиралися з України до своїх країн. Тому строкатість одностроїв стала звичним явищем. Також доволі часто можна побачити на головах вояків не піхотні кепі, а подібні їм кавалерійські шапки без козирка. Вони набули популярності серед австрійських офіцерів та вояків ще в роки Першої світової війни, використовувалися і галичанами - є на фото як листопада 1918 року, так і літа-осені 1919-го.
Вояк Галицької армії в старому мундирі та кепі без козирка, весна-літо 1919 року.
Озброєний гвинтівкою системи Манліхера зразка 1895 року.
Також частина вояків носила змішані комплекти з елементів одностроїв австрійської та російської армії. Поставки російської форми час від часу продовжували надходити від УНР, тому крім зимової форми, з’являються також і сорочки - «гімнастерки» різних зразків, причому носять їх як рядові стрільці, так і старшини-офіцери Галицької армії [1, фото на ст. 29].
Вояк Галицької армії в змішаному австро-російському однострої та спорядженні, весна-літо 1919 року.
Озброєний гвинтівкою системи Манліхера зразка 1895 року.
Така різноманітність одностроїв не означала, що в ЗУНР переймалися лише тим, аби одягнути вояків, неважливо в що. Над питанням розробки нового однострою для Галицької армії робота йшла майже півроку і на засіданнях військового керівництва, коли представлялися проекти, полеміка щодо вигляду шапки, мундиру, кількості ґудзиків та бути погонам чи ні, досягала чималих градусів накалу. Нарешті, в квітні 1919 року було прийнято «Розпоряд», який в деталях регламентував вигляд нового однострою Галицької армії, знаки розрізнення та інші аспекти. Зокрема, для всього війська встановлювався єдиний головний убір «мазепинка» та характерні петлиці-зубчатки на комір мундиру та шинелі. Колір «зубчатки» позначав рід військ [1, ст. 31-38].
Вояк Галицької армії в приписаному «Розпорядом» однострої, весна-осінь 1919 року. На комірі петлиці - «зубчатки», на рукаві нашивка «відзнака боєвика» у вигляді складеної кутом догори синьо-жовтої стрічки.
Озброєний гвинтівкою системи Манліхера зразка 1895 року.
Але тотальний брак матерії і неспроможність організувати її купівлю та завезення з-за кордону унеможливили одягти Галицьку армію в єдиний однострій. Нові однострої шилися малими партіями лише коли вдавалося знайти більш-менш пристойний матеріал, та за приватними замовленнями старшин, тому навіть на фотографіях старшин «статутний» мундир фігурує нечасто. Рядові ж вояки продовжували доношувати переважно старі австрійські та російські однострої.
В ході Чортківської офензиви та наступних боїв проти поляків Галицька армія витратила останні запаси боєприпасів та була змушена остаточно залишити територію Галичини, в липні 1919 року перейшовши на східний берег Збруча на територію, контрольовану Дієвою армією УНР. Тут Галицька армія поступово переозброюється російськими гвинтівками системи Мосіна, які разом з боєприсами до них були в наявності у ДА УНР. Питання з одностроями тепер вирішувалися відповідно до можливостей, які мав уряд УНР, інтендантська служба ДА УНР та дозволяли місцеві сировинні ресурси. До Галицької армії невеликими партіями передаються кашкети, гімнастерки, штани та взуття, організовується пошиття нових одностроїв [1, ст. 43].
Відповідно до реалій, поступово зникають «мазепинки» та старі австрійські кепі - з серпня 1919 року головним убором ГА офіційно стає кашкет «петлюрівка», який був створений за зразком англійського польового кашкету [1, ст. 44]. Причинами заміни стало, по перше, вже налагоджене в УНР виробництво кашкетів, по друге - популярність кашкету серед вояків та старшин ГА. Вочевидь, тут свою роль зіграло те, що в австро-угорській армії кашкетів такого крою не було, тому «ефект новизни» сприяв поширенню моди на них. Причому мода на кашкети почалася ще навесні 1919 року, коли ними почали обзаводитися старшини Галицької армії, незважаючи на протидію цьому командування.
Вояк Галицької армії, кінець літа-осінь 1919 року.
Одягнутий в новий однострій поширеного в ДА УНР зразка:
мундир за мотивами «френча», на комірі петлиці - «зубчатки», кашкет «петлюрівка».
Озброєний драгунською гвинтівкою системи Мосіна.
Звичайно, офіційне введення кашкету замість «мазепинки» не означало, що вся армія одночасно одягла нові убори. Кашкети поширювалися поступово, по мірі постачання, тому «мазепинки» і старі австрійські кепі залишалися у чималої кількості вояків ще до зими 1919-20 років. Але оскільки шапка - та частина однострою, що найчастіше губиться (особливо в бою), тому поширення кашкетів проходило досить швидко і більша частина армії вже восени 1919 року ходила в них та кашкетах старого зразка російської армії.
На загал, в серпні та на початку осені 1919 року вояки ГА мали доволі строкатий вигляд - частина доношувала старі австрійські мундири та кепі, частина ходила в нових одностроях зразків ДА УНР, а інші були одягнута в однострої старої російської армії. При цьому така строкатість одностроїв бувала і в межах одного підрозділу.
В перших же боях з’ясувалося, що більшовицькі вояки одягнуті так само - кашкети різних типів, гімнастерки, «френчі», через що нагальною проблемою стала швидка ідентифікація «свій-чужий». Видумувати щось нове не стали, звернувшись до попереднього досвіду боїв з поляками - в серпні 1919 року на головні убори було наказано одягнути вже знайомі білі полотняні перепаски. Згодилася ця ідентифікаційна стрічка і у вересні, коли відкрився фронт і проти білогвардійців [1, ст. 46-49].
Вояк Галицької армії, кінець літа-осінь 1919 року.
Одягнутий в однострій російського зразка: гімнастерка, кашкет, штани. На кашкеті на околиш надягнута біла полотняна стрічка, закріплена кокардою. Через плече одягнута скатана шинель чи ковдра.
Озброєний драгунською гвинтівкою системи Мосіна.
Протягом осені проблему різноманітності уніформи вирішити так і не вдалося в силу багатьох причин, тому в листопаді 1919 року вояки Галицької армії мали такий вигляд:
«Стан однострою стрільця представлявся в дуже лихому стані за малими виїмками. Стрільці носили шапки так звані «петлюрівки», тут і там було видно давні австрійські шапки, російські фуражки та вовняні кучми. Блюзки носили давні австрійські, гімнастерки або френчі. Як блюзки так і штани були різних кольорів. Стрільці носили австрійські і російські плащі, кіннота куртки з кожухом. Багато носили в зимі новоодержані кожухи. Стрільці опоясувалися ременями, на яких тут і там виднів австрійський чи російський орел. Обуву носили різнорідну, звичайно чоботи або черевики з овивачами» [1, ст. 50].
Вояк Галицької армії, кінець осені, зима 1919-20 років.
Одягнутий в австрійську шинель з петлицями «зубчатками» на комірі, на голові - кашкет «петлюрівка». Озброєний піхотною гвинтівкою системи Мосіна з примкнутим багнетом.
На цьому історія розвитку польових одностроїв в ГА фактично закінчилася, оскільки з активних ролей у Визвольних змаганнях Галицька армія зійшла, втративши ¾ особового складу восени-взимку 1919 року через епідемію тифу. Подальші події зими та весни 1920 року мало відобразилися на уніформі ГА, до моменту припинення її існування як бойового з"єднання навесні 1920 року. А розвиток одностроїв Галицької армії в період перебування її вояків в таборах інтернованих в Чехословаччині - зовсім окрема історія.
Джерела.
- Чмир Микола, Пінак Євген, Музичук Сергій. Галицька армія. 1918-1920.. Рівне, 2008.
- Тинченко Ярослав. Чисельність галицьких і польських військ під час боротьби за Східну Галичину. Цитаделя: Львівський міліарний альманах. 2009, частина 1.
- Злич Алекс. Час невиправданих сподівань:Київ і Варшава у трьох битвах за Львів. Цитаделя: Львівський міліарний альманах. 2009, частина 2.