«Ральф-руйнівник». Хто, хто в автоматах живе?
Ральф-руйнівник («Wreck-It Ralph»)
Режисер: Річ Мур.
Сценаристи: Дженніфер Лі, Філ Джонстон.
За оповіданням: Джима Рірдона, Річа Мура та Філа Джонстона.
Художник: Єн Ґудінґ
Композитор: Генрі Джекман.
Ролі виконують та дублюють:
Ральф-Руйнівник - Джон Сі Райлі (Сергій Солопай), Фелікс-Ремонтуй мол. - Джек МакБраєр (Роман Чупіс), Ванілопа - Сара Сілверман (Ганна Соболєва), Калхун - Джейн Лінч (Світлана Орліченко), Король Льодяник - Алан Тьюдік (Ярослав Чорненький), Біл-Кислюк - Річ Мур (Олександр Ігнатуша), Генерал Голограма - Денніс Гейсберт (Михайло Жонін) та інші.
Мова прокату: українська.
Тип перекладу: дублювання.
Копії: 67 цифрових (3D), 3 цифрові (2D), 14 фільмокопій.
Хтось будує, хтось руйнує...
Перед прем’єрою не покидало стійке відчуття тривоги. Сюжет здавався надто простим, герої шаблонними, тим паче, багато з них просто перенесені з моніторів ігрових автоматів (так нам подавали у трейлерах)... Не хотілося, щоб диснеївська анімація остаточно загубилася між соціально-побутовим Pixar’ом, атракціонно-розважальними DreamWorks’ом та дотичними до них монстриками інших корпорацій.
Ось, нарешті минула вараниця недоречних трейлерів... Легке тріскотіння... Під ніжні дзвіночки відкрився диснеївський палац початкової заставки.
Минуло дві години.
І не сподівайтесь, що я розповідатиму сюжет. Чи розкриватиму під спойлерами якихось таємниць... Так просто не можна. Не можна позбавляти Вас можливості повноцінно поринути у той світ. Разом з тим... Виділити щось на постамент важко. І слава Богу. Картина цілісна й жива. Не знаю, що робили художники, може, режисер з диким божевільним реготом вставляв 25-й, 27-й, 29-й кадри... Але я сидів увесь сеанс напівпосміхаючись. Було так затишно, як у дитинстві, з теплим молоком і цукеркою. Щиро хвилювався за головних героїв і хотів ще.
Приємний теплий візуальний ряд (художник Єн Ґудінґ показав, що тримає марку після «Принцеси і жаби»), доречна, ледь з кислинкою музика (привіт Генрі Джекману; це його друга і, ходять чутки, не остання робота для Disney після «Вінні Пуха»).
Про режисера Річа Мура скажу окремо. Відчувалося, що для першого досвіду у великому анімаційному кіно людина готувалася... Не з чуток знаю, що телевізійне виробництво (а саме там Мур трудився майже двадцять років) і прокатне кіно - два окремі, хоча й схожі, світи. У США вони розділеніші. Перевежно, через розвиненість індустрії. Це в українського актора фільмографія безвихідно салатоподібна - ролі у серіалах, повному метрі, театрі, дубляжі... Коли американський лицедій йде у повний метр це подія. Так і з режисерами. Майже п’ядесятирічний Річ Мур зумів тонко показати конфлікт, що зачіпає дорослого, використовуючи анімаційні прийоми. А це дуже важливо, бо іноді, змальовуючи глибокі соціальні «дорослі» проблеми, творці забувають, що творять анімацію. Історія теж має бути мультиплікаційною, інакше з’являється відчуття, що режисеру просто, перепрошую, «влом» було вийти з актрами на натуру, тож записали звук, решта домалювали.
«Ральф-руйнівник» це, безперечно, експеримент для Disney
Студія від самого створення Волтером Елаясовичем вдавалася до пошуків нових барв: сюжетних, графічних, звукових… Тільки глядачі звикнуть до певної промальовки і сюжетного кліше, як бац - течія змінюється. На екрані щось свіже, небачене. Звісно, іноді це вилазило боком і било по кишені, але гіркий досвід початку вісімдесятих показав, що не можна стояти на місці, треба рухатися аби куди, тільки щоб натрапити врешті на золоту жилу. У дев’яності цей клондайк постав у вигляді анімаційних мальованих мюзиклів. Хітом ставала буквально кожна картина - від «Русалоньки» (1989) до «Тарзана» (1999). Як доказ цього - сьогоднішній касовий успіх від повторного прокату «монстрів» дев’яностих, переконвертованих у 3D. Зрозуміло, що новомодний формат лише привід. Хтось снобічно скиглить про жагу легкої наживи? Якби не культовість, впізнаваність персонажів і любов публіки - не врятували б і десятки D. Українцям від цього додатковий зиск - для повторного показу стрічки отримують звукову доріжку рідною мовою, чого були позбавлені на час виходу. Але хвиля мюзиклів, якою б вона не була прекрасною, минула (сподіваємося, не назавжди й чекаємо «Знедолених» за Гюґо), настав час рухатися далі.
«Ральфа-руйнівника» перед прем’єрою багато вважали чимось більше «піксарівським» ніж «диснеївським». Один з моїх кіноведунців був упевнений:
- Оно Pixar зняли казково-диснеївську «Відважну», а Disney у відповідь попрактикується на їхньому полі.
Неправда. Трейлерники відпрацювали на п’ятірку, показуючи не сюжетні ходи, а сам світ. У фільмі Сонік чи Маріо з’являються рівно настільки, наскільки їх анонсували. Оповідь не відволікається на другорядних персонажів, а створили їх, до речі, рекордну кількість.
Контрасти і протиставлення
На цьому побудовані усі персонажі. Навіть дрібні й кулькоподібні. Якщо дитина не вміє читати поміж рядків і ділить світ лише на чорне й біле, то «Ральф» дає чудову «жувачку» для маленьких мізків. Рожеве й солодке насправді не рожеве? А чорне й ніби бридке… Не таке? У героях відчувається протест проти червивості загламуреного ідеалізованого світу і це дуже тішить. Навіть імена персонажів зі смисловим навантаженням, через що, гадаю, українському перекладачу Сергієві Ковальчуку довелося добряче помудрувати. Загалом переклад смачний… Без зайвої канцелярської залітературизованості. Не знаю, яким чином американський режисер вибрав на роль Ральфа майже п’ятдесятирічного Джона Сі Райлі… Можливо, зіграла фактурність і характер. Але по світу (принаймні, у кількох країнах Європи, які я промоніторив) акторам, які подарували голос Ральфові, було, у середньому, 35 років. Зокрема, на відмінно впорався з цим лірико-комічним персонажем актор Муніципального театру «Київ» Сергій Солопай. Далеко не новачок у сфері кінодублювання, минулого року вже мав героя подібної фактури - Ґріббла, у мультфільмі «Мами застрягли на Марсі» («Mars Needs Moms») теж від Disney, але Ральф - далеко не велике безтурботне дитя, у нього є мета, мрія, проти якої протестує сама Система. Сергію вдалося підібрати настрій і діяти у запропонованому світі, за що йому аплодуємо. На решті акторів зупинятися не будемо, просто подякуємо за чудову роботу.
Кажуть, визначити безсмертя, культовість будь-якого літературного твору можна, перечитуючи його щодесять років. Наскільки по-новому сприймається роман чи повість - настільки він геніальний. Щодо цього можна сперечатися, але, як на мене, ця теза легко перевіряється на «Маленькому принцові» Антуана де Сент-Екзюпері.
Днями один з моїх кіноведунців, переглянувши диснеївського «Короля лева», вжахнувся:
- Це не можна показувати малим дітям!
- Чому?
- У них з психікою проблеми будуть…
- Але ж ти дивився, - кажу, - у дитинстві. І не раз. Ніби нормальний виріс. Просто тепер бачиш те, чого не помічав тоді.
Задумався.
На студії Disney завжди робили кіно, яке з роками відкривалося для глядача по-новому. Чи пройде таку перевірку «десятиліттям» Ральф покаже час, а поки - хто не встиг до кінотеатру - чекаємо на вихід українського ліцензійного відео, яке пообіцяла випустити новостворена компанія B&H Classic Films.
Оцінюємо «Ральфа-руйнівника» за найвищим критерієм «ДОБРЕ КІНО»
Збираємося на повернення у велике ігрове кіно Роберта Земекіса зі стрічкою «Рейс» («Flight») - з шостого грудня у всіх кінотеатрах України.
П.С. Виявляється, саме сьогодні виповнюється 111 років з Дня народження Волта Диснея. Знаково. Любителів нумерології, напевно, зацікавить, що за життя Волтер, як режисер, зняв 111 фільмів. Щось у цьому є)