Дуже коротко про дуже довге
Дуже коротко про дуже довге
(і трохи холоду у спеку неможливу)
Охтирська авіабаза. Січень 2010 року
[Повернення через 18 років]
Повернення на КПП охтирського авіаполку (в/ч 19109, 19042) через 18 років після дембелю. Згадався кумедний, як і весь армійський фольклор, кавер з Пушкіна, популярний в часи моєї служби: "Товарищ, верь, взойдет она - звезда пленительного счастья, Когда из списков нашей части исчезнут наши имена, И на обломках КПП напишут слово ДМБ".
І от - я на обломках КПП, куди, скориставшись відрядженням у Охтирку, ми прийшли з Ялиною подивитись як потихеньку зникає моя військова частина (законсервована в 1999 році, розформована у 2003-му), а разом з нею і гордість Охтирки - учбовий авіаполк Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків ім. Гріцевца (ХВВАУЛ). Дякую Ялині за фото і компанію, незважаючи на мінус 23-25!
На цьому КПП мене, тихої серпневої ночі 1990 року, зустріли два "черпаки"-киянини. Пам`ятаю прізвище одного з них - Поляков. Я тільки-но прибув з харківського карантину, прослужив два місяці (солобон), наслухався чуток та начитався книжок про дєдовщину ("Сто дней до приказа" Полякова - тому особливо запам`яталося і прізвище чергового по КПП киянина: такий збіг обставин) і от, наляканий і в очікуванні тієї самої дєдовщини, я на КПП. Але замість дідовського терору, мене зустріли привітно, як свого і той самий рядовий Поляков сказав слова, які запрограмували мою службу в Охтирці на всі два роки: "Повезло тебе! Тут - лафа! Долбоебизм - у черных погон, а в авиации - бардак! Главное тебе сейчас в батальон не попасть! Просись в полк". Так і вийшло: я попав у полк. А "лафа" і "бардак" - це два ключових слова, що характеризують мою службу тут.
Як і 20 років тому йду мальовничою алейкою до казарми
В першому парадному (де "Батарей нет") розміщувалася казарма солдат строкової служби в/ч 19109 і батальону зв`язку: 1-ий поверх - друга авіаційна ескадрілія; 2-ий поверх - 1-а та 3-тя авіаційні ескадрілії, 3-й поверх - ТЕЧ (техніко-експлуатаційна частина), 4 поверх - батальон зв`язку. Мене спочтаку поселили в ТЕЧ, але потім усі два роки моєї служби були повязані з 2-ою авіаційною ескадрілією.
Другий парадний вхід. Тут розміщувався батальон, службою у якому лякали у полку: "Я тебя в батальон служить отправлю!!!" - міг в серцях крикнути старшина, щоб вгамувати "обнаглєвшего" полкового солдата. Тоді солдат заспокоювався. В батальоні розміщувалася санчасть (1-й поверх), а вище (по поверхам не пам`ятаю) - рота охорони, аеродромна рота, авторота. В роті охорони служив мій товариш і земляк з Полтави Аху. Про "ужаси батальона" він може краще за мене розповісти, якщо його попитати. Але головна відмінність: в батальоні була дєдовщина, а в полку не було. Мрачне життя батальону послугувало причиною, чому я не став служити фельдшером у санчастині, хоча прибув сюди з "медичками" у петлицях і з амбіціями "відсидітись" фельдшером. Але, попереджений на КПП Поляковим і маючи декілька неприємних розмов з тодішнім начальством санчастини, я вирішив залишитись у спокійному полку і дуже скоро, завдяки привитій батьком змалечку каліграфії і допомозі земляка з Чутово, Сашка Рядниха, став писарем у штабі 2-ої авіаційної ескадріл`ї (2АЕ) - малював планові таблиці польотів, а під час самих польотів був "Наблюдающим за самолетами, заходящими на посадку". Бути "Наблюдающим" - це значило сидіти за 1,5 км від аеродрому в спеціальній будочі з селектором і тумблером "Шасси вып. (зелена лампочка) - Шасси НЕ ВЫП. (красная лампочка)", слухати "Гражданську оборону" на магнітофоні "Карпати" і дивитися в небо - на посадочний курс літаків, що знижуються, сигналізуючи тумблером керівнику польотів про стан їхнього шасі.
Посудомиєчна кімната солдатської столової. Декілька разів я був тут у наряді: заряжав немитим посудом таку велику машину з гумовим конвєєром. З іншого боку машини вилазив чистий посуд.
Головний зал солдатської столової. Видно відчинені двері у "Хліборізку". Хліборізка за часи моєї служби контролювалася чеченами. Служав я за часи інтернаціональної радянської армії. Радянська військова частина - це СРСР в мініатюрі: кожна з національностей тут мала свої території - зони впливу і контролю. Так от хліборізка була чеченською (запам`ятався усміхнений хліборіз Муса) як і більшість каптьорок (казарменних комор). Чеченів тут служило багато, але згадки про них лишилися тільки добрі. Принаймні, з українцями чечени ладили. Добрим словом згадую старшого сержанта 2АЕ Баймурзаєва Ташу (Руслан). Чи живий? Бо наприкінці своєї служби, так сталося, вже 1992 року, він загримів у дисбат. Чому? Бо мав непримиримий характер і запальний темперамент. Горець, одним словом.
Так зараз виглядає штаб в/ч 19109. На фото - центральний коридор штабу. Тут сиділи командіри, замполіт, начальник штабу, а також розміщувалися телеграфісти і Прапор. В цьому штабі працював писарем мій товариш Керрі (Андрій Трошин) з Кривого Рогу, тому я часто сюди заходив, особливо увечері, коли офіцери рушали додому до Охтирки і в штабі лишався лише караульний біля Прапору, хтось з солдат-телеграфістів (кодувальники) та сам Керрі. Керрі любив тяжмет і у нього в штабі ми релаксували під Accept.
Біля Прапору авіаційного полку я ніколи не стояв у караулі. Тому вирішив хоча б зараз скористатися цією можливісттю.
А тут служив я: це Модуль - тут розміщувалися штаби авіаційних ескадрілій (всього їх було чотири) та учбові класи, де льотчики та курсанти готувались до польотів. На базі охтирського авіаполку, на літаках Л-39, вчилися літати курсанти, багато хто з них тут робив свій перший виліт, спочатку разом з інструктором а поітм вже й самостійно. Курсанти приїжджали влітку і заселялись в солдатську казарму, урізноманітнюючи солдатський побут. А восени, взимку і весною літали інструктори та начальство, вдосокналюючи свої навички.
Тут висів мій календарик, де я закреслював дні, що минули, рахуючи час до дембелю. Льотчики до цього ставилися з розумінням, ніхто мене не лаяв за нестатутні наклеювання чи зображення. Так, замполіт 2АЕ мирився з тим, що в нього під склом на столі лежить фото молодого Єгора Лєтова (на фото - Єгор за колючим дротом), а над столом висять газетні вирізки фото Григоряна ("Крематорий") та БГ. Згодом льотчики, що постійно шарились у Модулі, звикли і до моєї звички працювати під музику.
Моє робоче місце
Шось подібне я старанно малював 2 роки, підтримуючи розвиток авіації і небо над Охтиркою)))
Вид з Модулю. За деревами була "рульожка" - бетонна дорога, по якій літак ("Елка" - так ласкаво звали "Л-39") вирулював на злітно-посадочну смугу, або зарулював з неї. Зараз обидві смуги розібрані, плитами з аеродрому вкрито площу на харківському ринку Барабашово. "Пластмассовый мир победил".
Клуб. Вид з плацу.
Штаб батальону. Вид з плацу.
Руїни штабу батальону зв`язку.
Cолдатська столова
Є в мене один товариш, який любить повторювати поширені думки, типу "Бєсплатний сир биваєт только в мишеловкє" або "А развє утро биваєт добрим!?". Є в нього заготовка і про армію: "Армию, как лучшие годы жизни, вспоминают только лузерА!" (або "лузеры" - не знаю, як правильно). Може він цим хоче когось абідєть, але тільки не мене, бо, по-перше, "обідноє" слово "лузер", як на мене, цілком виправдав у своїй літературі Лімонов (а я якось звик дослухатись саме письменників), а, по-друге, як мені не згадувати добрим словом часи служби у Охтирці, якщо я тут дійсно мав лафу: вільний час дозволяв мені багато читати, тому тут я відкрив не тільки нову для себе літературу (Мамлєєва, Анатоля Франса, Набокова, Едгара По) але й психологію (Фрейда) і лінгвістику (вивчав латинську мову за університетським підручником); тут я почав писати вірші і отримав перші схвальні відгуки на них саме тут; в армії я розвинув широкомасштабне листування з друзями вдома та у різних кутках СРСР (багато моїх друзів теж цього часу знаходились у лавах РА), чим відкрив для себе епістолярний жанр, хоча листування тоді виконувало значно важливішу - психологічну, а іноді навіть і рятівну для мене і декого з моїх адресатів - функцію. Тут я познайомився з "Акваріумом" і творчісттю БГ (в армію я йшов фанатом "Арії" та "Айрон Мейдену") та відкрив панк-філософію Єгора Лєтова та його "Гражданской обороны", що дало мені можливість полюбити філософію взагалі. Та, насамперед, тут я зустрів справжніх друзів і братів по духу. Деякі з них і досі відіграють у моєму житті значну роль. Так, вже згадуваний тут Аху святкує сьогодні свій День народження, з чим я його вітаю! Ну, скажіть, може не подобатись така армія?
Хоча, погана армія - це не привід її не згадувати і не писати про неї. Це, наприклад, чудово доводить Биков в "Армии ничейной земли". Раджу. Бо радянська армія у цих моїх спогадах не типова - це виняток ("Повезло!" - як казав Поляков на КПП). Типова, справжня радянська армія - у Бикова, у Дончика у "Кисневому голоді" таку частину, що описав Биков, чи зобразив Дончик (до речі, Андрухович - співавтор сценарію "Кисневого голоду") я б ніколи не хотів повернутися. А у свою охтирську, дасть Бог, навідаюсь ще. Добре треба провідувати. Поганого - уникати. Але описувати, аналізувати слід і те, і інше, бо шляхом описування ми отримуємо можливість управління подіями - як добрими, так и поганими, як минулими, так і майбутніми, як явними, так і уявними. Дякую тобі, Охтирко, за цю науку.
(і трохи холоду у спеку неможливу)
Охтирська авіабаза. Січень 2010 року
[Повернення через 18 років]
Повернення на КПП охтирського авіаполку (в/ч 19109, 19042) через 18 років після дембелю. Згадався кумедний, як і весь армійський фольклор, кавер з Пушкіна, популярний в часи моєї служби: "Товарищ, верь, взойдет она - звезда пленительного счастья, Когда из списков нашей части исчезнут наши имена, И на обломках КПП напишут слово ДМБ".
І от - я на обломках КПП, куди, скориставшись відрядженням у Охтирку, ми прийшли з Ялиною подивитись як потихеньку зникає моя військова частина (законсервована в 1999 році, розформована у 2003-му), а разом з нею і гордість Охтирки - учбовий авіаполк Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків ім. Гріцевца (ХВВАУЛ). Дякую Ялині за фото і компанію, незважаючи на мінус 23-25!
На цьому КПП мене, тихої серпневої ночі 1990 року, зустріли два "черпаки"-киянини. Пам`ятаю прізвище одного з них - Поляков. Я тільки-но прибув з харківського карантину, прослужив два місяці (солобон), наслухався чуток та начитався книжок про дєдовщину ("Сто дней до приказа" Полякова - тому особливо запам`яталося і прізвище чергового по КПП киянина: такий збіг обставин) і от, наляканий і в очікуванні тієї самої дєдовщини, я на КПП. Але замість дідовського терору, мене зустріли привітно, як свого і той самий рядовий Поляков сказав слова, які запрограмували мою службу в Охтирці на всі два роки: "Повезло тебе! Тут - лафа! Долбоебизм - у черных погон, а в авиации - бардак! Главное тебе сейчас в батальон не попасть! Просись в полк". Так і вийшло: я попав у полк. А "лафа" і "бардак" - це два ключових слова, що характеризують мою службу тут.
Як і 20 років тому йду мальовничою алейкою до казарми
В першому парадному (де "Батарей нет") розміщувалася казарма солдат строкової служби в/ч 19109 і батальону зв`язку: 1-ий поверх - друга авіаційна ескадрілія; 2-ий поверх - 1-а та 3-тя авіаційні ескадрілії, 3-й поверх - ТЕЧ (техніко-експлуатаційна частина), 4 поверх - батальон зв`язку. Мене спочтаку поселили в ТЕЧ, але потім усі два роки моєї служби були повязані з 2-ою авіаційною ескадрілією.
Другий парадний вхід. Тут розміщувався батальон, службою у якому лякали у полку: "Я тебя в батальон служить отправлю!!!" - міг в серцях крикнути старшина, щоб вгамувати "обнаглєвшего" полкового солдата. Тоді солдат заспокоювався. В батальоні розміщувалася санчасть (1-й поверх), а вище (по поверхам не пам`ятаю) - рота охорони, аеродромна рота, авторота. В роті охорони служив мій товариш і земляк з Полтави Аху. Про "ужаси батальона" він може краще за мене розповісти, якщо його попитати. Але головна відмінність: в батальоні була дєдовщина, а в полку не було. Мрачне життя батальону послугувало причиною, чому я не став служити фельдшером у санчастині, хоча прибув сюди з "медичками" у петлицях і з амбіціями "відсидітись" фельдшером. Але, попереджений на КПП Поляковим і маючи декілька неприємних розмов з тодішнім начальством санчастини, я вирішив залишитись у спокійному полку і дуже скоро, завдяки привитій батьком змалечку каліграфії і допомозі земляка з Чутово, Сашка Рядниха, став писарем у штабі 2-ої авіаційної ескадріл`ї (2АЕ) - малював планові таблиці польотів, а під час самих польотів був "Наблюдающим за самолетами, заходящими на посадку". Бути "Наблюдающим" - це значило сидіти за 1,5 км від аеродрому в спеціальній будочі з селектором і тумблером "Шасси вып. (зелена лампочка) - Шасси НЕ ВЫП. (красная лампочка)", слухати "Гражданську оборону" на магнітофоні "Карпати" і дивитися в небо - на посадочний курс літаків, що знижуються, сигналізуючи тумблером керівнику польотів про стан їхнього шасі.
Посудомиєчна кімната солдатської столової. Декілька разів я був тут у наряді: заряжав немитим посудом таку велику машину з гумовим конвєєром. З іншого боку машини вилазив чистий посуд.
Головний зал солдатської столової. Видно відчинені двері у "Хліборізку". Хліборізка за часи моєї служби контролювалася чеченами. Служав я за часи інтернаціональної радянської армії. Радянська військова частина - це СРСР в мініатюрі: кожна з національностей тут мала свої території - зони впливу і контролю. Так от хліборізка була чеченською (запам`ятався усміхнений хліборіз Муса) як і більшість каптьорок (казарменних комор). Чеченів тут служило багато, але згадки про них лишилися тільки добрі. Принаймні, з українцями чечени ладили. Добрим словом згадую старшого сержанта 2АЕ Баймурзаєва Ташу (Руслан). Чи живий? Бо наприкінці своєї служби, так сталося, вже 1992 року, він загримів у дисбат. Чому? Бо мав непримиримий характер і запальний темперамент. Горець, одним словом.
Так зараз виглядає штаб в/ч 19109. На фото - центральний коридор штабу. Тут сиділи командіри, замполіт, начальник штабу, а також розміщувалися телеграфісти і Прапор. В цьому штабі працював писарем мій товариш Керрі (Андрій Трошин) з Кривого Рогу, тому я часто сюди заходив, особливо увечері, коли офіцери рушали додому до Охтирки і в штабі лишався лише караульний біля Прапору, хтось з солдат-телеграфістів (кодувальники) та сам Керрі. Керрі любив тяжмет і у нього в штабі ми релаксували під Accept.
Біля Прапору авіаційного полку я ніколи не стояв у караулі. Тому вирішив хоча б зараз скористатися цією можливісттю.
А тут служив я: це Модуль - тут розміщувалися штаби авіаційних ескадрілій (всього їх було чотири) та учбові класи, де льотчики та курсанти готувались до польотів. На базі охтирського авіаполку, на літаках Л-39, вчилися літати курсанти, багато хто з них тут робив свій перший виліт, спочатку разом з інструктором а поітм вже й самостійно. Курсанти приїжджали влітку і заселялись в солдатську казарму, урізноманітнюючи солдатський побут. А восени, взимку і весною літали інструктори та начальство, вдосокналюючи свої навички.
Тут висів мій календарик, де я закреслював дні, що минули, рахуючи час до дембелю. Льотчики до цього ставилися з розумінням, ніхто мене не лаяв за нестатутні наклеювання чи зображення. Так, замполіт 2АЕ мирився з тим, що в нього під склом на столі лежить фото молодого Єгора Лєтова (на фото - Єгор за колючим дротом), а над столом висять газетні вирізки фото Григоряна ("Крематорий") та БГ. Згодом льотчики, що постійно шарились у Модулі, звикли і до моєї звички працювати під музику.
Моє робоче місце
Шось подібне я старанно малював 2 роки, підтримуючи розвиток авіації і небо над Охтиркою)))
Вид з Модулю. За деревами була "рульожка" - бетонна дорога, по якій літак ("Елка" - так ласкаво звали "Л-39") вирулював на злітно-посадочну смугу, або зарулював з неї. Зараз обидві смуги розібрані, плитами з аеродрому вкрито площу на харківському ринку Барабашово. "Пластмассовый мир победил".
Клуб. Вид з плацу.
Штаб батальону. Вид з плацу.
Руїни штабу батальону зв`язку.
Cолдатська столова
Є в мене один товариш, який любить повторювати поширені думки, типу "Бєсплатний сир биваєт только в мишеловкє" або "А развє утро биваєт добрим!?". Є в нього заготовка і про армію: "Армию, как лучшие годы жизни, вспоминают только лузерА!" (або "лузеры" - не знаю, як правильно). Може він цим хоче когось абідєть, але тільки не мене, бо, по-перше, "обідноє" слово "лузер", як на мене, цілком виправдав у своїй літературі Лімонов (а я якось звик дослухатись саме письменників), а, по-друге, як мені не згадувати добрим словом часи служби у Охтирці, якщо я тут дійсно мав лафу: вільний час дозволяв мені багато читати, тому тут я відкрив не тільки нову для себе літературу (Мамлєєва, Анатоля Франса, Набокова, Едгара По) але й психологію (Фрейда) і лінгвістику (вивчав латинську мову за університетським підручником); тут я почав писати вірші і отримав перші схвальні відгуки на них саме тут; в армії я розвинув широкомасштабне листування з друзями вдома та у різних кутках СРСР (багато моїх друзів теж цього часу знаходились у лавах РА), чим відкрив для себе епістолярний жанр, хоча листування тоді виконувало значно важливішу - психологічну, а іноді навіть і рятівну для мене і декого з моїх адресатів - функцію. Тут я познайомився з "Акваріумом" і творчісттю БГ (в армію я йшов фанатом "Арії" та "Айрон Мейдену") та відкрив панк-філософію Єгора Лєтова та його "Гражданской обороны", що дало мені можливість полюбити філософію взагалі. Та, насамперед, тут я зустрів справжніх друзів і братів по духу. Деякі з них і досі відіграють у моєму житті значну роль. Так, вже згадуваний тут Аху святкує сьогодні свій День народження, з чим я його вітаю! Ну, скажіть, може не подобатись така армія?
Хоча, погана армія - це не привід її не згадувати і не писати про неї. Це, наприклад, чудово доводить Биков в "Армии ничейной земли". Раджу. Бо радянська армія у цих моїх спогадах не типова - це виняток ("Повезло!" - як казав Поляков на КПП). Типова, справжня радянська армія - у Бикова, у Дончика у "Кисневому голоді" таку частину, що описав Биков, чи зобразив Дончик (до речі, Андрухович - співавтор сценарію "Кисневого голоду") я б ніколи не хотів повернутися. А у свою охтирську, дасть Бог, навідаюсь ще. Добре треба провідувати. Поганого - уникати. Але описувати, аналізувати слід і те, і інше, бо шляхом описування ми отримуємо можливість управління подіями - як добрими, так и поганими, як минулими, так і майбутніми, як явними, так і уявними. Дякую тобі, Охтирко, за цю науку.