Вухані. Новорічний Ураган
Ми усі знаємо, що Ушандель трішечки ледар. Зовсім трішечки. Та щоб його спихнути з улюбленого крісла, має щось надзвичайне статися. Велике і неочікуване.
Якось, сидить він, безтурботно працює собі у МагБуці. Заходить у кімнату Шастінель, просить допомогу:
- Любий, ця ялиночка вже рік стоїть, через місяць Новий Рік! Давай її вже винесемо, та новеньку зрубаємо?
- Що? Навіщо? До природи треба економніше стосуватися! Рік стояла, ще кілька проживе. Та й зараз погода погана, сокирою орудувати важко.
- Наші друзі у березні винесли, вона в них уся посипалася...
- А в нас - супер-дупер ялинка! Вона, чуєш, ще навіть пахне свіжістю та смолою! Ні, не треба викидувати, хай стоїть.
Й продовжував працювати. Вірніше, робити вид, що в нього там справи якісь важливі.
Негадано, по кімнаті прогарцював потужний буревій. Звідки він взявся, було важко казати, але Ушандель помітив, що усередині миготіло два вуха, рудий хвіст та рожевий ніс. Воно шкереберть пронеслося по кімнаті та зникло так само раптово, як і з'явилося.
- Але рік - це занадто довго, - почухав за вухами Ушандель, глядячи на останні голки, що рівним шаром стелилися на підлозі.
Через годинку, взяв сокиру у лапи, та пішов шукати новеньку, зелененьку, від якої дмухало зимовою прохолодою, мандаринками та смолою!
