Цілюща Моршинська Вода. Невловимий
Є тут ще одна визначна дорога крім лісної. Залізна. Вона проходить поруч із санаторієм - десь 100 метрів від території, йде кудись в напрямку Івано-Франківської області, не слідкував. Якось по цей дорозі я чимчикував по шпалах дуже довго, насолоджуючись затишною красою, зеленою алею з дерев, конячками та коровами, що паслися біля.
Цікава ця дорога тим, що на її протягу жодного телеграфного стовпчику з розвішаною дротовою локшиною. Їздять по неї виключно паровози на дровах, дизельному паливі, або якесь саморобне коромисло (дрезина). Трапиться це дуже винятково, раз на добу.
В наш час, найбільш застосовуються електро-поїзда. Потяги, що використовують альтернативне джерело живлення, - вже як телевізори з лампочек. Диво минулого віку! Ще працююче, досить потужнє, але вмираюче покоління.
Щоб відловити момент та побачити залізничий состав поблизу - треба бути щасливчиком. За 3 роки перебування у «готелі», кожний раз, як він проходить, - я то у лісі, то у їдальні дієтичні котлети наминав. Поки дострибаєш до місця, того вже сліду нема, тільки сизий димок від дизельного двигуна ковдрою стелиться.
Один машиніст знайомий розповідав, що криється за цим димком. В середині, у машинному відділенні - справжній пекельний ад, з киплячим маслом, що розлітається на всі боки, скрізь чорний мазут та гримотання раздовбанного механізму. Отож, ну його до бісу, таку професію мати...
Якось йшов собі я за водичкою до криниці. Був приємний теплий вечір, сонце сідало за обрію, як раптом почувся гуркіт. Цей звук ні з чим не сплутаєш. Дизель реве та стогне, важкі вантажені вагони землю навколо трусять.
Бачу - залізна голова з-за дерев показалася! Ще хвилина - й цей дракон буде тут, на переході, а я зараз поруч. Можна буде поближче поразглядати!
Я шпурнув баклажки на землю, та стрімголов поскакав, що є сили, до переходу. Машиніст, побачивши, що к колії якийсь божевільний дурень летить, поклав ногу на гальма, руку на гудок, такий потужний, що всі місцеві корови порозбігалися. Хіба мало, ще один Каренін, солома в голові, спізнивсь і бажає зробити останню у житті халепу.
А ні, це не Каренін. Це я, з хфотоапаратом. Підбіг до колії, стрибнув у кущик, та й давай звідти кадри робити.
- Дякую, що пригальмували трішки, гарні, не розмити фотографії вийшли!
