Про котів
Є такий вислів "Той хто не любить котів, просто ще не зустрів свого".
У мене була кішечка Ася. Вона була для мене рідною і значно більше ніж просто кішкою.
Мені здавалось, що в якихось ситуаціях вона почувалась моєю мамою, а в якихось моїм кошеням. Вона була готова захищати мене та моїх батьків ціною свого життя (вона це довела, почувши мої крики вона прибігла в кімнату, хоча була дуже налякана і стала між мною і потенційною (на її думку) загрозою. А іншого разу коли ми принесли на перетримку чужу кішку, вона боялась, не підходила до тієї, не нападала, але коли подумала, що та кішка напала на мого батька то кинулась в бій).
А після її смерті у нас з'явився Кузя. Маленьке чорне кошеня, його мамка-кішка принесла нам маленьким прямо на вікно моєї бабусі, звісно ми їх забрали обох. А з часом мамка-кішка пішла, залишивши кошеня. І в ньому я теж відчуваю рідність і близькість. А ще неповторне відчуття довіри. Коли він приходить і міцно-міцно засинає на руках, навіть звалюється з ліжка.
Уже майже 5 місяців як я переїхала до чоловіка. У нас немає котів і без них якось зовсім не так. Мені здається, коли коти входять в життя людини, то чомусь назавжди там залишаються, людина вже не може жити без них.