Маленька Еллі. Трошки про самопочуття та вічний пошук.
Усе життя почуваюсь маленькою Еллі, що йде собі дорогою викладеною жовтою цеглою у далеке і невідоме смарагдове місто. Так, добре, коли по дорозі зустрічаються друзі. Добре бачити, як вони проявляють свої найкращі риси самі того не помічаючи. Добре вірити, у те, що в тому смарагдовому місті живе великий Гудвін, який обов'язково допоможе повернутись до дому.
Тільки от де той дім? Де той близький і вірний Тотошка, що послуговує нагадуванням, про минуле? Що загадувати Гудвіну? І ладно, ну його, того Гудвіна, він як завше має просто довести, що вся сила вона в нас самих. Тільки от Еллі ж не знала, що треба лишень тричі стукнути підборами от і я цього не знаю. Скільки ще злих відьом треба перебороти і скільки кілометрів пройти по жовтій цеглі перед тим, як опинитися вдома?
Тільки от де той дім? Де той близький і вірний Тотошка, що послуговує нагадуванням, про минуле? Що загадувати Гудвіну? І ладно, ну його, того Гудвіна, він як завше має просто довести, що вся сила вона в нас самих. Тільки от Еллі ж не знала, що треба лишень тричі стукнути підборами от і я цього не знаю. Скільки ще злих відьом треба перебороти і скільки кілометрів пройти по жовтій цеглі перед тим, як опинитися вдома?